Рішення

від 01.08.2019 по справі 910/4753/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2019Справа № 910/4753/19

За позовом ОСОБА_1 ( м. Запоріжжя)

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг"

(м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" (м. Київ)

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_6

від відповідача-1: Капітан В.В.

від відповідача-2: Тімку К.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-3272/12 від 14.08.12., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. ст. 203,215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.19. відкрито провадження у справі № 910/4753/19, призначено підготовче засідання на 28.05.19., витребувано докази в порядку ст. 81 ГПК України.

28.05.19. за клопотанням відповідачів судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.06.19.

03.06.19. позивачем подано письмові пояснення по справі.

05.06.19. відповідачем-2 подано клопотання про застосування строків позовної давності та клопотання про закриття провадження у справі.

06.06.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду та ухвалу про оголошення, за клопотанням позивача, перерви у підготовчому засіданні до 25.06.19.

20.06.19. позивачем подано заперечення щодо застосування строків позовної давності.

25.06.19. відповідачем-2 подано клопотання, в якому він не заперечує проти призначення справи до судового розгляду по суті, визнає обставини викладені в позовній заяві та не заперечує проти задоволення позову.

25.06.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.07.19.

30.07.19. відповідачем-1 подано клопотання про застосування строку позовної давності.

30.07.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 01.08.19.

Представник позивача в судовому засіданні 01.08.19. підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 01.08.19. проти позову заперечував.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 01.08.19. підтримав позовні вимоги позивача.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.08.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.08.12. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" як продавцем (від імені якого діяло Товариство з обмеженою "СІТІ БРОК") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" як покупцем укладений Договір купівлі-продажу цінний паперів № БВ-3272/12 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вексель простий з іменним індосаментом серії АА № 0821037 номінальною вартістю 1.379.894,36 грн.

В пункті 2.1. Договору, сторони погодили, що загальна сума договору 1.379.894,36 грн. без ПДВ.

Оспорюваний правочин підписано з боку продавця - директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" Биструхіним А.Г. , який діяв на підставі Статуту, з боку покупця вказаний договір підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" Ясинською І .А. , яка діяла на підставі Статуту.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест", якому станом на час укладення спірного Договору належало та на даний час належить 65% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест", що становить 27.300,00 грн.

ОСОБА_1 (позивач) звернулась з даним позовом до суду про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-3272/12 від 14.08.12., укладеного між відповідачами.

Позивач стверджує, що вказаний договір суперечить вимогам ст. 203, ч. 1 ст. 215, 241 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" за відсутності відповідного рішення Загальних Зборів Учасників.

Відповідач-1 письмового відзиву на позовну заяву не надав, однак, проти позову заперечував в усному порядку та заявив про застосування позовної давності.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідач-2 проти задоволення позову не заперечував.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких є визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно зі статтею 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від суб`єктного складу. Учасник (акціонер) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.19. у справі № 916/1731/18.

Як відзначалось вище, позивачем обґрунтовано позовні вимоги про визнання недійсним Договору, вчиненого відповідачем-2, порушенням його корпоративних прав як учасника відповідача-2.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 11-1 Закону України "Про господарські товариства" (в чинній редакції), законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, відповідно до цих законодавчих актів.

Статтею 113 ЦК України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Частинами 1, 3 статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судом встановлено, що спірний Договір підписано з боку продавця - директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" Биструхіним А.Г. , який діяв на підставі Статуту, з боку покупця вказаний договір підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" Ясинською І .А. , яка діяла на підставі Статуту, про що зазначено в преамбулі до вказаного Договору.

Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що відповідно до пп..9.9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" до виключної компетенції Загальних Зборів учасників Товариства належить затвердження Договорів про відчуження майна Товариства та договорів що укладаються на суму, що становить 50.000 грн. і більше.

Як відзначалось судом, ціна Договору відповідно до його пункту 2.1 становить 1.379.894,36 грн. без ПДВ, тобто суму. яка перевищує 50.000,00 грн.

