Рішення

від 06.08.2019 по справі 826/7400/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 серпня 2019 року справа №826/7400/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Промзв`язок" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Промзв`язок") доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2017 року №0001911401, №0001921401 та №0439140305 В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток у зв`язку з тим, що господарські операції із контрагентами-постачальниками підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування даних податкового обліку; перевіркою неправомірно встановлено заниження позивачем земельного податку, оскільки відповідно до положень законодавства позивач мав сплачувати за період з січня по вересень 2016 року земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 3%, як вказує відповідач.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7400/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подав письмове заперечення проти позову, в якому зазначив про безпідставність позовних вимог, підтримавши висновки акта перевірки.

В судовому засіданні 23 листопада 2017 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 березня 2017 року №0001911401 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123, пункту 3.1 підрозділу ХХ Податкового кодексу України за порушення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПрАТ "Промзв`язок" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 199 484,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 189 479,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 005,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 березня 2017 року №0001921401 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123, пункту 3.1 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ПрАТ "Промзв`язок" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 288 744,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 222 995,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 55 749,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 березня 2017 року №0439140305 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ПрАТ "Промзв`язок" збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку з юридичних осіб на 175 865,84 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 140 692,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 173,17 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 07 березня 2017 року №88/26-15-14-01-02/5744797 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ПрАТ "Промзв`язок", код 5744797, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 року " (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем: підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на суму 189 479,00 грн., в тому числі за 2014 рік на 40 018,00 грн., за 2015 рік на 149 461,00 грн.; пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на 222 995,00 грн., в тому числі за квітень 2014 року на 39 407,00 грн., за червень 2014 року на 17 520,00 грн., за березень 2015 року на 56 064,00 грн., за квітень 2015 року на 22 183,00 грн., за травень 2015 року на 27 567,00 грн., за червень 2015 року на 40 245,00 грн., липень 2015 року на 20 000,00 грн.; пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, пункту 5.6 пункту 5 Положення "Про плату за землю в м. Києві" додатку 3 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923, що призвело до заниження земельного податку на 140 692,67 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки рішенням відповідача від 24 березня 2017 року №6233/10/26-15-14-01-02 висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами розгляду заперечень на оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2017 року №0001911401, №0001921401 та №0439140305 рішенням ДФС України від 01 червня 2017 року №11913/6/99-99-11-01-01-25 залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані наступним: перевіркою встановлено, що первинні документи по взаємовідносинам позивача з контрагентами ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" не можуть підтверджувати фактичне отримання товарів від зазначених підприємств, так як їх складено всупереч нормам частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88; згідно з базою АС "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено, що в податкових накладних, виписаних ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" для позивача використовується код УКТ ЗЕД, що свідчить про імпорт товарів; в ході перевірки позивачем не надані сертифікати якості (відповідності) на придбаний товар, що не дає змогу встановити особу, якій видано сертифікат, на яку партію товару, по якій ВМД ввезено товар на територію України та хто є виробником даної продукції; відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання неможливо встановити всі обставини операцій з постачання зазначених у накладних ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" товарів; на підставі даних АС "Податковий блок" ТОВ "ГЛТУ" стан платника - 0, декларація з податку на прибуток за 2015 рік подана з нульовими показниками, за 2016 рік - не подана, кількість працюючих у 2014 році - 1 особа, за даними АС "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому; ТОВ "Акрополь Гарант Плюс" - стан платника - 7, 29 листопада 2015 року до бази СФП АС "Податковий блок" внесено запис як суб`єкта фіктивного підприємництва, за даними АС "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому; ТОВ "Ред Вінд" - стан платника - 0, за 2015-2016 роки декларації з податку на прибуток не подавались, кількість працюючих - 1 особа, остання подача декларацій - у серпні 2015 року, за даними АС "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому; згідно з кримінальними провадженнями №32014000000000105 від 10 вересня 2014 року, відкритим за частиною третьої статті 212, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" були учасниками діяльності "конвертаційного центру"; за результатами аналізу поданої ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" податкової звітності та у зв`язку з неподанням балансу підприємств встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

В частині висновків акта перевірки про порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на суму 189 479,00 грн., в тому числі за 2014 рік на 40 018,00 грн., за 2015 рік на 149 461,00 грн.; пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, суд звертає увагу, що згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами, підтвердження господарських операцій первинними та податковими звітними документами, мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності, а також встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції, якщо це необхідно.

Наявні у справі докази свідчать, що ТОВ "Акрополь Гарант Плюс" виписало позивачу рахунки на оплату №1452 від 05 березня 2015 року на поставку моніторів на загальну суму 215 380,36 грн. Відповідно до видаткової накладної від 06 березня 2015 року №25 позивачу поставлено товар - монітори на загальну суму 215 380,36 грн. зазначена операція відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631

ТОВ "Акрополь Гарант Плюс" виписало на адресу позивача податкову накладну від 06 березня 2015 року №1 на загальну суму 215 380,36 грн., у тому числі податок на додану вартість 35 896,73 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжного доручення від 06 березня 2015 року №472.

