Рішення

від 08.08.2019 по справі 280/2082/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 серпня 2019 року Справа № 280/2082/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства ВЛ-АГРО 2006 (72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул. Бейбулатова, буд.13 кв.12; код ЄДРПОУ 34572653)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, буд.25; код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства ВЛ-АГРО 2006 (далі - позивач, ПП ВЛ-АГРО 2006 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якому позивач просить суд скасувати постанови про накладення штрафу №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС від 12.03.2019.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю є протиправними, такими, що прийняті з порушенням встановленого порядку та без урахування обставин, що мають значення для їх прийняття. Позивач вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства ґрунтуються на помилковому трактуванні характеру взаємовідносин між позивачем та фізичними особами, з якими укладені цивільно-правові угоди. Також зазначає, що заробітна плата сплачується на підприємстві своєчасно та в повному обсязі. Крім того, вважає, що відповідачем порушено порядок прийняття оскаржуваних рішень, оскільки всупереч встановленій процедурі позивача не було повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу. Також посилається на порушення порядку накладення адміністративних стягнень, встановленого нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 07 травня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27 травня 2019 року відкрито загальне позовне провадження в справі, призначено підготовче засідання на 24 червня 2019 року.

28 травня 2019 року позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Державної виконавчої служби про накладення арешту на рахунки позивача в банках, зупинення виконавчих проваджень з примусового виконання оскаржуваних постанов та заборони Мелітопольському міськрайонному відділу ДВС Головного територіального управління в Запорізькій області вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Ухвалою суду від 29 травня 2019 року клопотання задоволено частково, зупинено стягнення на підставі оскаржуваних постанов про накладення штрафу.

18 червня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№24718), в якому він позов не визнає, вказує, що за результатами проведеного інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем законодавства про працю, яке виразилось в допущені до роботи працівників без оформлення трудового договору, та факт несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам, у зв`язку з чим складено припис про усунення виявлених порушень трудового законодавства. Зокрема, відповідач зазначає, що відносини, які склались між позивачем та фізичним особами на підставі цивільно-трудових договорів, передбачають виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мають на меті процес праці, що характеризує вказані відносини як трудові. Крім того, відповідачем встановлено, що за другу половину січня 2019 року заробітна плата виплачена з порушенням термінів, передбачених ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці . Також вказує, що повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу направлено на адресу позивача та доставлено до точки видачі своєчасно, у зв`язку з чим відповідач діяв у відповідності до встановленого порядку та в межах повноважень. Просить залишити позов без задоволення.

24 червня 2019 року позивачем подано клопотання (вх.25693), в якому викладено додаткові позовні вимоги про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та арешт рахунків в банках позивача, а також підстави для заявлення таких позовних вимог. Також 24 червня 2019 року позивачем подано клопотання (вх.25695), у якому він посилається на негативні наслідки відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання оскаржуваних постанов, які виразились в арешті рахунків позивача у банківських установах, що призводить до зупинення роботи підприємства у зв`язку з неможливістю виплати заробітної плати та виконання фінансових зобов`язань у господарській діяльності.

24 червня 2019 року протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 08 липня 2019 року.

05 липня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив (вх.27861), в якій він наполягає на аргументах, викладених в позовній заяві, та просить розглянути справу в письмовому провадженні.

08 липня 2019 року представником позивача подано клопотання (вх.28066) в якому він зазначив про відмову від клопотання про збільшення позовних вимог про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та арешт рахунків в банках позивача. Просить розглянути справу у письмовому провадженні.

У підготовчому засіданні 08 липня 2019 року представник позивача підтримав заявлене клопотання, просив справу розглянути в письмовому провадженні, наполягав на задоволенні позовних вимог та скасуванні постанов відповідача від 12 березня 2019 року про накладення штрафу №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС.

У підготовчому засіданні 08 липня 2019 року представник відповідача підтримав клопотання представника позивача та заявив про розгляд справи в письмовому провадженні.

Протокольною ухвалою суду від 08 липня 2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті у письмовому провадженні.

На підставі наявних матеріалів судом встановлені такі обставин та зміст спірних правовідносин.

Відповідачем проведено інспекційне відвідування ПП ВЛ-АГРО 2006 на підставі наказу від 31.01.2019 року № 245 "Про проведення інспекційного відвідування", який прийнято на підставі інформації, отриманої з Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 02.04.2018 року № 3463-08 та від 29.08.2018 №10115-08 про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року та від 29.08.2018 №10115-08 та від 28.01.2019 №1211-08 про роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів.

