Постанова

від 07.08.2019 по справі 431/5957/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючийсуду 1інстанції - Воронкін О.А.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 431/5957/18

Провадження № 22-ц/810/523/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційнийсудускладі колегіїсуддівсудовоїпалати уцивільнихсправах:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Авалян Н.М., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач фермерське господарство «Степове»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою фермерського господарства «Степове»

на рішення Старобільського районного суду Луганськоїобласті від29 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Воронкіна О.А. в м. Старобільськ Луганської області,

за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, треті особи військова частина польова пошта НОМЕР_1 , Старобільсько-Новопсковський об`єднаний районний військовий комісаріат,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фермерського господарства «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що 01 березня 2016 року його було прийнято на роботу до фермерського господарства «Степове» на посаду робітника фермерського господарства. Через оголошену в Україні часткову мобілізацію позивача 29 травня 2016 року призвано на військову службу до Збройних Сил України та з ним був укладений контракт про проходження військової служби на посадах солдатського, сержантського складу, зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 . В подальшому він був направлений в зону АТО, де приймав участь у бойових діях.

Наказом № 6 від 25 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади робітника фермерського господарства у ФГ «Степове» у зв`язку із прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Проте він пояснював керівнику ФГ «Степове» про те, що його викликають до Старобільсько-Новопсковського ОРВК. Виклики були на 21 травня, 25 травня, 26 травня, 27 травня, 28 травня 2016 року. 29 травня 2016 року позивач повідомив відповідача про призов, а 30 травня 2016 року отримав листа про звільнення 25 травня 2016 року. Крім того, відповідач не ознайомив позивача з наказом про звільнення, не здійснив розрахунок. ОСОБА_1 звернувся до відповідача про поновлення його на посаді та отримав відповідь про відмову.

Також позивач зазначив, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, у зв`язку з тим, що він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, зазнавдушевні страждання, результатом яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Дії відповідача привели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

ОСОБА_1 зазначив, що пропустив строк звернення до суду у зв`язку зі службою за контрактом.

Позивач просив суд поновити строк подання позовної заяви, поновити ОСОБА_1 на посаді робітника фермерського господарства «Степове», стягнути з фермерського господарства «Степове» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути з фермерського господарства «Степове» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямСтаробільського районногосуду Луганськоїобластівід29травня 2019року позов ОСОБА_1 до фермерського господарства «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітноїплати зачас вимушеногопрогулута

відшкодування моральної шкоди задоволено. Суд поновив термін на подання позовної заяви. Поновив ОСОБА_1 з 25 травня 2016 року на посаді робітника фермерського господарства у фермерське господарство «Степове». Стягнув з фермерського господарства «Степове» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 27174 грн. Стягнув з фермерського господарства «Степове» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що працівнику, звільненому з роботи для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одногороку, гарантується збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, тобто він має бути поновлений роботодавцем на роботі у зв`язку із набуттям чинності Закону України «Провнесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо удосконаленняоборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації» шляхом скасування наказу про звільнення.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплати середнього заробітку, то суд першої інстанції виходив з того, що на позивача, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, поширюються гарантії, які внесені змінами до деяких законодавчих актів на підставіЗакону України «Провнесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо удосконаленняоборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації», у відповідності із якими за ним на час призову, але не більше одного року, зберігається його робоче місце у відповідача, і він має право на компенсацію з бюджету середнього заробітку, отримуваного на час призову.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди, він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини. Зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Позивач внаслідок незаконних дій відповідача зазнавдушевні страждання, результатом яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Дії відповідача привели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 233 КЗпП України визначено, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком для звернення до суду з позовом для захисту свого права на оплату праці.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі фермерськегосподарство «Степове»просить скасувати рішення Старобільського районного суду Луганськоїобласті від29 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачуу задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Фермерське господарство«Степове»вказує на те, що в рішенні судом першої інстанції не взято до уваги прогули за 18, 19 та 21 травня 2016 року, а лише дні після звільнення за прогули 25 травня 2016 року, хоча цього дня позивач був на роботі. Це суперечить дослідженим у судовому засіданні доказам, оскільки лише після 25 травня 2016 року та оголошення наказу про звільнення позивач пояснив, що буде укладати контракт на проходження військової служби.

Також, відповідач посилається на те, що у разі укладення контракту у випадку призову на службу працівник повинен надати копію повістки роботодавцю, проте позивачем не було надано повісток ні до, ні після мобілізації.

Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не зазначено, яким доказам він надає перевагу, які надані позивачем про відсутність його на роботі 21, 25, 26, 29 травня 2016 року, чи доказам, які надані відповідачем про відсутність позивача на роботі 18, 19, 21 травня 2019 року, а 25 травня 2016 року він був на роботі, але в цей день звільнений за прогули за попередні дні, та не зазначено в рішенні суду чому він надає перевагу доказам, наданим позивачем, оскільки звільнення позивача відбулось у звязку з відсутністю на роботі 18, 19 та 21 травня 2016 року.

Додатково фермерське господарство «Степове» посилається на те, що суд невірно застосував ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки позивач уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ, а не був призваний під час мобілізації. Також, у випадку застосування вказаної норми закону необхідно в якості співвідповідача залучати Державну казначейську службу, оскільки середній заробіток компенсується з державного бюджету. Окрім того, при розрахунку виплати береться заробіток за останні два місяці за місцем останньої роботи, а не середній по району.

Також, відповідач вказує на те, що в рішенні судом не наведено мотивів поновлення строку звернення до суду з позовом.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 17 липня 2019 року позивачу роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження від 17 липня 2019 року та апеляційну скаргу позивач отримав 25 липня 2019 року, про що свідчить заява (а.с.168).

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу військова частина польова пошта НОМЕР_1 , Старобільсько-Новопсковський об`єднаний районний військовий комісаріат отримали 30 липня 2019 року та 24 липня 2019 року відповідно про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправленнь.

Проте від ОСОБА_1 , військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Старобільсько-Новопсковського об`єднаного районного військового комісаріату не надійшло відзиву на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, зазначив що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Представник фермерського господарства «Степове» в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, надавши пояснення аналогічні викладені в апеляційній скарзі.

Позивач та представники військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Старобільсько-Новопсковського об`єднаного районного військового комісаріату в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно доч.ч.1,2статті 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївмежах доводівтавимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПКУкраїнисудове рішенняповинноґрунтуватисяна засадахверховенстваправа,бутизаконнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі суд першої інстанції, керуючись Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Провнесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо удосконаленняоборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації», статтею 119 КЗпП України, виходив з того, що працівнику, звільненому з роботи для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одногороку, гарантується збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, тобто він має бути поновлений роботодавцем на роботі у зв`язку із набуттям чинності Закону України «Провнесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо удосконаленняоборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації» шляхом скасування наказу про звільнення.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до фермерського господарства «Степове» на посаду робітника фермерського господарства, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 та наказом № 3 від 01.03.2016 року.

Згідно копії контракту № 3 від 01 березня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ФГ «Степове» на строк з 02 березня 2016 року по 30 листопада 2016 року.

Наказом голови ФГ «Степове» № 6 від 25 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 25 травня 2016 року за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України, підстава: акт про відсутність на роботі).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність закону.

В пункті 22 вказаної постанови зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 6 листопада 1992 року, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно актів про відсутність на робочому місці робітника фермерського господарства ОСОБА_1 від 18 травня 2016 року, від 19 травня 2016 року та від 21 травня 2016 року робітник ФГ «Степове» ОСОБА_1 був відсутні на роботі 18 травня 2016 року, 19 травня 2016 року та 21 травня 2016 року з 08 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв., про причину відсутності не повідомив, будь-які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на роботі відсутні.

В обґрунтування позовних вимог щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 зазначив, що його викликали до Старобільсько-Новопсковського ОРВК. Виклики були на 21 травня, 25 травня, 26 травня, 27 травня, 28 травня 2016 року, у зв`язку з чим він був відсутній на роботі. На підтвердження цих обставин позивачем надані копії повідомлень про виклик до Старобільсько-Новопсковського ОРВК на 21 травня, 25 травня, 26 травня, 27 травня, 28 травня 2016 року.

Колегія суддів приймає до уваги надані позивачем докази поважності причини його відсутності на роботі 21 травня 2016 року.

Проте, надані позивачем докази на підтвердження поважності відсутності на роботі 25 травня, 26 травня, 27 травня, 28 травня 2016 року, колегія судді не приймає до уваги, оскільки ці докази не стосуються днів за які позивача було звільнено з роботи за прогули.

Позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не надано належних, достатніх та допустимих доказів щодо поважності причин його відсутності на роботі 18 та 19 травня 2016 року, що передували дню звільнення і стали підставою для звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, як це передбачено ст.81ЦПКУкраїни і є процесуальним обов`язком, суд же згідно ст. 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

В копії письмових пояснень ОСОБА_1 від 19 лютого 2019 року, адресованих Старобільському районному суду позивач вказав, що 18 травня 2016 року у зв`язку із сімейними обставинами був змушений відпроситися у директора ФГ «Степове» ОСОБА_2 та останній відпустив його за усною домовленістю. З 19 травня 2016 року він почав проходити ВЛК ОРВК.

Дані пояснення надавались позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується технічним записом фіксування судового засідання.

Проте, на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано будь-яких доказів.

Відповідно дост.76ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,таіншихобставин,якімаютьзначення длявирішеннясправи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовимиіелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

При цьому,пояснення ОСОБА_1 ,викладені вписьмових поясненняхвід 19лютого 2019року танадані підчас розглядусправи в судіпершої інстанції неє доказамиу справіу розумінніст.76ЦПК України,оскільки згідност.92ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Проте, зазначені вище пояснення позивача отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 230 ЦПК України), а тому не можуть використовуватися як засіб доказування.

Отже належних, достатніх та допустимих доказів, які б спростовували обставинитого, що позивач 18 та 19 травня 2016 року був відсутній на роботі без поважних причин суду надано не було.

Таким чином, позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце у вказані робочі дні, а саме 18 та 19 травня 2016 року, що в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Вирішуючи спір суд з`ясовує фактичні обставини, з якими пов`язувалося звільнення позивача. Відсутність у наказі посилання на дату прогулу, само по собі не є підставою для поновлення позивача на роботі.

Суд першої інстанції жодним чином не дослідив докази, надані відповідачем, не надав їм правової оцінки, свій висновок про порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули 18 та 19 травня 2016 року не обґрунтував.

У відповідності до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

В статті 149 КЗпП України зазначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у цивільній справі № 6-2801цс15.

Актом про відмову від дачі пояснення від 20 травня 2016 року, складеним головою ФГ «Степове» Кириченко С.А., заступником голови ФГ «Степове» Кириченко А.С. та трактористом ФГ «Степове» Пилипенко В.І. встановлено, що ОСОБА_1 після з`явлення на роботу 20 травня 2016 року на пропозицію надати усні чи письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі 18 та 19 травня 2016 року відмовився, причин відмови надати пояснення не вказав, будь-які відомості щодо наявності поважних причин відсутності ОСОБА_1 на роботі відсутні.

Посилання представника позивача на те, що акт про відмову позивача від дачі пояснень є сфальсифікованим не заслуговують на увагу, оскільки на спростування цього акту будь-яких доказів позивачем та його представником суду не надано.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачем було дотримано процедури отримання від працівника письмових пояснень, передбаченої частиною першоюстатті 149 КЗпП України, що є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Проте судом першої інстанції також не досліджено та не надано оцінки наданим відповідачем доказам щодо відсутності позивача на роботі 18 та 19 травня 2016 року без поважних причин.

Як вжезазначалося вище,позивач звільненийз посадипрацівника ФГ«Степове» запорушення трудовоїдисципліни зпідстав,передбачених п.4ст.40КЗпП України,а томудо данихправовідносин,які склалисяміж сторонамипо справі,положення статті119КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, не поширюються.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вищезазначені обставини та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, неповно з`ясував обставини справи і прийняв помилкове рішення про порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку зі звільненням з роботи для проходження військової служби за призовом.

