Рішення

від 07.08.2019 по справі 160/5546/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Справа № 160/5546/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Криворізьке променерго про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

14.06.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Криворізьке променерго , в якому позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Криворізьке променерго суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 19727,28грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач повинен був до 15.04.2019 р. самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 19727,28грн. Оскільки вищезазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість, яку відповідач у добровільному порядку не сплачує.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2019р. відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову. Також, даною ухвалою витребувано у Дніпропетровського обласного центру зайнятості додаткові докази.

08.07.2019р. Дніпропетровським обласним центром зайнятості надано до суду додаткові докази, які були витребувані ухвалою суду від 20.06.2019р.

На виконання вимог ухвали суду від 20.06.2019р. на адресу суду 16.07.2019р. надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що відповідач належним чином виконав всі обов`язки, передбачені законом по створенню робочих місць для інвалідів та належним чином повідомляв відповідні органи про створені робочі місця для інвалідів.

22.07.2019р. позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідач здійснив не всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю та просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю Криворізьке променерго зареєстроване у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів як платник страхових внесків (страхувальник).

Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що надавався відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , становить 1 особа, однак у 2018 році працювало 0 осіб, яким встановлена інвалідність.

У зв`язку із відсутністю працевлаштованих осіб з інвалідністю у кількості 1 особа, призначеного для забезпечення працевлаштовання інвалідів, позивач склав розрахунок адміністративно-господарських санкцій із середньої річної заробітної плати штатного працівника - 19727,28 грн.

Відповідач в добровільному порядку не сплатив до 15.04.2019 р. вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Відповідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 181 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , для підприємств, установ, організацій, у том числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст.20 даного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судом встановлено, що 29 січня 2019 року відповідчем подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу визначена у кількості 11 осіб за рік, з них працювало інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів, які мали працювати - 1 особа.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 19727,28 грн.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Згідно з п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності N3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З наданих до суду Дніпропетровським обласним центром зайнятості документів, які були витребувані судом, встановлено, що відповідачем у 2018 році направлялись до центру зайнятості повідомлення про наявність вакансії та статистичні звітності за формою №3-ПН.

Проте, Дніпропетровським обласним центром зайнятості не було надано до суду доказів того, що особи з інвалідністю направлялися до відповідача для працевлаштування.

Крім того, випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу судом також не встановлено, позивачем про такі обставини не зазначалось.

Таким чином, відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році, а саме: повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Суд вважає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №817/1188/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підставі викладеного, з урахуванням того, що відповідачем вжито всі належні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ст.139 КАС України судовий збір не підлягає відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ - 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю Криворізьке променерго (53003, Дніпропетровська обл., Криворізький район, село Коломійцеве, вулиця Железнодорожна, будинок ЗБ, код ЄДРПОУ 41647355) про стягнення заборгованості- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) М.В. Дєєв

Рішення не набрало законної сили 07.08.2019р.

Помічник судді І.В. Калита

Згідно з оригіналом

Помічник судді І.В. Калита