Постанова

від 05.08.2019 по справі 520/11805/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 р. Справа № 520/11805/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 (суддя Біленський О.О., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, повний текст складено 30.05.19) по справі № 520/11805/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітубі Груп"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бітубі Груп" (далі за текстом ТОВ "Бітубі Груп", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі за текстом відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

-№000027811411 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 520472,00 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 104082,00 грн., а всього на суму 624554,00 грн.;

-№00002791411 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 215482,00 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 53870,50 грн., а всього на суму 269352,50 грн.;

-№00009011307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33937,27 грн., сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 24440,45 грн.; застосування пені у сумі 10481,23 грн., а всього на суму 68859,95 грн.;

-№00009031307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з військового збору на суму 3173,52 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 2278,89 грн.; застосування пені у сумі 1012,06 грн., а всього на суму 6464,47 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду позов ТОВ "Бітубі Груп" задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив відмовити в задоволенні скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС України у Харківській області в період з 16.10.2018 року по 05.11.2018 року було проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю БІТУБІ ГРУП код за ЄДРПОУ 39191390 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було складено Акт №4724/20-40-14-11-11/39191390 від 12.11.2018 року, відповідно до висновків якого, серед іншого встановлені такі порушення:

-пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 520 472 грн., у т. ч.за 2015 р. на суму 104 144 грн., за 2016 р. на суму 258 291 грн., за 2017 р. на суму 158 037 грн.

-п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 258 977 грн, в т.ч. за червень 2015 року на суму 37 727 грн, за вересень 2015 року на суму 12 023 грн, за жовтень 2015 року на суму 5 931 грн, за листопад 2015 року на суму 10 973 грн, за грудень 2015 року на суму 3 731 грн, за лютий 2016 року на суму 58 494 грн, за квітень 2016 року на суму 15 775 грн, за червень 2016 року на суму 54 595 грн, за листопад 2016 року на суму 46 222 грн, за грудень 2016 року на суму 1 856 грн, за січень 2017 року на суму 275 грн, за червень 2017 року на суму 1 569 грн, за серпень 2017 року на суму 1 685 грн, за вересень 2017 року на суму 317 грн, за жовтень 2017 року на суму 682 грн, за грудень 2017 року на суму 7 122 грн.

-п.1201 ст. 120 Податкового Кодексу України, в результаті чого порушено строк реєстрації податкової накладної.

- в порушення абз. б п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України в довідках за формою № 1-ДФ про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, та сум утриманого з них податку надані недостовірні дані за 2015р., 2016р., 2017р.

-п.п.168.1.1, п. 168.1, ст. 168, п.п.176.2. а п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині не нарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб із загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку підприємства у сумі - 3393 7,27грн., в т.ч. за 2015р. у сумі - 20725,02грн., за 2016р. у сумі - 6820,38грн., за 2017р. у сумі - 6391,87грн.

-п.п.1.2, п.п.1.3, п.п.1.4 п.161 підрозділу 10 розділу XX, абз. г.), п.п.168.1.1, п. 168.1, ст.168, п.п.176.2. а п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині не нарахування та неперерахування до бюджету військового збору із загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку підприємства у сумі - 3173,52грн., в т.ч. за 2015р. у сумі - 2072,50грн., за 2016р. у сумі - 568,36грн., за 2017р. у сумі - 532,66грн.

19.11.2018 позивач звернувся до відповідача з письмовими запереченнями №19/11/2018, в яких навів пояснення з приводу помилковості висновків, визначених в акті перевірки та надав письмові докази на які посилався в якості обґрунтування своєї правової позиції.

Листом від 28.11.2018року вих.№49631/10/20-40-14-11-14 відповідач повідомив позивача про те, що висновки Акту перевірки не суперечать вимогам чинного законодавства, а заперечення Позивача до Акту перевірки є такими що потребують залишення без задоволення.

За наслідками розгляду заперечень контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

-№ 00002781411 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 520472,00грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 104082,00грн., а всього на суму 624554,00грн.

-№ 00002791411 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 215482,00грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 53870,50грн., а всього на суму 269352,50грн.

-№ 00009011307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33937,27 грн., сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 24440,45грн.; застосування пені у сумі 10481,23грн, а всього на суму 68858,95грн.

