Постанова

від 08.08.2019 по справі 236/1349/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 236/1349/19 Номер провадження 22-ц/804/1958/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2019 року

м. Бахмут

Справа № 236/1349/19

Провадження № 22-ц/804/1958/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Біляєвої О. М.,

суддів Папоян В. В.,Тимченко О. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - 21 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області,

розглянув у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області в складі судді Саржевської І. В. від 27 травня 2019 року, ухвалене у м. Лимані Донецької області, дата складення повного судового рішення - 27 травня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до відповідача про стягнення підвищеної заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював по вільному найму на посаді пожежного 95 професійної пожежної частини 21 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі - ДПРЗ-21 Головного управління). Звільнений 15 листопада 2016 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 22 липня 2015 року "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" було встановлено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків.

Оскільки м. Лиман Донецької області було віднесено до районів проведення антитерористичної операції (далі - АТО), позивачу щомісячно з 01 вересня 2015 року по квітень 2016 року виплачувалася підвищена на 50 % заробітна плата за фактично відпрацьований час. Проте за період з 01 травня 2016 року по 15 листопада 2016 року підвищена на 50 відсотків заробітна плата за фактично відпрацьований час не була виплачена.

На звернення ОСОБА_1 у вересні 2018 року відповідач відмовив у виплаті належних сум, посилаючись на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 22 липня 2015 року така виплата не є обов`язковою додатковою складовою заробітної плати, яка повинна виплачуватися разом із виплатою основної заробітної плати. Виплати здійснюються не щомісячно і виключно співробітникам, які на момент виплати працювали в установі.

Посилаючись на дані обставини, позивач просив стягнути з відповідача передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 22 липня 2015 року заробітну плату, підвищену на 50 відсотків, за фактично відпрацьований час з 01 травня 2016 року по 15 листопада 2016 року; зобов`язати відповідача провести перерахунок середньої заробітної плати за цей період.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 травня 2019 року у задоволенні позову відмовити.

Рішення мотивовано тим, що документи, зазначені в нормативно-правових актах, якими врегламентовано виплату винагороди за участь в АТО на підтвердження участі ОСОБА_1 в АТО в спірні місяці, визначені позивачем у позові, у відповідача відсутні, тому підстав для нарахування такої винагороди за вказані місяці немає.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду з підстав порушення норм процесуального і матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду про недоведеність позовних вимог є помилковим, оскільки відповідачем не заперечується обставина щодо безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції. Окрім того, безпосередня участь ОСОБА_1 в АТО, що дає право на отримання підвищеної заробітної плати за фактично відпрацьований час, підтверджується довідкою ДПРЗ-21 Головного управління № 420 від 09.07.2018 і витягами з наказів Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України, що додані до апеляційної скарги.

ДПРЗ-21 Головного управління у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; оцінивши надані учасниками справи докази з додержанням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що з 12 березня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді пожежника у 95 професійній пожежній частині 21 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області.

Позивач звільнений 15 листопада 2016 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (ас. 10-12).

Загальновідомою та такою, що не підлягає доказуванню, є обставина проведення антитерористичної операції на території Донецької області.

Місто Лиман (до перейменування - Красний Лиман) Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке втратило чинність 02.12.2015.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р місто Лиман входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (підпункт 28 пункту 1).

Постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 22 липня 2015 року "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції", яка діяла до 07 вересня 2018 року, було визначено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтверджуючих документів).

За період роботи з 01 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року ОСОБА_1 було виплачено підвищення на 50% заробітної плати на протязі лютого 2016 року - березня 2017 року після надходження відповідного додаткового фінансування, що підтверджується довідками ДПРЗ-21 Головного управління.

Після звільнення позивача в листопаді 2016 року вказані виплати йому не нараховувалися та не виплачувалися.

Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що документи, зазначені в нормативно-правових актах, якими врегламентовано виплату винагороди за участь в АТО на підтвердження участі ОСОБА_1 в АТО з 01 травня 2016 року по 15 листопада 2016 року, визначені позивачем у позові, у відповідача відсутні, тому підстав для нарахування такої винагороди за вказані місяці немає.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про оплату праці , ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття друга Закону України Про оплату праці ).

