Ухвала

від 05.08.2019 по справі 185/4030/19

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Справа № 185/4030/19

Провадження № 1-кс/185/2507/19

05 серпня 2019 року м. Павлоград

Слідчий суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розглянувши клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_2 , погоджене з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна,-

В С Т А Н О В И В :

Поданим на розгляд слідчому судді клопотанні, погодженим з прокурором, слідчий СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_2 в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12019040370000867 від 24.04.2019 за ч. 1 ст. 190 КК України , порушує питання про накладення арешту на майно, а саме:

на земельну ділянку кадастровий номер 1213500000:01:017:0063, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою тимчасового позбавлення можливості розпоряджатися будь-яким чином та використовувати вищевказану земельну ділянку, в тому числі здійснювати будівництво та реконтрукцію на земельній ділянці, а також унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженні

Ознайомившись з поданим клопотанням, дослідивши документи, як надані слідчому судді на обґрунтування доводів клопотання, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до пложень ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 171 КПК України в клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено підстава і мета згідно ст. 170 цього Кодексу та обґрунтування необхідності арешту майна.

Частина 2 ст. 173 КПК України встановлює, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Всупереч викладеному, слідчим взагалі не надано оцінки тому факту, що право користування земельною ділянкою особою, яка може бути причетна до вчинення кримінального правопорушення та право користування на праві оренди не є тотожніми поняттями. Будь-яких відомостей щодо власника майна слідчому судді в клопотанні не наведено та не підтверджено матеріалами, поданими разом із клопотанням.

Викладене свідчить про недотримання слідчим вимог ст..171 КПК України, а відтак зумовлює повернення клопотання для усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.172 КПК України,-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання слідчогоСВ ПавлоградськогоВП ГУНПв Дніпропетровськійобласті ОСОБА_2 погоджене зпрокурором Павлоградськоїмісцевої прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна повернути для усунення недоліків, встановивши строк в сімдесят дві години з моменту постановлення ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1