-№ 00009031307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з військового збору на суму 3173,52грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 2278,89грн.; застосування пені у сумі 1012,06грн., а всього на суму 6464,47 грн., які були отримані Позивачем 12.12.2018 року, що підтверджується довідкою поштового відділення №145 від 20.12.2018року та поштовим конвертом, які містять інформацію про дату отримання поштового відправлення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосуванні норм законодавства.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між Позивачем та підприємством ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ укладено договір № 01 від 20.05.2015 року про надання послуг з переробки давальницької сировини, згідно якого ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ ( Виконавець ) зобов`язується надати послуги з переробки давальницької сировини а Позивач ( Замовник ) зобов`язується прийняти перероблену продукцію і оплатити надані послуги. При цьому до обов`язків Виконавця входять належним чином організувати послуги з переробки давальницької сировини, а саме використання сировини Замовника для випуску готової продукції за заявкою Замовника, завантаження та розвантаження продукції та відповідальне зберігання з дотриманням необхідних умов. Згідно до п.3.1 зазначеного Договору платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення Замовника виконуються відповідно до виставленого Виконавцю оригіналу рахунку. Вартість послуг з переробки давальницької сировини складає 0,70 (00 гривень 70 коп.) грн. за 1 кг продукції. Вартість послуг навантаження-розвантаження продукції, та відповідального зберігання включається до вартості переробки продукції. Додатково Замовник компенсує витрати на сировину Виконавця, використану у процесі переробки давальницької сировини.

Загальна вартість послуг вказана в актах надання послуг з переробки складеться: з вартості виготовлення продукції за 1 кг помножена на кількість виготовленої продукції та вартості сировини та матеріалів ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ , які були використані в процесі виробництва, що підтверджується детальним розрахунком вартості послуг наданим Позивачем Відповідачу до моменту прийняття податкових повідомлень-рішень та наданих до суду.

Вартість послуг з переробки відповідає договору про надання послуг з переробки давальницької сировини №1 від 20.05.2015 року, та всім додатковим угодам до цього договору.

Згідно ч.2 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦКУ) договір про переробку давальницької сировини є роботою. Це означає, що на виконання договору про переробку давальницької сировини поширюються норми про договір підряду (гл. 61 ЦКУ), за яким передаються результати роботи. Предметом даного договору є саме робота, а не її складові, в тому числі матеріальні.

Предметом договору №01 від 20.05.2015 року є виконання робіт. Сторони не приходили до взаємної згоди та не встановлювали в якості суттєвої умови Договору проведення операцій з реалізації сировини та матеріалів, що підтверджується відсутністю в укладеному між ними Договорі та додаткам до нього відповідних положень.

Аналогічне ставлення до нюансів облікової політики платників податків визначене й ДФС України (лист № 1893/6/99-99-15-03-02-15/ІПК від 11.09.2017 року). Так, якщо договір укладено на виконання робіт і на його умовах Виконавець не постачає окремо матеріали та сировину, а використовує її в процесі виконання робіт (їх вартість включається в ціну роботи), то ніяких товарних кодів УКТ ЗЕД в податковій накладній по цій операції не повинно бути.

Слід також враховувати, що діюче законодавство не містить імперативних норм, які б визначали обов`язок позивача та ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ (його контрагента), як платників податків виділяти окремо в акті надання послуг з переробки, або інших документах, перелік та вартість сировини та матеріалів Виконавця, використаних в процесі виробництва.

Також діючими умовами договору про надання послуг з переробки давальницької сировини №1 від 20.05.2015 року не передбачено виставлення окремих рахунків на оплату вартості сировини та матеріалів, та оплату окремими платіжними дорученнями а Відповідач не довів іншого.

Вартість послуги з переробки відповідає умовам зазначеним в Договорі №1 від 20.05.2015 року (з урахуванням додаткових угод) і співпадає з вартістю послуг вказаних в актах послуг з переробки наданих до перевірки, до заперечень на Акт перевірки та до суду.

Відповідно до наказу Мінфіну від 31.12.1999 № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02 2013 року N 73 (далі - Положення 73), яким встановлено зміст і форму звіту про фінансові результати, - За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складається баланс щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу включаються до Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва .

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов`язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Згідно із п.6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п. 7 П(С)БО 16).