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності (п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052).

Відповідно до Положення про 21-й державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, затверджено наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій 22.05.2013 № 279 (у редакції наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій 10.10.2016 № 498) ДПРЗ-21 Головного управління є державним пожежно-рятувальним підрозділом зі статусом державної аварійно-рятувальної служби; належить до сфери управління ДСНС України; є юридичною особою.

Статтею 13 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб`єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 22 липня 2015 року "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 708 від 05.09.2018) установлено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтвердних документів).

З аналізу вищенаведеної правової норми слідує, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах.

При цьому безпосередня участь в АТО на території Донецької та Луганської областей має бути обов`язково підтверджена наказами Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) та довідкою, виданою безпосередньо органом, в якому особа проходила службу.

Отже, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

Наказом ДСНС від 09.09.2015 № 466 "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" врегульоване питання особливостей оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції.

У справі, яка переглядається, встановлено, що за період роботи з 01 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року ОСОБА_1 було нараховано та сплачено винагороду за його участь в АТО (підвищення заробітної плати на 50%) на протязі лютого 2016 року - березня 2017 року в загальному розмірі 13 319 грн 03 коп.

Доданими до апеляційної скарги документами, зазначеними в нормативно-правових актах, якими врегламентовано виплату винагороди за участь в АТО на підтвердження участі ОСОБА_1 в АТО в інші місяці, визначені позивачем у позові (травень - 15 листопада 2016 року), підтверджується, що він дійсно в період з 19 листопада 2015 року по 22 серпня 2016 року та з 29 серпня 2016 року по 31 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення (ас. 154, 157, 158, 159, 160).

Враховуючи наявність доказів в підтвердження доводів позивача в зазначеній частині позовних вимог, а також беручи до уваги те, що відповідач не спростував належними, достатніми і допустимими доказами участь ОСОБА_1 у забезпеченні проведення антитерористичній операції, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Слід зазначити, що заперечуючи як проти позову, так і проти доводів апеляційної скарги, ДПРЗ-21 Головного управління посилався лише на відсутність фінансування.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Конституції Україна є правовою державою.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 надав розрахунок недоплаченої суми за спірний період, згідно з яким недоплата складає 10 885 грн 36 коп.: за травень - 2182 грн 30 коп., червень - 1716 грн 60 коп., липень - 1478 грн 13 коп., серпень - 1799 грн 47 коп.,вересень - 1785 грн 75 коп., жовтень - 1923 грн 11 коп. (ас. 31-32).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції визнає його правильним, оскільки він обчислений на підставі витягу із розрахунково-платіжних відомостей за видами оплат ДПРЗ-21 ГУ ДСНС України у Донецькій області; відповідачем не спростований.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то вони є зайвими, оскільки недоплачені суми стягуються без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги, а наведені у відзиві аргументи - відхиляє.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення підвищеної заробітної плати, неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, а позивач від сплати судового збору звільнений на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , судові витрати 768 грн 40 коп., пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, та судові витрати 1152 грн 60 коп., пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 травня 2019 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з 21 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (вул. Свободи, 1А, м. Лиман, Донецька область, 84400; код ЄДРПОУ 38068306) на користь ОСОБА_1 ( зареєстрований: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заробітну плату підвищену на 50 % за період з 01 травня 2016 року по 15 листопада 2016 року у розмірі 10 885 (десять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) грн 36 коп. без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнути з 21 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (вул. Свободи, 1А, м. Лиман, Донецька область, 84400; код ЄДРПОУ 38068306) і зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати 768 грн 40 коп., пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, та судові витрати 1152 грн 60 коп, пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач О. М. Біляєва

Судді В. В. Папоян

О. О. Тимченко

Дата складення судового рішення - 08 серпня 2019 року

Суддя-доповідач О. М. Біляєва