ТОВ "ГЛТУ" виписало позивачу рахунок на оплату від 18 червня 2014 року №18/06 на поставку моніторів на загальну суму 105 120,00 грн. Відповідно до видаткової накладної від 18 червня 2014 року №РН-0000001 позивачу поставлено товар - монітори, на загальну суму 105 120,00 грн. зазначена операція відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631.

ТОВ "ГЛТУ" виписало на адресу позивача податкову накладну від 18 червня 2014 року №1 на загальну суму 105 120,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 17 520,00 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжного доручення від 19 червня 2014 року №1389.

ТОВ "Ред Вінд" виписало позивачу рахунки на оплату від 24 березня 2015 року №1 на поставку моніторів на загальну суму 121 000,20 грн., від 16 квітня 2015 року №3 на поставку моніторів на загальну суму 133 100,22 грн., від 13 травня 2015 року №4 на поставку сканерів на суму 165 456,00 грн., від 03 червня 2015 року №4 на поставку сканерів на суму 101 112,00 грн., від 15 червня 2015 року №5 на поставку моніторів на суму 140 360,23 грн., від 01 липня 2015 року №7 на поставку сторожових таймерів на суму 120 000,00 грн.

Відповідно до видаткових накладних від 17 квітня 2015 року №2, від 13 травня 2015 року №3, від 05 червня 2015 року №4, від 18 червня 2015 року №5, від 02 липня 2015 року №6 позивачу поставлено товар - монітори, сканери, сторожеві таймери.

Зазначені операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631.

ТОВ "Ред Вінд" виписало на адресу позивача податкові накладні від 24 березня 2015 року №13, від 17 квітня 2015 року №33, від 13 травня 2015 року №3, від 05 червня 2015 №4, від 18 червня 2015 року №28, від 02 липня 2015 року №1 на загальну суму 781 028,43 грн., у тому числі податок на додану вартість 130 171,40 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжних доручень від 17 квітня 2015 року №874, від 13 травня 2015 року №1070, від 04 червня 2015 року №90, від 17 червня 2015 року №191, від 01 липня 2015 року №266.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних обставин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З акта перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, суми по господарським операціям з ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд".

Проте, наявність у позивача первинних документів не є безумовною підставою для віднесення до складу витрат відповідних сум за результатами оформлення таких операцій.

Так, відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Проте, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували реальність (товарність) господарських операцій із ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" та, зазначивши мету придбання товарів, не надав доказів на підтвердження використання саме придбаного у контрагентів ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" комплектуючих для виробництва платіжних терміналів та їх подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема щодо продажу третім особам або використання. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази транспортування придбаного у ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" товару від контрагентів позивачу.

Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із поставки товару від ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства, що виключає можливість включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, відповідних сум по вказаним операціям.

Суд враховує, що висновки акта перевірки про не підтвердження придбання матеріалів по ланцюгу постачання постачальниками ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" та посилання на наявність відкритих кримінальних проваджень, є безпідставними, однак, зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов`язаності придбаних товарів із господарською діяльністю.

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

При цьому суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2017 року №0001911401 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з обставин справи, позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість відображено, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд" у зв`язку із придбанням товару.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів, а виписані ними позивачу податкові накладні за перевірений період формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Разом з тим, наявність у позивача належним чином формально оформлених податкових накладних не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

Як зазначено вище, при розгляді питання правомірності формування витрат за результатами оформлення таких операцій., судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів, отриманих, зокрема від ТОВ "ГЛТУ", ТОВ "Акрополь Гарант Плюс", ТОВ "Ред Вінд", що виключає можливість включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум по вказаним операціям.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами оформлення спірних операцій.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 березня 2017 року №0001921401 нормативно та документально не підтверджуються.

В частині висновків акта перевірки про пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, в результаті чого ПрАТ "Промзв`язок" збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб на 175 865,84 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 140 692,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 173,17 грн., суд звертає увагу на наступне.

З тексту акта перевірки вбачається, що позивач за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року є платником земельного податку; кадастровий номер 8000000000:78:142:0002 ; згідно свідоцтва на право власності майнового комплексу, виданого ГУ майна м. Києва МК №010002529 від 12 серпня 1999 року, місцезнаходження комплексу м. Київ, просп. Московський, 6. Перевіркою повноти визначення суми земельного податку встановлено, що за період з 01 січня 2016 року по 30 липня 2016 року позивачем сплачено земельний податок у розмірі 3% від самостійно розрахованої НГО, як за землі промисловості, так і за землі комерційного використання; за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року позивачем при обчисленні земельного податку застосовано розмір 1% від самостійно розрахованої НГО до загальної площі земельної ділянки, необхідно 1% від НГО до площі земельної ділянки, віднесеної до землі промисловості, 3% від НГО до площі земельної ділянки, віднесеної до землі комерційного використання, що призвело до заниження суми податку всього на 140 692,52 грн., в тому числі за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року у сумі 140 692,52 грн.