Таким чином, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період, починаючи з 1 січня 2015 року, здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Пунктом 137.1 статті 137 ПК України передбачено, що податок на прибуток підприємств нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 ПКУ, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 ПК України.

Згідно п.135.1 ст.135 ПКУ базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст.134 ПК України

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розд. III ПКУ.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV) встановлено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.4 Закону N996 бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат.

У відповідності з п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК України), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п.14.1.36, п.14.1 ст.14 ПК України, визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із Законом №996-ХІV, первинним документом визначається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, (далі Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. При цьому Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону №996-ХІV, відповідно до якого фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У відповідності до статті 4 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на таких основних принципах: превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п. 5.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва" у статті "Фінансовий результат до оподаткування" відображається різниця між чистими доходами та витратами підприємства.

Згідно пп.5,7,10,11,14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначено наступне:

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань (п.п.5).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п.п.7).

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (п.п.10).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат (п.п.11).

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (п.п.14).

Таким чином під час реалізації договору переробки давальницької сировини №01 від 20.05.2015 року між Позивачем та ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ , позивач ( Замовник ) здійснив компенсацію використаних матеріалів Виконавцю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості висновків податкового органу про те, що сировина та матеріали, яка належала ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ , та була використана для виготовлення готової продукції для ТОВ БІТУБІ ГРУП у сумі 1 598 005 грн. була отримана безоплатно, та не врахована у складі доходів підприємства ТОВ БІТУБІ ГРУП .

Також помилковим є висновок відповідача про завищення позивачем за перевіряємий період вартості послуг з переробки в розмірі 741 215 грн.

Крім того, відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість висновку з питання неправомірного віднесення ТОВ БІТУБІ ГРУП до складу собівартості готової продукції витрат по придбанню товару від ФО-П ОСОБА_1 у розмірі 552295,00грн. внаслідок не надання до перевірки підтверджуючих первинних документів, а саме: видаткових накладних, товарно-супровідних документів, ТТН, сертифікатів походження придбаних товарів, тощо.

Так, судовим розглядом встановлено, що взаємовідносини ТОВ БІТУБІ ГРУП з ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) врегульовані договором покупки №бн від 10.01.2016 (м.Козятин) за яким ПОСТАЧАЛЬНИК (Фізична особа підприємець ОСОБА_2 Олександрович) зобов`язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні Покупцеві (ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ БІТУБІ ГРУП ) товар(товари), а Покупець зобов`язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору. При цьому відповідно до п.4.1.Договору передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатково-прибутковою накладною, а відповідно до п.5.2. Договору Якість товару, що постачається, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до його якості.

За перевіряємий період від ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), було придбано товар для використання у господарській діяльності Позивача ( жир сирець яловичий) у 2016 році було віднесено 153 690 грн., у 2 кварталі 2016 р. було віднесено суму 207 665 грн., у 3 кварталі 2016 р. було віднесено суму 190 940 грн., а всього: Позивачем віднесено до складу собівартості готової продукції суми по придбанню товару від ФОП ОСОБА_1 у розмірі 552 295 грн.

Жодних доказів щодо неправомірного віднесення ТОВ БІТУБІ ГРУП до складу собівартості готової продукції витрат у розмірі 552 295 грн. по придбанню товару від ФО-П ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2018 року позивач надав до відповідача достатній обсяг підтверджуючих документів, серед яких були й декларації виробника, посвідчення про якість та інше, поряд з іншими документами які обумовлюють можливість та законність проведення господарських операцій. Зазначені документи були отримані Відповідачем, про що свідчить підпис його представника на 2 аркуші супроводжувального листа (копія супроводжувального листа на 2-х аркушах була залучена до матеріалів справи під час засідання 28.02.2013року).

На підтвердження зазначеного вище, позивачем до матеріалів справи надані копії сертифікатів якості та/або походження товарів, копії опису документів які надавались Відповідачу разом з письмовими запереченнями №19/11/2018 від 19.11.2018року до акту перевірки який містить перелік документів що підтверджують господарські відносини між Позивачем та ФО-П ОСОБА_3 (копії договору покупки №бн від 10.01.2016 та первинних документів до нього (в тому числі видаткові накладні, товарно-супровідні документи, товарно-транспортні накладні, сертифікати походження придбаних товарів, тощо по взаємовідносинам між ТОВ Бітубігруп та ФОП ОСОБА_1 ).