З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_1 з посади працівника ФГ «Степове» за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин 18 та 19 травня 2016 року проведено у відповідності до вимог трудового законодавства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції, посилаючись на обов`язок сторін по справі доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, помилково застосував статті 10, 60 ЦПК України в редакції до 03 жовтня 2017 року, оскільки відповідно до стаття 3 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) передбачає, що провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду заслуговують на увагу, виходячи з наступного

Згідно зі ст.233КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст.234КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 року № 9 зазначено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно п. 13 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх отримання.

Як вбачається із матеріалів справи, 25 травня 2016 року наказом голови фермерського господарства «Степове» № 6 ОСОБА_1 звільнено з роботи 25 травня 2016 року за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України), підстава: акт про відсутність на роботі.

25 травня 2016 року позивачу було запропоновано отримати трудову книжку, розписатися в особовій картці, книзі обліку трудових книжок та отримати розрахункові кошти, але ОСОБА_1 відмовився отримувати трудову книжку, розрахункові та ставити підписи на запропонованих документах, що підтверджується копією акту від 25 травня 2019 року (а.с. 39).

Дані обставини не заперечувалися позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, пояснивши при цьому, що отримати трудову книжку відмовився у зв`язку з тим, що вважав звільнення незаконним.

Трудову книжку позивач отримав 28 липня 2016 року, про що свідчить підпис позивача в копії журналу обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ФГ «Степове» (а.с.40-42).

З позовними вимогами в порядку вирішення трудового спору про поновлення нароботі,стягнення заборгованостіпо заробітнійплаті тавідшкодування моральноїшкодипозивач звернувся до суду 30 жовтня 2018 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду першої інстанції.

Оскільки позивач 25 травня 2016 року відмовився отримувати трудову книжку, то строк звернення до суду слід обчислювати саме з цього дня. Отже, звернувшись 30 жовтня 2018 року до суду із даним позовом, позивач пропустив строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, більше ніж на два роки.

При цьому,позивач,як напричину пропускустроку зазначив,щострокпропущений зповажних причин,оскільки позивачпроходив військовуслужбу уЗбройних СилахУкраїни законтрактом таперебував в зоні проведення антитерористичної операції. Однак, позивачем не надано суду доказів безпосередньої участі у бойових діях на лінії зіткнення з часу укладення контракту до моменту звернення до суду.

Навпаки, представником відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначалося, що деякий час позивач проходив службу водієм в Рубіжанській військовій прокуратурі і ці обставини не заперечувались представником позивача. В червні 2016 року позивач звертався до Старобільської місцевої прокуратури стосовно незаконних дій посадових осіб ФГ «Степове» щодо порушень законодавства про працю, а також на протязі часу проходження служби позивач приїжджав додому у відпустку.

Таким чином, позивач був обізнаний про порушення своїх трудових прав з дня звільнення, не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із відповідним позовом про захист порушеного права після того, як дізнався про порушення своїх прав. Проходження служби водієм в Рубіжанській військовій прокуратурі не є тією обставиною, якаоб`єктивно перешкоджала чи створювала позивачу труднощі для своєчасного звернення до суду із цим позовом про оспорювання законності звільнення. Однак, позов був поданий лише 30 жовтня 2018 року.

Слід зауважити, що пропуск позивачем строку звернення до суду не впливає на вирішення справи, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими. Строк звернення до суду стосується захисту лише порушеного права.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплати середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимоги про поновлення на роботі, яка не підлягає задоволенню у зв`язку з безпідставністю.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасуватисудове рішенняповністю абочастково іухвалити увідповідній частинінове рішенняабо змінитирішення (п.2ч.1ст.374ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Степове» задовольнити.

РішенняСтаробільського районного суду Луганськоїобласті від29 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства «Степове» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 серпня 2019 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Н.М.Авалян

В.М. Луганська