За твердженням позивача та відповідача-2 жодного рішення про затвердження Договору, його схвалення, Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Крокус-Інвест не приймалось. Вказаного відповідачем-1 не спростовано та не заперечено.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Отже, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З системного аналізу норм ст.ст. 99, 145 Цивільного кодексу України, ст. 89 Господарського кодексу України, ст.ст. 58, 59, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства" в редакціях, чинних на час укладення спірного Договору, слідує, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекту волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Разом з цим, абз. 2 частини 3 статті 92 ЦК України встановлено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Таким чином, частина 3 ст. 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Договір укладений виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 13.03.17. у справі № 760/8121/16-ц, постанові Верховного Суду від 20.06.18. у справі № 910/15832/17.

Судом досліджено, чи знав відповідач-1 (контрагент відповідача-2 за оспорюваним Договором) або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" на укладання та підписання від імені відповідача-2 оспорюваного Договору.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.18. у справі № 927/976/17.

Оспорюваний Договір містить умову (зазначення у преамбулі) про його підписання зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" на підставі Статуту.

Наведене свідчить про обізнаність іншої сторони оспорюваного правочину - відповідача-1 з таким статутом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі, за наявності обмежень, посилання відповідача-1 на те, що йому було невідомо про наявні обмеження повноважень представника відповідача-2 суд не може брати до уваги. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.19. року у справі № 904/2178/18 та від 02.08.18. року у справі № 903/612/16.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).

З аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Враховуючи наведене, судом при розгляді даної справи з`ясовано, чи було в подальшому схвалено оспорюваний Договір особою, від імені якої його вчинено.

Як встановлено судом, жодного рішення про затвердження Договору, його схвалення, Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Крокус-Інвест не приймалось.

Відповідно до п. 2.2. Договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну вартість цінного паперу зазначену в п. 2.1. даного Договору, до 31 грудня 2015 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.19. у справі № 910/17558/18, що набрало законної сили 18.06.19., встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Крокус-Інвест взятих на себе зобов`язань з оплати вартості векселя за Договором № БВ-3272/12 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.12. у сумі 1.379.894,36 грн. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" не виконало.

Обставини, встановлені у справі № 910/17558/18, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач-2 в подальшому оспорюваний Договір, вчинений від його імені директором Ясинською І .А. , не схвалював.

Як вказувалось вище, під час розгляду справи було заявлено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи доводи всіх учасників судового процесу за власним переконанням, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами ОСОБА_1 не сплив. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.І ст.261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Господарським судом прийнято до уваги пояснення позивача про те, що про оспорюваний правочин йому стало відомо лише у 2019 році з ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі № 910/17558/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю Крокус-Інвест про стягнення грошових коштів за Договором № БВ-3272/12 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.12.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Відповідно до підпункту 1.3 статі 5 Статуту відповідача-2, учасник Товариства має право, зокрема, одержувати інформацію про діяльність Товариства, знайомитись з усіма документами Товариства.

У відповідності до наявних в матеріалах справи листів (арк. справи 33-37) судом встановлено, що позивач зверталась до відповідача-2 з вимогами надати їй на ознайомлення документи щодо діяльності Товариства, інформацію про діяльність відповідача-2, однак такі документи та інформацію так і не отримала, отже, за висновками суду, у позивача була відсутня можливість до відкриття провадження у справі № 910/17558/18 дізнатись про порушення його прав, внаслідок укладення Договору № БВ-3272/12 купівлі-продажу цінних паперів від 14.08.12.

Доказів на підтвердження того, що позивач міг дізнатися про укладення оспорюваного договору та його умови раніше вказаної дати відповідачами не надано.

З позовом до суду у цій справі позивач звернувся 25.04.19., тобто в межах встановленого законом строку для пред`явлення позову, а тому суд вважає, що позовна давність позивачем не пропущена.

За таких обставин, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом

Отже, відповідно до вказаних положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1.921,00 грн. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест".

Керуючись ст.ст. 4, 20, 56, 58, 73-80, 86, 88, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-3272/12 від 14.08.12., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Інвестиційний Холдінг" (ідентифікаційний код 36336201) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" (ідентифікаційний код 35057710).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус-Інвест" (01001, м. Київ, вул. Заньковецької, б. 4; ідентифікаційний код 35057710) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1.921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 12.08.19.

Суддя Т.М. Ващенко