Таким чином, відповідачем не доведено порушення ТОВ БІТУБІ ГРУП вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, а тому правових підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції за п.123.1 ст.123 розділу 2, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України також немає.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірності податкового повідомлення-рішення № 00002781411 від 03.12.2018 року.

Відносно правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення № 00002791411 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 215482,00 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 53870,50 грн., а всього на суму 269352,50 грн. колегія суддів зазначає наступне.

В межах вирішення питання щодо правомірності віднесення Позивачем до складу податкового кредиту вартості послуг з переробки давальницької сировини по взаємовідносинах з ТОВ ВП Слобожанський продукт судом були досліджені обставини її визначення.

Під час розгляду справи встановлено, що за Договором переробки давальницької сировини № 01 від 20.05.2015 року, у 05.05.2017 року було виготовлено 15000,00 кг продукції Маргарин "Молочний 82%".

Згідно Додаткової угоди №8 від 01.03.2017 року з ТОВ ВП Слобожанський продукт про внесення змін до пункту 3.1. Договору про надання послуг з переробки давальницької сировини № 01 від 20 травня 2015 року вартість послуг з переробки давальницької сировини становить 1,05 грн. (одна гривня 05 копійок). Також в цьому ж пункті зазначено, що Додатково Замовник компенсує витрати на сировину Виконавця, використану у процесі переробки давальницької сировини .

Сума за актом надання послуг складається з вартості виготовлення продукції за 1 кг помножено на кількість виготовленої продукції (15000,00*1,05=15750,00 грн.), а також вартості сировини та матеріалів ТОВ ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ , які були використані в процесі виробництва, згідно Акту списання сировини та матеріалів, використаних у процесі переробки давальницької сировини №б/н від 05.05.2017 року на суму 7812,08 грн.

Таким чином, вартість надання послуг від ТОВ ВП Слобожанський продукт складає 23562,08 грн. без ПДВ, сума ПДВ - 4712,42 грн., всього з ПДВ - 28274,50 грн.

Право на податковий кредит, за таких обставин, підтверджене податковою накладною №6 від 05.05.2017 року, складеної за правилами першої події, в даному випадку першою подією був акт надання послуг з переробки давальницької сировини від ТОВ ВП Слобожанський продукт та зареєстрованої 30.05.2017 року в ЄРПН.

За таких обставин завищення податкового кредиту за перевіряємий період у розмірі 148242 грн. не підтверджено, а висновки Відповідача, з цього приводу, й донарахування податкового зобов`язання з ПДВ, в цій частині, та фінансових штрафних санкцій - неправомірне.

Щодо правомірності віднесення Позивачем до складу податкового кредиту сум по отриманим товарам від ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на загальну суму 662754 грн., ПДВ у сумі 110459 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, 23.10.2018 року Позивач надав до Відповідача достатній обсяг підтверджуючих документів, серед яких були й декларації виробника, посвідчення про якість та інші на 666 аркушах поряд з іншими документами які обумовлюють можливість та законність проведення господарських операцій.

Зазначені документи були отримані Відповідачем, про що свідчить підпис його представника на 2 аркуші супроводжувального листа (копія супроводжувального листа на 2-х аркушах була залучена до матеріалів справи під час засідання 28.02.2013року).

За таких обставин завищення податкового кредиту за перевіряємий період у розмірі 110459,00 грн. не мало місця, а висновки Відповідача з цього приводу є неправомірними.

Судовим розглядом встановлено, що по взаємовідносинах з ТОВ "ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ" (38772823) позивач включив податкову накладну від 31.01.2017 №33 на суму ПДВ 233,33 грн. за грудень 2016 року у січні 2017, але з помилковим періодом виникнення податкового кредиту (таблиця 2, графа 3 період складання ), підстава - акт надання послуг №107 від 31.12.2016 року. Таким чином мала місце технічна помилка бухгалтера, яка не впливає на розрахунки з ПДВ між позивачем та ТОВ "ВП СЛОБОЖАНСЬКИЙ ПРОДУКТ". До того ж слід зазначити, що вказана сума не була відображена в декларації за попередній період тобто в грудні 2016року, що було підтверджено випискою з реєстру податкових накладних програми 1-с Підприємство , де чітко видно неточність в датах виникнення податкового зобов`язання. Так замість дати 31.12.2016 року зазначена дата 01.01.2017року.

Також з матеріалів справи вбачається, що по взаємовідносинах з ТОВ "ВЕЛТОНТЕЛЕКОМ" (35074228) позивач включив податкову накладну від 31.01.2017 №5307/2 на суму ПДВ 41,67 грн. у січні 2017, але з помилковим періодом виникнення податкового кредиту (таблиця 2, графа 3 період складання ), підстава - счет-акт за телекомунікаційні послуги №0371227/4 від 31.12.2016року. Отже, мала місце технічна помилка бухгалтера, яка не впливає на розрахунки з ПДВ між позивачем та ТОВ "ВЕЛТОНТЕЛЕКОМ". До того ж слід акцентувати, що зазначена сума не була відображена в декларації за попередній період, тобто в грудні 2016 року, що було підтверджено випискою з реєстру податкових накладних програми 1-с Підприємство , де чітко вбачається неточність в датах виникнення податкового зобов`язання. Так, замість дати 31.12.2016 року зазначена дата 01.01.2017року.

За таких обставин підприємством ТОВ БІТУБІ ГРУП було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі підтверджуючих документів, внаслідок чого в діях позивача відсутні порушення п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, та як наслідок не підтверджено завищення податкового кредиту на загальну суму 275 грн., в тому числі у січні 2017 року 42 грн., в лютому 2017 року 233 грн.

Згідно з п.198.1, п. 198.2 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, відповідачем не доведено порушення ТОВ БІТУБІ ГРУП вимог п.п.198.1. п.198.3, п.198.6, ст.198 ПК України, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування повністю податкового повідомлення-рішення №00002791411 від 03.12.2018 року.

Відносно правомірності винесення відповідачем податкових повідомлень - рішень №00009011307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33937,27 грн., сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 24440,45 грн.; застосування пені у сумі 10481,23 грн. та №00009031307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з військового збору на суму 3173,52 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 2278,89 грн.; застосування пені у сумі 1012,06 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивач на протязі 2015-2017 року здійснив надання грошових коштів найманим (штатним) працівникам ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) на загальну суму - 211568,19 грн. на підставі авансових звітів.

Так, кожний з фактів витрачання коштів зазначеними працівниками має документальне підтвердження, а саме за кожним авансовим звітом є первинна документація: доручення керівника провести оплату від імені підприємства за товари (роботи, послуги) з контрагентами Позивача на підставі відповідного наказу; первинний документ, який носить підтверджувальний та констатуючий характер - квитанція на суму оплати від контрагента; первинний документ звітного характеру на суму витрат звіт про використання коштів, виданих на відрядження та під звіт; повернення коштів сплачених працівником - звіт про використання коштів, виданих на відрядження та видатковий касовий ордер.

Статтею 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

При цьому загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Наказом Міністерства Фінансів №290 від 29.11.99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за №860/4153 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 дохід, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Пунктом 5 зазначеного Положення визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 по справі № 826/2226/15.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України).

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Беручи до уваги вищевикладене, при відшкодуванні працівнику витрат які він спрямував на господарські потреби роботодавця, працівник не отримує доходів, а тому об`єкт оподаткування відсутній з податку на доходи фізичних осіб.

Отже в усіх випадках виплата проходила в межах виключно трудових правовідносин між Позивачем та найманими працівниками ОСОБА_4 ( НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( НОМЕР_3 ), а не цивільно-правових, тому посилання на норми Цивільного Кодексу України що мають місце в акті перевірки неправомірні.

Більш того, оскільки сплату зазначених сум випадку працівник ніс від імені підприємства (що підтверджено первинними документами - квитанціями), то не можна говорити, що це витрати платника податків (працівника). Фактично витрачені суми є витратами підприємства, які безпосередньо сплачував працівник що відповідає інституту виконання зобов`язання третьою особою.

Окрім цього, системний аналіз змісту норм чинного законодавства надає змогу стверджувати що кошти видані під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, та власні кошти працівника, витрачені для тих самих потреб та відшкодовані роботодавцем мають однакову правову природу, та, відповідно, повинні мати єдиний правовий режим оподаткування.

Відповідно до пункту 165.1.11. статті 165 ПК України, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, який врегульовує оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

Підпункт б пункту 170.9.1. статті 170 ПК України передбачає, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Тобто, оподаткуванню підлягає лише сума перевищення, тобто позитивна різниця між виданою під звіт сумою та фактично витраченою, за умови її неповернення роботодавцю.

У випадку відшкодування документально підтверджених фактичних витрат, сума перевищення взагалі не утворюється.

Отже, власні кошти фізичної особи, витрачені в інтересах роботодавця, за умови заповнення звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та документального підтвердження, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи, згідно пункту 165.1.11. статті 165 ПК України.

Таким чином, відповідачем не доведено порушення ТОВ БІТУБІ ГРУП вимог п.п.1.2, п.п.1.3, п.п.1.4 п.16 підрозділу 10 розділу ХХ, абз. г.), п.п.168.1.1, п.168.1, ст.168, п.п.176.2. а п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями.

Внаслідок зазначеного правових підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції та пені за п.127.1 ст.127 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями також немає.

Доказів, правомірності та обґрунтованості податкового повідомлення рішення про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33937,27 грн., сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 24440,45 грн.; застосування пені у сумі 10481,23 грн, а всього на суму 68858,95 грн. відповідачем не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №00009011307 від 03.12.2018 року.

Стосовно донарахувань збільшення суми податкового зобов`язання з військового збору на суму 3173,52 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 2278,89 грн.; застосування пені у сумі 1012,06 грн., а всього на суму 6464,47 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що судовим розглядом встановлено неправомірність донарахування податку на доходи фізичних осіб та винесення з цього приводу ПП-Р №00009011307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33937,27 грн., а тому підстави для визначення податкового зобов`язання зі сплати військового збору, штрафу та пені, які визначені у ПП-Р №00009031307 від 03.12.2018 відсутні.

Так, у п.п.1.1 п.161 підрозд.10 розд. ХХ ПК України встановлено, що платниками військового збору є особи, визначені п.162.1 ПК України , тобто платники ПДФО, в т.ч. податкові агенти, до яких, згідно з п.п.14.1.180 ПК України відносяться й юридичні особи, що виплачують доходи фізичним особам. При цьому, згідно до п.п.1.5 п.161 підрозд.10 розд. ХХ і ст.171 ПК України, особою відповідальною за нарахування, утримання і сплату (перерахування) військового збору до бюджету, є роботодавець фізичної особи при виплаті їй доходу у вигляді заробітної плати.

Згідно до підпункту 1.2 п.161 підрозд.10 розд. ХХ ПК України об`єктом обкладення військовим збором є доходи, визначені в ст.163 ПК України. Так, для фізичної особи - резидента це, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які в нього включаються, встановлено п. 164.2 ПК України.

Згідно до п.п.168.1.1. ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Беручи до уваги той факт, що виплати доходу працівникам ОСОБА_4 ( НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( НОМЕР_3 ) який би входив до переліку доходів, які в нього включаються, встановлено п. 164.2 ПКУ позивач не проводив, а тому обов`язок з нарахування та утримання військового збору передбачений п.п.168.1.1. ПК України відсутній .

Таким чином підстави для визначення податкового зобов`язання зі сплати військового збору у сумі 3173,52 грн. відсутні, відповідно, відсутні підстави для нарахування штрафу у сумі 2278,89 грн., та пені у сумі 1012,06 грн., які визначені у податковому повідомленні - рішенні №00009031307 від 03.12.2018.

Таким чином, судом не встановлено, а відповідачем не доведено порушення ТОВ БІТУБІ ГРУП вимог п.п.1.2, п.п.1.3, п.п.1.4 п.16 підрозділу 10 розділу ХХ, абз. г.), п.п.168.1.1, п.168.1, ст.168, п.п.176.2. а п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями.

Внаслідок зазначеного правових підстав для застосування пені за ст.129 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями також немає.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення № 00009031307 від 03.12.2018 року про збільшення суми податкового зобов`язання з військового збору на суму 3173,52 грн.; сплату штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у сумі 2278,89 грн.; застосування пені у сумі 1012,06 грн., а всього на суму 6464,47 грн. є протиправним, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому вони є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Відповідачем у своїй апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували рішення суду першої інстанції, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства чи доказів, які не було досліджено у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року по справі № 520/11805/18 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 по справі № 520/11805/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 09.08.19.