Рішення

від 23.07.2019 по справі 922/875/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/875/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилбудкомплект", м. Харків до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків про про стягнення 19880,47 грн. за участю представників:

позивача - Гавриленко О.В. (ордер ХВ № 200011 від 17.07.2019 р.)

відповідача - Попівненко О.Ю. (дов. № 01-01-23/48-19 від 03.01.2019 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жилбудкомплект", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Харківводоканал" (надалі - Відповідач) суму у розмірі 19880,47 грн. (де: інфляційні втрати у розмірі 15 753,13 грн.; три відсотки річних у розмірі 4 127,34 грн.) на підставі невиконання рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2015 р. у справі №922/4919/15; стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн., а також просить суд стягнути з Відповідача суму судового збору.

Ухвалою суду від 28.03.2019р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилбудкомплект" про стягнення з Комунального підприємства "Харківводоканал" суму у розмірі 19880,47 грн. (де: інфляційні втрати у розмірі 15 753,13грн.; три відсотки річних у розмірі 4 127,34 грн.) на підставі невиконання рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2015р. у справі №922/4919/15 залишено без руху.

Від Позивача надійшла заява (вх. №8291 від 03.04.19 р.) про усунення недоліків з додатком, де є підтвердження доказів сплати судового збору, а саме платіжне доручення за №65 від 26.03.2019р. щодо слати судового збору у розмір1921,00 грн.

Ухвалою від 05.04.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі розгляд, якої призначено за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін щодо підготовчого засідання на "18" квітня 2019 р. о 10:40.

Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на "04" липня 2019 р. о 10:00, на підставі ухвали суду від "11" червня 2019 р.

Представник Позивача у судовому засіданні позов підтримує у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані ним докази, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від "05" жовтня 2015 р. було присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Харківводоканал" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ: 03361715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилбудкомплект" (61136, м. Харків, вул. Уборевича, 38-а, кв. 146, код ЄДРПОУ: 35474314) - 36512,22 грн. інфляційних втрат; 7857,68 грн. 3 % річних; 1827,00 грн. судового збору, де після набрання рішенням чинності був виданий відповідний наказ "23" жовтня 2015 р.

Позивач зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження Київським Відділом державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області 01.02.2016 р. за №49984269 і до 19.03.2019р. Відповідач не сплачував на користь Позивача заборгованості за зазначеним рішенням суду.

Відповідно до платіжного доручення №676 від 19.03.2019р. Київським відділом державної виконавчої служби м. Харків на користь ТОВ "Жилбудкомплект" було перераховано борг згідно вд №922/4919/15 від 23.10.2015, де божником зазначено - КП "Харківводоканал, ВП №49984269.

Тобто, Позивач вважає, що Відповідач належним чином виконав вимоги рішення суду від "05" жовтня 2015 р. по справі № 922/4919/15 лише 19.03.2019р. тим самим спричинивши Позивачеві матеріальні втрати, як кредитору від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Відтак, позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість, яка утворилась у зв`язку з невчасним виконанням зазначеного грошового зобов`язання за період з 26.03.2016 по 19.03.2019 у сумі 19 880,47 грн. (інфляційні втрати у розмірі 15 753,13 грн. та 3% річних у розмірі 4127,34 грн).

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на норми статей 11, 509, 524, 533-535, 625 ЦК України та правову позицію Верховного суду у постанові №686/21962/15-ц від 16.05.2018р.

Відповідач, у своєму відзиві заперечує проти позовних вимог, які вважає не обґрунтованими з підстав того, що після звернення Позивача до Київського Відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області з наказом від 23.10.2015р. виданим на виконання рішення господарського суду Харківської області від "05" жовтня 2015 р. по справі №922/4919/15, у зв`язку з чим відкрито виконавче провадження за №49984269.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, суд не вбачає правових підстав в задоволенні позову щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних витрат за не виконання, на думку останнього - грошового зобов`язання, а саме, щодо не виконання рішення суду від 05.10.2015 р., де тим самим Позивач поніс матеріальні втрати, як кредитор від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Як передбачено нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1 Постанови).