18.02.2019 за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЗП 652/575/АВ, яким встановлено порушення позивачем законодавства про працю, а саме:

- в порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України: у 2017-2018 роках дві особи допущено до роботи без укладення трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 здійснював супроводження товарів (вантажів) під час перевезень, забезпечував їх збереження, видачу, приймав вантажі зі складу, забезпечував нагляд за ходом виконання навантажувально-розважувальних, перевалочних, пакувальних робіт; оформлював товарно-транспортні та інші супровідні документи на всіх етапах реалізації транспортно-технологічних маршрутів і схем доставки вантажів; оформлював документи, пов`язані зі страхуванням вантажів та інше. Як вбачається із актів приймання-передачі виконаних робіт, ним виконується трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) експедитор транспортний . Дана професія передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327: експедитор транспортний - код професії на КП - 3422, код ЗК ППТР - 25389. Зазначені дії є процесом праці та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату.

ОСОБА_2 виконував роботи по утриманню автомобіля в справному технічному стані, проводив технічні огляди, здійснював попередній огляд автотранспортного засобу перед кожним виїздом на маршрут, здійснював доставку вантажів, звітував за використані паливно-мастильні матеріали та інше. Дані види робіт визначені Довідником кваліфікаційних характеристик процесій працівників та властиві професії водій автотранспортних засобів , передбаченої Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327: код професії за КП - 8322. Зазначені дії є процесом праці та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату.

- в порушення вимог ч.1 та ч.2 ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці заробітна плата працівникам виплачується з порушенням строків виплат: заробітна плата за другу половину січня 2019 року працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 видана 08.02.2019 (відомість на виплату готівки №В-00000002 від 08.02.2019 на загальну суму 9489,25 грн.).

18.02.2019 посадовою особою відповідача складено Припис про усунення виявлених порушень №ЗП 652/575/АВ/П, яким зобов`язано директора ПП ВЛ-АГРО 2006 усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення до 18.03.2019.

04.03.2019 позивачем подано письмове повідомлення №2 із долученням копій первинних документів про виконання припису у визначені в ньому строки. Позивач крім іншого, зазначив, що під час перевірки не враховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали за договорами цивільно-правового характеру, надаючи послуги по перевезенню, супроводженню, відвантаженню запчастин до автотранспортних засобів та оформленню документів. Виплата винагороди здійснювалась систематично на підставі оформлених і підписаних Актів прийому передачі після перерахування податків у повному обсязі. Повідомлено, що з 18.02.2019 вказаних осіб прийнято на посаду експедитора і водія автотранспортних засобів відповідно. Також повідомлено, що заробітна плата за другу половину січня 2019 року працівникам була видана 08.02.2019 у зв`язку з тяжким фінансовим станом підприємства у січня 2019 року, що пов`язано з сезонністю робіт сільськогосподарських підприємств, з діяльністю яких напряму пов`язана діяльність підприємства.

Також 04.03.2019 позивач подав скаргу на Припис про усунення виявлених порушень №ЗП 652/575/АВ/П від 18.02.2019, в якій просив припис скасувати.

12.03.2019 керівником відповідача прийнято Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС, якою на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладено на ПП ВЛ-АГРО 2006 штраф у розмірі 250 380,00 грн. за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а також Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС, якою на підставі абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладено на ПП ВЛ-АГРО 2006 штраф у розмірі 4 173,00 грн. за порушення вимог ч.1 та 2 ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці .

Не погодившись з постановами про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи заявлений спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - Порядок № 295).

У відповідності до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.6 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться, крім іншого, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:

- роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;

- роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків;

- працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки» );

- роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;

- роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів;

- роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Згідно з п.27 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору подається у ст. 626 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати певну обумовлену домовленістю сторін трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено низку договорів про надання послуг № 04 від 14.08.2017 (строк дії до 26.12.2017), №04 від 26.01.2018 (строк дії до 30.04.2018), №08 від 14.05.2018 (строк дії до 31.07.2018), №08 від 13.08.2018 (строк дії до 31.12.2018).

Предметом вказаних договорів є надання ОСОБА_1 послуг з супроводу товарів (вантажів) під час перевезень, забезпечення їх збереження, видачі у встановленому порядку; приймання вантажів зі складу згідно з супровідними документами; забезпечення нагляду за ходом виконання навантажувально-розважувальних, перевантажувальних, перевалочних, пакувальних робіт; контролю експедиторського (відправницького) маркування вантажів і пломбування засобів перевезення; супроводу вантажів до місця призначення, забезпечення необхідного режиму зберігання вантажів під час їх перевезення; забезпечення здавання вантажу після перевезення; оформлення товарно-транспортних та інших супровідних документів на всіх етапах реалізації транспортно-технологічних маршрутів і схем доставки вантажів; оформлення документів, пов`язаних зі страхуванням вантажів, претензійних актів згідно із встановленими формами у випадку надходження вантажів і автотранспортних засобів в пошкодженому стані тощо.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 укладено низку договорів про надання послуг №03 від 14.08.2017 (строк дії до 17.11.2017), №03 від 26.01.2018 (строк дії до 30.04.2018), №04 від 14.05.2018 (строк дії до 31.07.2018), №06 від 13.08.2018 (строк дії до 31.12.2018).