Таким чином, перевіркою встановлено заниження суми податкового зобов`язання за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року, чим було порушено пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, пункт 5.6 Положення "Про плату за землю в м. Києві" додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923. Донарахована сума земельного податку становить 140 692,67 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

В силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із аналізу даних норм чинного законодавства слідує, що у розумінні положень підпунктів Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Позивачем не заперечується наявність у нього обов`язку щодо своєчасного подання декларації на земельний податок та сплати такого податку. В межах даної справи позивачем оскаржується визначений податковим органом розмір грошового зобов`язання із земельного податку за 2016 рік. Проте, суд розглядає визначений контролюючим органом розмір грошового зобов`язання не за весь 2016 рік, а за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року, у зв`язку з донарахуванням відповідачем суми земельного податку за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року у сумі 140 692,52 грн.

Так, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підставою для нарахування земельного податку згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України є дані державного земельного кадастру.

На підставі статей 10, 265 Податкового кодексу України земельний податок є складовою частиною податку на майно та належить до місцевих податків.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Особливості оподаткування платою за землю встановлені статтею 284 Податкового кодексу України, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) затверджено Положення про плату за землю в місті Києві, пунктом 5.1 якого встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3-5.6 цього Положення.

Пунктом 5.6 Положення встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення.

Тобто, за визначенням пункту 5.6 Положення ставка податку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється у випадку, якщо право власності або право оренди на які в установленому законодавством порядку не оформлено.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянку податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Разом з декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої розраховується земельний податок.

Так, з тексту акта перевірки вбачається, що позивач за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року є платником земельного податку; кадастровий номер 8000000000:78:142:0002 згідно свідоцтва на право власності майнового комплексу, виданого ГУ майна м. Києва МК №010002529 від 12 серпня 1999 року, місцезнаходження комплексу м. Київ, просп. Московський, 6.

06 вересня 2016 року позивачем подано уточнюючу декларацію №9160332808 за 2016 рік, якою зменшено суму земельного податку на 140 692,67 грн. за серпень та вересень 2016 року у зв`язку з тим, що рішенням Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві.

Відповідно до пункту 5.3 розділу 5 додатка 3 вказаного рішення ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: за земельні ділянки суб`єктів виробництва комп`ютерів, електронної та оптичної продукції (розділ 26 КВЕД ДК 009:2010) - 1,0 % - дія цього підпункту застосовується до 1 січня 2017 року (дія підпункту 5.3.3.27 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 розповсюджується на підприємства, зареєстровані на момент прийняття рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855, за розділом 26 КВЕД ДК 009:2010); суб`єктів виробництва електричного устаткування (розділ 27 КВЕД ДК 009:2010) - 1,0 - дія цього підпункту застосовується до 1 січня 2017 року (дія підпункту 5.3.3.28 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 розповсюджується на підприємства, зареєстровані на момент прийняття рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855, за розділом 27 КВЕД ДК 009:2010).

З тексту акта перевірки вбачається, що позивач має право на зайняття таким видом діяльності за КВЕД як 26.20 виробництво комп`ютерів і периферійного устаткування.

При цьому, в якості доводів щодо неправомірності визначення розміру земельного податку за серпень-вересень 2016 року, виходячи зі ставки 1% від НГО, відповідач посилається на підпункту 5.3.4 рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві.

Відповідно до підпункту 5.3.4 рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 " Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" дія пункту 5.3 цього Положення не поширюється на надані в оренду земельні ділянки або земельні ділянки пропорційно до площ наданих в оренду окремих будівель, споруд або їх частин, що на них розташовані, крім випадків передачі в оренду будівель, споруд (їх частин) комунальної власності для здійснення статутної діяльності підприємств, установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету або бюджету міста Києва, комунальних некомерційних підприємств по галузі "Охорона здоров`я", які утримуються за рахунок коштів бюджету міста Києва.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, не надав суду доказів на підтвердження надання позивачу в оренду земельних ділянок або земельних ділянок пропорційно до площ наданих в оренду окремих будівель, споруд або їх частин, що на них розташовані, крім випадків передачі в оренду будівель, споруд (їх частин) комунальної власності для здійснення статутної діяльності підприємств, установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету або бюджету міста Києва, комунальних некомерційних підприємств по галузі "Охорона здоров`я", які утримуються за рахунок коштів бюджету міста Києва та, як наслідок, правомірності застосування положень підпункту 5.3.4 рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності обчислення спірної суми грошового зобов`язання із земельного податку та необхідності застосування до позивача ставки земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З урахуванням визначеного, суд вважає, що позивачем правомірно визначено розмір земельного податку за серпень-вересень 2016 року, виходячи зі ставки 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та подано уточнюючої декларації №9160332808 за 2016 рік, яким зменшено суму земельного податку на 140 692,67 грн. за серпень та вересень 2016 року.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про заниження позивачем суми податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб, визначених за результатами подання податкової декларації з плати за землю за 2016 рік, нормативно та документально не підтверджуються, а тому податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2017 року №0439140305 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги в частині висновків акта перевірки про завищення податкового кредиту, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ "Промзв`язок" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 637,97 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28 березня 2017 року №0439140305.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 637,97 грн. (дві тисячі шістсот тридцять сім гривень дев`яносто сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приватне акціонерне товариство "Промзв`язок" (04073, м. Київ, просп. С. Бандери, буд. 6; ідентифікаційний код 05744797">05744797);

Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко