Рішення

від 12.08.2019 по справі 910/5980/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2019Справа № 910/5980/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат (33016, м. Рівне, вул. Будівельників, буд. 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс (04201, м. Київ, просп. Маршала Рокоссовського, буд. 3)

про стягнення 115 303,10 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс про стягнення 115 303,10 грн. заборгованості, в тому числі: 98 610,15 грн. основного боргу, 13 294,81 грн. пені, три проценти річних у сумі 1 110,38 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 287,76 грн., а також витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу продукції від 30.05.2018 № ДГ-0000180 у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, в результаті чого у останнього виникла заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 03.06.2019 року від позивача надійшла заява б/н від 30.05.2019 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Окрім цього 03.06.2019 року позивачем через відділ діловодства суду подана заява б/н від 30.05.2019 року про відмову від частини позовних вимог, в якій на підставі п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач відмовляється від заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 13 294,81 грн. пені, 1110,38 грн. процентів річних та 2 287,76 грн. інфляційних втрат. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5980/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та відповідних клопотань сторін, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/5980/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Щодо поданої позивачем заяви про відмову від частини позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь - якій стадії судового процесу.

Згідно зі статтею 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як вбачається з матеріалів справи, заява Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення 2 287,76 грн. інфляційних збитків, 1 110,38 грн. процентів річних та 13 294,81 грн. пені підписана директором Ткачуком О.І. , який є керівником Товариством з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат , що підтверджується витягом (випискою) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи приписи ст. 191 ГПК України, оскільки відмова позивача від частини позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає відмову Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат від частини позовних вимог, а саме стягнення 2 287,76 грн. інфляційних збитків, 1 110,38 грн. процентів річних та 13 294,81 грн. пені.

Наслідком відмови позивача від позову відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України є закриття провадження у справі.

За таких підстав, провадження у справі № 910/5980/19 в частині позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс про стягнення пені в сумі 13 294,81 грн., трьох процентів річних у сумі 1 110,38 грн. та інфляційних втрат у сумі 2 287,76 грн. підлягає закриттю.

При цьому оскільки судом встановлена відсутність в заяві Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат б/н від 30.05.2019 про відмову від частини позовних вимог зазначення, що позивачу відомі наслідки процесуальних дій щодо відмови від частини позовних вимог, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що за приписами ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається; наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

З урахуванням прийнятої судом відмови позивача від частини позовних вимог, а саме стягнення пені в сумі 13 294,81 грн., трьох процентів річних у сумі 1 110,38 грн. та інфляційних втрат у сумі 2 287,76 грн., суд здійснює подальший розгляд справи в межах позовних вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс 98610,15 грн. основного боргу.

Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року про відкриття провадження у справі № 910/5980/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 04201 , м . Київ, просп. Маршала Рокоссовського, буд. 3 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103050129830 ухвала про відкриття провадження у справі від 10.06.2019 року отримана відповідачем 18.06.2019 року.

Таким чином, відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі № 910/5890/19 належним чином, що підтверджується матеріалами справи, та з урахуванням строків, встановлених ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.06.2019 року, мав подати відзив на позовну заяву до 03.07.2019 року включно.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 травня 2018 року між Товариством з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір купівлі-продажу продукції (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність покупцю продукцію власного виробництва: залізобетонні вироби та бетон товарний (код ДК 021:2015 44110000-4 Конструкційні матеріали (далі - продукція), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах. Визначених Договором, прийняти та оплатити продукцію в асортименті та кількості згідно письмової заявки покупця.

Розділами 2-7 Договору сторони погодили вартість товару, порядок поставки та розрахунків, обов`язки сторін та відповідальність за порушення договірних зобов`язань тощо.

