Рішення

від 20.06.2019 по справі 640/20901/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2019 року № 640/20901/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., за участю секретаря судового засідання Артеменко В.В.,

за участі представників учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

від позивача: ОСОБА_2.,

від відповідача: Титаренко Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 червня 2019 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.07.2016 №1517464-1305, від 28.04.2017 №2192598-1305, від 03.04.2018 №26779-1305-2650.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2019 відкрито спрощене провадження у справі, ухвалено розглядати справу без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.04.2019 за результатом розгляду клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, судом дане клопотання задоволено та призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення були прийняті податковим органом неправомірно, оскільки позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки щодо якої відповідачем визначено грошове зобов`язання із земельного податку. Крім того, позивач вказав на те, що відповідачем всупереч вимог законодавства використані не дані державного земельного кадастру, а відомості із бази даних ПК Кадастр для нарахування позивачу земельного податку. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та зазначив, що податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже скасуванню не підлягають.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивачем отримано від Головного управління ДФС у м. Києві оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- від 15.07.2016 №1517464-1305, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб на суму 631 848,79 грн.;

- від 28.04.2017 №2192598-1305, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб на суму 535 807,77 грн.;

- від 03.04.2018 №26779-1305-2650, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб на суму 535 807,77 грн.

Із розрахунків до вказаних податкових повідомлень-рішень слідує, що грошове зобов`язання визначено щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 заперечено факт перебування земельної ділянки за вказаною адресою у його володінні та/або користування, в обґрунтування чого надано до матеріалів справи копію повідомлення Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про відмову у наданні відомостей з Державного земельного кадастру від 07.12.2018 №РВ-8000170982018 з підстав відсутності відомостей про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 .

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачем допущено описку у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях при зазначенні адреси земельної ділянки, за користування якою позивачу визначено грошове зобов`язання із земельного податку та правильною адресою є наступна: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, позивач вказав на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 також не перебуває у його власності та/або користуванні, на підтвердження чого надав до матеріалів справи копію повідомлення Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про відмову у наданні відомостей з Державного земельного кадастру від 04.03.2019 №РВ-80001188752019 з підстав відсутності відомостей про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 надав до матеріалів справи копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.04.2018 №121469291, відповідно до якої відсутні відомості про перебування на праві власності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Податковим кодексом України та Земельним кодексом України.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Згідно з пунктом 14.173 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України та підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Таким чином, у даному випадку, податковий орган мав оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з`ясовувати на підставі даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, тощо.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку про те, що Головним управління ДФС у м. Києві було отримано та використано при розрахунку податкового зобов`язання ОСОБА_1 з земельного податку дані Державного земельного кадастру.

У відповідності до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За статтями 125 і 126 цього Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З вищенаведених норм Земельного та Податкового кодексу України вбачається, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку.

Разом з тим слід зазначити, що в силу дії частини 1 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною 3, 4, 5 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (частина 1 статті 193 Земельного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в Податковому кодексі України, відповідно до якого дані державного земельного кадастру це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (підпункт 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено(пункт 271.1 статті 271 Податкового кодексу України).

Разом з тим відповідно до статті 13 ЗУ Про оцінку землі обов`язкова нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру земельного податку.

Частиною 2 статті 20 Про оцінку землі зазначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються, як витяг з технічної документації з нормативної оцінки з нормативної оцінки земель.

Системний аналіз вищезазначених норм свідчить, що єдиною підставою для здійснення органами державної фіскальної служби нарахування фізичним особам земельного податку є дані державного земельного кадастру, які, серед іншого, повинні містити інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, площу, її оцінку, класифікацію і найменування власника чи користувача, а базою оподаткування земельним податком є витяг з технічної документації з нормативної оцінки з нормативної оцінки земель

Головним управлінням ДФС у м. Києві надано до матеріалів справи Витяг з бази даних Кадастр по фізичних особах на 05.05.2016 (ділянки, право користування по яких не оформлено) , відповідно до якого ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, як було зазначено вище, відповідно до повідомлень Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про відмову у наданні відомостей з Державного земельного кадастру від 07.12.2018 №РВ-8000170982018 та від 04.03.2019 №РВ-80001188752019 у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , номери 1 та 79.

Крім того, відсутність права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки за вказаним адресами підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.04.2018 №121469291.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, позивач не набув і юридичного статусу землекористувача цієї земельної ділянки, оскільки право користування не було оформлено ним відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати земельного податку за вищезазначену земельну ділянку, оскільки відповідачем не доведено факт перебування у власності та/або користуванні такої земельної ділянки у ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.07.2016 №1517464-1305, від 28.04.2017 №2192598-1305, від 03.04.2018 №26779-1305-2650, з огляду на що вони підлягають скасуванню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 15.07.2016 №1517464-1305.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №2192598-1305.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.04.2018 №26779-1305-2650.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Повний текст рішення виготовлено 26.07.2019.

Суддя Н.М. Клименчук