Предметом вказаних договорів є надання ОСОБА_2 послуг з утримання автомобіля в справному технічному стані, своєчасного проведення технічних оглядів, здійснення попереднього огляду автотранспортного засобу перед кожним виїздом на маршрут, здійснення доставки вантажів, звітування за використані паливно-мастильні матеріали та інше.

Аналізуючи зміст наведених договорів, суд дійшов висновку, що позивачем систематично укладалися договори про надання тотожних послуг з одними й тими самими фізичними особами, і характер таких послуг не має конкретного матеріального результату, який можливо було б отримати за їх наслідками, а договорами не визначено, які саме послуги повинні надаватись у розумінні їх обсягу у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах виконаних робіт.

Суд враховує, що виходячи з видів господарської діяльності позивача (зокрема, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, металами та металевими рудами, деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (основний); будівництво житлових і нежитлових будівель) необхідність виконання послуг (робіт), обумовлених вищезазначеними цивільно-правовими договорами, має постійний характер, оскільки є необхідною для досягнення ділової мети у вигляді отримання прибутку.

Також суд звертає увагу, що серед наданих послуг, які обумовлені цивільно-правовими договорами, визначені такі послуги: Дотримуватись Правил дорожнього руху , Бути в належному фізичному стані під час виконання своїх посадових обов`язків , Ефективно і економно використовувати паливно-мастильні матеріали , Під час виконання послуг зажди мати при собі включений і заряджений мобільний телефон… , Мати охайний зовнішній вигляд тощо, що за своїм змістом не є послугою, а притаманне посадовим обов`язкам та правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, суд дійшов висновку, що метою укладення вказаних цивільно-правових договорів є організація процесу праці. Відповідно їх предметом є сам процес праці, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, а відносини, які склались між сторонами договору, передбачали виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мали на меті саме процес праці.

Викладене свідчить про те, що позивачем у 2017 та 2018 роках було допущено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.

Крім того, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивачем виплачена заробітна плата за другу половину січня 2019 року працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 08.02.2019 відповідно до відомості на виплату готівки №В-00000002 від 08.02.2019 на загальну суму 9489,25 грн. Вказані обставини позивачем не оспорюються.

Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.2 ст. 115 Кодексу законів про працю України у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до наведених норм, крайнім строком виплати заробітної плати за січень 2019 року є 07.02.2019, отже позивачем порушено встановлені строки виплати заробітної плати працівникам за січень 2019 року.

Відповідальність за порушення законодавства про працю передбачена нормами ст.265 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

У відповідності до ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509 (далі - Постанова № 509), порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення (далі - штрафи).

Відповідно до п. 2 Постанови № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Пунктом 6 Постанови №509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗП 652/575/АВ/П/ІПТД від 27.02.2019 керівником відповідача вирішено розглянути справу про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, 12.03.2019 о 15:30.

Суд критично оцінює твердження позивача про невиконання відповідачем вимог Постанови №509 щодо завчасного сповіщення про розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відповідно до листа Укрпошти від 18.03.2019 №09/1-01-379, наданого позивачем, та Інформації про відстеження відправлення за трек-номером, наданої відповідачем, Повідомлення про розгляд справи направлено на адресу позивача за сім днів до дати розгляду 05.03.2019 рекомендованим листом, тобто завчасно та у належний спосіб, що відповідає приписам п.6 Постанови №509.

Щодо отримання повідомлення після дати розгляду справи, суд звертає увагу, що відповідно до листа Укрпошти від 18.03.2019 №09/1-01-379, наданого позивачем, та Інформації про відстеження відправлення за трек-номером, наданої відповідачем, поштове відправлення доставлялось на адресу позивача тричі, і тільки на тертій раз було отримано уповноваженою особою ПП ВЛ-АГРО 2006 .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено порушення порядку повідомлення позивача про дату розгляду справи про накладення штрафу.

Також суд не приймає аргументи позивача щодо порушення відповідачем порядку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки застосовані до позивача санкції за порушення законодавства про працю є за своєю природою адміністративно-господарськими санкціями, порядок застосування яких регулюється Постановою №509, у зв`язку з чим на дані правовідносини наведені позивачем правові норми не розповсюджуються.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до наведених сторонами аргументів відсутні підстави для скасування постанов відповідача про накладення штрафу від 12.03.2019 №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС.

Частиною1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх доводів про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних постанов.

Натомість відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих постанов про накладення штрафу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані постанови відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано.

Отже, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для присудження понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного підприємства ВЛ-АГРО 2006 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу - відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - Приватне підприємство ВЛ-АГРО 2006 , місцезнаходження: 72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Бейбулатова, буд.13 кв.12; код ЄДРПОУ 34572653.

Відповідач - Головне управління Держпраці у Запорізькій області, місцезнаходження: 69032, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, буд.25; код ЄДРПОУ 39833546.

Повне судове рішення складено 08 серпня 2019 року.

Суддя М.О. Семененко