Даний Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами Договору партії продукції формуються за кожною окремою заявкою. Передача продукції покупцеві в межах партії оформляється видатковими накладними. Покупець вказує в заявці вид, кількість (об`єм) товару, адресу доставки товару, бажаний строк отримання, при необхідності, особливі умови поставки товару. Покупець має право відступити від умов Договору щодо виду (марки) товару визначеного пунктом 1.1. Договору. Замінивши його на вид (марку) товару, наявний в прайс-листі продавця), про що вказує в заявці (п. 2.4. Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 825 186,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств видатковими накладними, а саме: від 30.05.2018 № РН-0004415 на суму 10 662,00 грн., від 08.06.2018 № РН-0004908 на суму 19 740,00 грн., від 08.06.2018 № РН-0004954 на суму 16 356,00 грн., від 06.06.2018 № РН-0004794 на суму 24720,00 грн., від 28.08.2018 № РН-0009073 на суму 24 396,00 грн., від 31.08.2018 № РН-0009311 на суму 12 000,00 грн., від 06.09.2018 № РН-0009653 на суму 12 360,00 грн., від 06.09.2018 № РН-0009579 на суму 24 720,00 грн., від 24.09.2018 № РН-0010533 на суму 23 232,00 грн., від 22.09.2018 № РН-0010459 на суму 23 232,00 грн., від 22.09.2018 № РН-0010457 на суму 28 608,00 грн., від 05.09.2018 № РН-0009578 на суму 24 720,00 грн., від 06.09.2018 № РН-0009652 на суму 13 800,00 грн., від 13.11.2018 № РН-0013220 на суму 48 846,00 грн., від 17.10.2018 № РН-0011792 на суму 24 252,00 грн., від 16.10.2018 № РН-0011709 на суму 26 136,00 грн., від 10.10.2018 № РН-0011402 на суму 25 452,00 грн., від 16.10.2018 № РН-0011710 на суму 27 030,00 грн., від 12.10.2018 № РН-0011531 на суму 26 100,00 грн., від 16.10.2018 № РН-0011711 на суму 32 376,00 грн., від 20.12.2018 № РН-0014500 на суму 46 188,00 грн., від 05.12.2018 № РН-0014064 на суму 11 964,00 грн., від 21.12.2018 № РН-0014534 на суму 3 882,00 грн., від 11.12.2018 № РН-0014271 на суму 18 324,00 грн., від 06.12.2018 № РН-0014117 на суму 24 432,00 грн., від 10.12.2018 № РН-0014204 на суму 28 206,00 грн., від 11.12.2018 № РН-0014267 на суму 26 112,00 грн., від 05.12.2018 № РН-0014063 на суму 24 024,00 грн., від 05.12.2018 № РН-0014065 на суму 15 270,00 грн., від 20.12.2018 № РН-0014498 на суму 34 422,00 грн., від 11.12.2018 № РН-0014268 на суму 6 672,00 грн., від 04.12.2018 № РН-0014035 на суму 24 432,00 грн., від 04.12.2018 № РН-0014032 на суму 26 496,00 грн., від 21.12.2018 № РН-0014532 на суму 40 140,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими печаткою товариства підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс , повноваження якого на вчинення відповідних дій підтверджені наявним в матеріалах справи копіями довіреностей № 16 від 30.05.2018 року, № 26 від 27.08.2018 року, № 31 від 01.10.20018 року та № 38 від 03.12.2018 року.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Крім того, пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що у разі поставки продавцем товару, що не відповідає технічним умовам, вимогам державних стандартів для даного виду продукції, покупець повинен повідомити продавця не пізніше 3-х діб від дати їх виявлення, але в будь-якому разі не пізніше 15 діб від дати відвантаження та прийняття продукції.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по спірним видатковим накладним відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або письмове повідомлення щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат умов Договору з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого товару.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс , а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як передбачено умовами п. 3.1 Договору, ціна договору складає суму вартості товару по партіях з урахуванням вартості витрат доставки товару та складає 3 000 000,00 грн. Ціна договору визначається з розрахунку відпускних цін продавця на продукцію, діючих на момент підписання даного договору, визначених в прайс-листі продавця, та коригується у разі зміни продавцем відпускних цін на продукцію.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору сторони встановили, що порядок розрахунків - 100% передоплата; форма розрахунків - безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, або готівкою в касу продавця не рідше одного разу протягом місяця і не пізніше останнього дня поточного місяця. Строк оплати продукції - на протязі трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на партію продукції. Рахунок виписується продавцем на кожну партію продукції безпосередньо після отримання заявки та за цінами діючими на момент отримання заявки та дійсний до оплати на протязі трьох банківських днів.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату поставленого товару, копії яких долучені до матеріалів справи.

Проте, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив оплату поставленого за спірним Договором товару в повному обсязі, сплативши тільки 726575,85 грн., підтвердженням чого є наявна у матеріалах справи банківська виписка з рахунку позивача в АТ Укрсиббанк , в зв`язку з чим залишок вартості неоплаченого товару становить 98610,15 грн.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 942 000,00 грн. за платіжними дорученнями від 30.05.2018 № 299 на суму 25 000,00 грн., від 07.06.2018 № 302 на суму 50 000,00 грн., від 05.07.2018 № 323 на суму 50 000,00 грн., від 23.08.2018 № 370 на суму 45 000,00 грн., від 06.09.2018 № 378 на суму 40 000,00 грн., від 21.09.2018 № 409 на суму 40 000,00 грн., від 28.09.2018 № 415 на суму 120 000,00 грн., від 17.10.2018 № 423 на суму 100 000,00 грн., від 13.11.2018 № 439 на суму 49 000,00 грн., від 04.12.2018 № 453 на суму 100 000,00 грн., від 06.12.2018 № 455 на суму 100 000,00 грн., від 11.12.2018 № 459 на суму 63 000,00 грн., від 13.12.2018 № 461 на суму 10 000,00 грн., від 20.12.2018 № 463 на суму 150 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу оплата за з/б вироби згідно Договору № ДГ-96 від 30.03.16р. … , що підтверджується наданими позивачем та залученими до матеріалів справи виписками банку по особовому рахунку Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат .

При цьому позивачем представлено суду лист Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс від 21.05.2019 № 246, в якому відповідач повідомляв, що у платіжних дорученнях від 21.09.2018 № 409, від 28.09.2018 № 415, від 17.10.2018 № 423, від 13.11.2018 № 439, від 04.12.2018 № 453, від 06.12.2018 № 455, від 11.12.2018 № 459, від 13.12.2018 № 461 та від 20.12.2018 № 463 допущено помилку в реквізиті Призначення платежу , а саме: замість оплата за з/б вироби згідно Договору № ДГ-96 від 30.03.16р. … має бути зазначено оплата за з/б вироби згідно Договору № ДГ-180 від 30.05.18р. … .

З урахуванням викладеного перераховані відповідачем кошти згідно вищевказаних платіжних доручень незалежно від призначення платежу віднесено позивачем в рахунок погашення заборгованості за продукцію згідно спірного Договору.

Будь - яких заперечень щодо порядку зарахування позивачем здійснених оплат від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Також між сторонами були підписані акт звірки розрахунків від 31.12.2018 року № 965 та акт звірки взаємних розрахунків від 22.04.2019 року № 962, копії яких наявні в матеріалах справи, з яких вбачається, що станом як на 31.12.2018 року, так і станом на 22.04.2019 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 98 610,15 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору Товариством з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат на адресу відповідача було направлено претензію від 05.04.2019 року № 155 про сплату заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 98 610,15 грн., факт надсилання якої на адресу відповідача підтверджується (копією фіскального чеку від 05.04.2019 ФН3000394683.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат грошових коштів в сумі 98610,15 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу продукції від 30.05.2019 року № ДГ-0000180 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за поставлену продукцію за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо сплати позивачу суми основного боргу згідно видаткових накладних у добровільному порядку, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 98 610,15 грн. основного боргу за Договором купівлі-продажу продукції від 30.05.2019 № ДГ-0000180 підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/5980/19 в частині позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат до Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс про стягнення пені в сумі 13 294,81 грн., трьох процентів річних у сумі 1 110,38 грн. та інфляційних втрат у сумі 2 287,76 грн. закрити .

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будпостач Плюс (04201, м. Київ, просп. Маршала Рокоссовського, буд. 3, код ЄДРПОУ 40018233) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Рівненський домобудівний комбінат (33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. Будівельників, буд. 1, код ЄДРПОУ 22555939) 98 610,15 грн. (дев`яносто вісім тисяч шістсот десять гривень п`ятнадцять копійок) основного боргу та 1 921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню нуль копійок) судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019 року.

Суддя А.М. Селівон