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.

Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов`язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Позивач при нарахуванні 3% річних та інфляційних витрат на суму боргу, встановленого рішенням суду посилається на правову позицію Постанови Великої Палати ВС від 16.05.2018 р. у справі №686/21962/15-ц, де приймаючи таку постанову, суд зазначив, що у ст. 625 ЦК України встановлені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань.

Так, виказуючи повагу до правової позиції викладеної у Постанові Великої Палати ВС від 16.05.2018 р. у справі №686/21962/15-ц, суд при вирішенні справи за №922/875/19 вважає за доцільне зазначити наступне.

Позивач (Товариством з обмеженою відповідальністю "Жилбудкомплект") просить стягнути з Відповідача (Комунального підприємства "Харківводоканал") заборгованість, яка утворилась у зв`язку з невчасним виконанням зазначеного грошового зобов`язання за період з 26.03.2016 по 19.03.2019 у сумі 19 880,47 грн. (інфляційні втрати у розмірі 15 753,13 грн. та 3% річних у розмірі 4127,34 грн.) на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Гарантуючи відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону України право особи на судовий захист, Конституція України визначає основні засади судочинства, метою закріплення яких є, зокрема, забезпечення неупередженості здійснення правосуддя судом, відповідність винесеного рішення верховенству права, а також своєчасне, ефективне та справедливе поновлення особи в правах протягом розумних строків.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 11 ЦК України, де передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частиною третьою статті 653 ЦК України.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена цією статтею, передбачають насамперед договірні правовідносини, про що свідчить системний аналіз положень розділу І Загальні положення про зобов`язання книги 5 цього Кодексу, в якому розміщено статтю 625 ЦК України.

Посилаючись на те, що приписи розділу І книги 5 цього Кодексу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), оскільки розміщені в одній книзі, суд фактично урівняв такі зобов`язання щодо усіх наслідків їх невиконання. За логікою Постанови до деліктних правовідносин повинні застосовуватись усі положення глави 51 Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання розділу І книги 5 ЦК України, у тому числі щодо відшкодування збитків.

Традиційно підставами виникнення майнових зобов`язань називаються обставини, визначені законом як юридичні факти, у складі яких вирізняють договір і правопорушення (делікт). Судове рішення про відшкодування шкоди не є юридичним фактом, що породжує деліктні правовідносини, ним є сама шкода, як певні негативні зміни в майновому стані потерпілого, тому й самі деліктні правовідносини виникають в момент завдання шкоди.

Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання. Навіть у тому випадку, коли конкретна сума грошового зобов`язання (наприклад, при відшкодуванні шкоди) встановлюється судовим рішенням, вона ґрунтується на факті вчиненого раніше правопорушення, обраховує борг із моменту правопорушення. Суд, задовольняючи вимогу кредитора, тим самим визнає правомірними вимоги позивача та застосовує примус до стягнення шкоди. Тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов`язання.

Слід також зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами.

Отже дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди.

У справі, яка розглядається, спір виник через тривале, на думку позивачки, невиконання вироку суду в кримінальній справі про стягнення на її користь з відповідача завданих матеріальних збитків та моральної шкоди.

Договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у відповідача як боржника грошового зобов`язання перед позивачкою як кредитором, у справі не встановлено.

За таких обставин погоджуємося з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягає в тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України Про виконавче провадження . Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Дана правова позиція висловлена та викладена, як окрема думка Суддів Великої Палати Верховного Суду ЛященкоН.П., Ситнік О. М. на постанову від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Так, суд зазначає, що рішенням, яким присуджено до стягнення за порушення Відповідачем своїх зобов`язань виступає, як встановлення та підтвердження саме наявності певного правопорушення чи відсутності такого порушення, а тому зобов`язальних правовідносин з рішення суду не виникає.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача оскільки в задоволені позовних вимог відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "01" серпня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін