Постанова

від 19.12.2019 по справі 280/2082/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2019 року м. Дніпросправа № 280/2082/19 Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006»

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року

у справі №280/2082/19

за позовом Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006»

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2019 р. Приватне підприємство «ВЛ-АГРО 2006» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області в якому просило скасувати постанови про накладення штрафу №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС від 12.03.2019р.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю є протиправними, такими, що прийняті з порушенням встановленого порядку та без урахування обставин, що мають значення для їх прийняття. Позивач вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства ґрунтуються на помилковому трактуванні характеру взаємовідносин між позивачем та фізичними особами, з якими укладені цивільно-правові угоди. Також зазначає, що заробітна плата сплачується на підприємстві своєчасно та в повному обсязі. Крім того, вважає, що відповідачем порушено порядок прийняття оскаржуваних рішень, оскільки всупереч встановленій процедурі позивача не було повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 р. у справі № 280/2082/19 в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу - відмовлено.

Судом встановлено, що за результатами проведеного інспекційного відвідування відповідачем встановлено факт допуску до праці осіб без належного оформлення трудових відносин, також встановлено факти несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам. Наведено слугувало підставою для прийняття припису про усунення виявлених порушень та постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю. Дослідивши надані сторонами документи, суд дійшов висновку, що особи, з якими позивач мав відносини, оформлені цивільно-правовими угодами - договорами підряду, насправді відповідають функціональним обов`язкам експедитора та водія. Крім того, надані документи свідчать, що договори укладались на отримання процесу праці, а не ї кінцевого результату, що свідчить про обґрунтованість висновків органу Держпраці та правомірність прийняття спірних документів. Так само матеріалами справи підтверджено несвоєчасну виплату заробітної плати працівникам підприємства. Наведене обумовило прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, Приватним підприємством «ВЛ-АГРО 2006» подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 р. у справі № 280/2082/19, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що розгляд справи про накладення штрафу здійснено без участі представника підприємства, що позбавило останнього на належний захист власної позиції. Скаржник наполягає на тому, що цивільно-правові угоди укладені між підприємством та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не визнані нікчемними чи недійсними, а отже існування відносин з даними особами поза межами трудового законодавства оформлено належним чином та в межах правового поля.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, а отже не підлягає скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

В обґрунтування поданого клопотання зазначалося, що у зв`язку з територіальною віддаленістю та відсутності коштів, відповідач позбавлений можливості для направлення свого представника у судове засідання Третього апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ч.5 ст.195 КАС України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відео конференції в приміщенні суду, визначеному судом.

Таким чином, прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відео конференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відео конференції в разі наявності про це клопотання сторони.

При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України підстав для проведення судового засідання в режимі відео конференції не передбачено, тому проведення судового засідання у зазначений спосіб має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку.

Крім того, за нормами Кодексу адміністративного суду України, участь сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції не є обов`язковою, а сторони мають право можливість надати до суду, у разі необхідності, пояснення у письмовій формі.

Зважаючи на зазначене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання, і з урахуванням того, що сторона відповідача повідомлена про розгляд справи, вважає можливим провести судове засідання без участі представників відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача, колегія суддів вбачає наявними підстави для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено інспекційне відвідування ПП «ВЛ-АГРО 2006» на підставі наказу від 31.01.2019 року № 245 "Про проведення інспекційного відвідування", який прийнято на підставі інформації, отриманої з Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 02.04.2018 року № 3463-08 та від 29.08.2018 №10115-08 про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року та від 29.08.2018 року №10115-08 та від 28.01.2019 року №1211-08 про роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів.

18.02.2019 року за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЗП 652/575/АВ.

Так, в казаному акті зазначено, що ОСОБА_1 здійснював супроводження товарів (вантажів) під час перевезень, забезпечував їх збереження, видачу, приймав вантажі зі складу, забезпечував нагляд за ходом виконання навантажувально-розважувальних, перевалочних, пакувальних робіт; оформлював товарно-транспортні та інші супровідні документи на всіх етапах реалізації транспортно-технологічних маршрутів і схем доставки вантажів; оформлював документи, пов`язані зі страхуванням вантажів та інше. Як вбачається із актів приймання-передачі виконаних робіт, ним виконується трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) «експедитор транспортний» . Дана професія передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327: «експедитор транспортний» - код професії на КП - 3422, код ЗК ППТР - 25389. Зазначені дії є процесом праці та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату.

Також зазначено, що ОСОБА_2 виконував роботи по утриманню автомобіля в справному технічному стані, проводив технічні огляди, здійснював попередній огляд автотранспортного засобу перед кожним виїздом на маршрут, здійснював доставку вантажів, звітував за використані паливно-мастильні матеріали та інше. Дані види робіт визначені Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників та властиві професії «водій автотранспортних засобів» , передбаченої Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327: код професії за КП - 8322. Зазначені дії є процесом праці та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату.

Підсумовуючи, в акті перевірки зазначено:

- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням директора ПП ВЛ-АГРО 2006 , що є порушенням вимог ч.3 ст.24 КЗпП України.;

- з відповідними записами про призначення на роботу працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не ознайомлено під розписку в особових картках, чим порушено п.2.5 Інструкції №58;

- заробітна плата за другу половину січня 2019 року працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 видана лише 08.02.2019 року, чим порушено ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України Про оплату праці .

18.02.2019 року посадовою особою відповідача складено Припис про усунення виявлених порушень №ЗП 652/575/АВ/П, яким зобов`язано директора ПП «ВЛ-АГРО 2006» усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення до 18.03.2019 року.

04.03.2019 року позивачем подано письмове повідомлення №2 із долученням копій первинних документів про виконання припису у визначені в ньому строки. Позивач крім іншого, зазначив, що під час перевірки не враховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали за договорами цивільно-правового характеру, надаючи послуги по перевезенню, супроводженню, відвантаженню запчастин до автотранспортних засобів та оформленню документів. Виплата винагороди здійснювалась систематично на підставі оформлених і підписаних Актів прийому передачі після перерахування податків у повному обсязі. Повідомлено, що з 18.02.2019 вказаних осіб прийнято на посаду експедитора і водія автотранспортних засобів відповідно. Також повідомлено, що заробітна плата за другу половину січня 2019 року працівникам видана 08.02.2019 у зв`язку з тяжким фінансовим станом підприємства у січні 2019 року, що пов`язано з сезонністю робіт сільськогосподарських підприємств, з діяльністю яких напряму пов`язана діяльність підприємства.

Також 04.03.2019 року позивач подав скаргу на Припис про усунення виявлених порушень №ЗП 652/575/АВ/П від 18.02.2019 року, в якій просив припис скасувати.

12.03.2019 року керівником відповідача прийнято Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС, якою на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладено на ПП «ВЛ-АГРО 2006» штраф у розмірі 250 380,00 грн. за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а також Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС, якою на підставі абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладено на ПП «ВЛ-АГРО 2006» штраф у розмірі 4 173,00 грн. за порушення вимог ч.1 та 2 ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Цивільним кодексом України, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Статтею 57 КЗпП України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з абз.2 та абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Вирішуючи питання про притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було допущено до роботи без укладання трудового договору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено низку договорів про надання послуг № 04 від 14.08.2017 року (строк дії до 26.12.2017р.), №04 від 26.01.2018 року (строк дії до 30.04.2018р.), №08 від 14.05.2018 року (строк дії до 31.07.2018р.), №08 від 13.08.2018 року (строк дії до 31.12.2018р.).

Предметом вказаних договорів є надання ОСОБА_1 послуг з супроводу товарів (вантажів) під час перевезень, забезпечення їх збереження, видачі у встановленому порядку; приймання вантажів зі складу згідно з супровідними документами; забезпечення нагляду за ходом виконання навантажувально-розважувальних, перевантажувальних, перевалочних, пакувальних робіт; контролю експедиторського (відправницького) маркування вантажів і пломбування засобів перевезення; супроводу вантажів до місця призначення, забезпечення необхідного режиму зберігання вантажів під час їх перевезення; забезпечення здавання вантажу після перевезення; оформлення товарно-транспортних та інших супровідних документів на всіх етапах реалізації транспортно-технологічних маршрутів і схем доставки вантажів; оформлення документів, пов`язаних зі страхуванням вантажів, претензійних актів згідно із встановленими формами у випадку надходження вантажів і автотранспортних засобів в пошкодженому стані тощо.

Крім того, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 укладено низку договорів про надання послуг №03 від 14.08.2017 року (строк дії до 17.11.2017р.), №03 від 26.01.2018 року (строк дії до 30.04.2018р.), №04 від 14.05.2018 року (строк дії до 31.07.2018р.), №06 від 13.08.2018 року (строк дії до 31.12.2018р.).

Предметом вказаних договорів є надання ОСОБА_2 послуг з утримання автомобіля в справному технічному стані, своєчасного проведення технічних оглядів, здійснення попереднього огляду автотранспортного засобу перед кожним виїздом на маршрут, здійснення доставки вантажів, звітування за використані паливно-мастильні матеріали та інше.

Аналізуючи вказані обставини, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що метою укладення вказаних цивільно-правових договорів є організація процесу праці. Відповідно їх предметом є сам процес праці, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, а відносини, які склались між сторонами договору, передбачали виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мали на меті саме процес праці, у зв`язку з чим позивачем у 2017 та 2018 роках було допущено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Відповідно до ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного

Таким чином, з умов договорів, укладених між позивачем та вказаними працівниками вбачається, що між сторонами укладені саме цивільно-правові договори, правовідносини за якими регулюються нормами цивільного законодавства, оскільки такі договори не зобов`язували виконувати правила внутрішнього розпорядку та передбачали самостійну організацію роботи з виконання умов таких договорів.

За таких обставин, колегія суддів вважає протиправною постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС від 12.03.2019 року, а отже остання підлягає скасуванню.

Щодо правомірності постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС від 12.03.2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказана постанова прийнята через виплату позивачем заробітної плати за другу половину січня 2019 року працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 лише 08.02.2019 року, чим порушено ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України Про оплату праці .

Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу законів про працю України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.2 ст. 115 Кодексу законів про працю України у разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідальність за порушення законодавства про працю передбачена нормами ст.265 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з абз.8 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509 (далі - Постанова № 509), порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Дана норма зобов`язує відповідача письмово повідомити суб`єкта господарювання або роботодавця про розгляд справи не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи з метою реалізації права особи на захист.

Таке завчасне повідомлення має надати суб`єкту господарювання можливості ознайомитись з матеріалами справи, отримати юридичну допомогу, зібрати та надати необхідні документи та докази на свій захист, які повинні бути враховані суб`єктом владних повноважень при вирішені справи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з листа Укрпошти від 18.03.2019 року № 09/1-01-379 та Інформації про відстеження відправлення за трек-номером, наданої відповідачем, Повідомлення про розгляд справи направлено на адресу позивача за сім днів до дати розгляду 05.03.2019 року рекомендованим листом, тобто завчасно та у належний спосіб, що відповідає приписам п.6 Постанови № 509.

Разом з тим, позивач отримав вказане повідомлення лише 13.03.2019 року, тобто після дати розгляду справи. При цьому, директор, який на той час був єдиною уповноваженою особою підприємства на момент розгляду справи був у відряджені, що підтверджується відповідними доказами в матеріалах справи.

Згідно з п. 7 Порядку № 509, справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його проінформовано відповідно до пункту 6 вказаного Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

З огляду на означене, колегія суддів приходить до висновку, що Головним управлінням Держпраці розглянуто справу за відсутності належного повідомлення позивача, оскільки останній не був обізнаний про розгляд такої справи не пізніше ніж за п`ять днів, як передбачено п. 6 Порядку № 509, у зв`язку з чим відповідач був зобов`язаний відкласти розгляд справи та повторно повідомити позивача ПП ВЛ-АГРО 2006 про час та місце розгляду справи.

Оскільки відповідачем порушено процедуру щодо розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова уповноваженої посадової особи №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС від 12.03.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано невірну оцінку встановленим по справі обставинам, що призвело до невірного вирішення спору по суті заявлених вимог, та у відповідності до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на вказані норми, колегія суддів вважає за необхідним стягнути на користь Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006» судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області в розмірі 3818 грн. 30 коп.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 р. у справі № 280/2082/19 - задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 р. у справі № 280/2082/19 - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу №ЗП 652/575/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП 652/575/АВ/П/ІП-2ФС від 12.03.2019.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ВЛ-АГРО 2006» (ЄДРПОУ 34572653) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (ЄДРПОУ 39833546) в розмірі 3818 (три тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст.329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко