Постанова

від 01.08.2019 по справі 280/501/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 серпня 2019 року м. Дніпросправа № 280/501/19

головуючий суддя І інстанції - Прасов О.О.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року в адміністративній справі № 280/501/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51104-56 від 09.11.2018 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату недоїмки є протиправною та незаконною, оскільки останній не реєструвався приватним підприємцем, свідоцтво приватного підприємця не отримував, на облік як приватний підприємець не ставав.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якій посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, в межах доводів останньої, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 14.06.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, 05.12.2018 року припинив підприємницьку діяльність про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

09.11.2018 року ГУ ДФС у Запорізький області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51104-56, якою від позивача вимагається сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819 грн. 54 коп., який виник станом на 31.10.2018, відповідно до ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51104-56 від 09.11.2018 року була прийнята відповідачем у відповідності з приписами чинного законодавства, є правомірною і скасуванню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI , платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

При цьому недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 755, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що на фізичних осіб- підприємців покладається обов`язок по сплаті єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, який має здійснюватися з моменту державної реєстрації фізичної особи, як підприємця до внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності такою особою.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14.06.2002 року. 05.12.2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності за власним рішенням.

Отже, враховуючи те, що позивач звітність до органу доходів і зборів не подавав, доходи не отримував, то у останнього був наявний обов`язок по сплаті єдиного внеску у мінімальному розмірі по момент припинення підприємницької діяльності.

В свою чергу, мінімальний місячний розмір єдиного внеску для позивача з 01.01.2017 року становить 704,00 грн (3200,00 грн - мінімальна заробітна плата х 22 % = 704,00 грн), а з 01.01.2018 року - 819,06 грн (3723,00 грн - мінімальна заробітна плата х 22 % = 819,06 грн).

Так, згідно облікових даних відповідача, позивач має недоїмку із сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 року у сумі 15 819,54 грн., що відповідає розміру мінімального страхового внеску, який підлягав нарахуванню останньому.

При цьому, посилання позивача на те, що він не реєструвався як суб`єкт підприємницької діяльності та не здійснював останньої, спростовується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, а факт нездійснення останньої за наявності відповідної реєстрації не має правового значення для вирішення даної справи, як і факт відсутності акту перевірки з боку податкового органу, з огляду на приписи Закону України № 2464-VI, який є спеціальним відносно даних правовідносин та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 року № 449, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 (в редакції наказу від 04.05.2018 року № 469), зареєстрованої Міністерством юстиції України 07.05.2015 року № 508/26953.

Таким чином, з огляду на несплату позивачем в добровільному порядку наявної недоїмки, податковим органом було обґрунтовано прийнято оскаржувану вимогу від 09.11.2018 року № Ф-51104-56 від 09.11.2018 року про сплату недоїмки у розмірі 15819.54 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року в адміністративній справі №280/501/19- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко