Рішення

від 12.08.2019 по справі 910/6797/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2019Справа № 910/6797/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (бул. Шевченка, 50-г, м.Київ, 01032)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (вул.Костянтинівська 68, м. Київ, 04080)

про стягнення 109 576,58 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" про стягнення 109576,58 грн., а саме 100195,49 грн. основного боргу, 7204,91 грн. пені та 2176,18 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018 року в частині своєчасної сплати орендної плати до державного бюджету, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 07.06.2019 року від позивача надійшла заява б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6797/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/6797/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 року про відкриття провадження у справі № 917/6797/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул.Костянтинівська 68, м. Київ, 04080, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зокрема, ухвала суду від 12.06.2019 року, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв'язку неврученою адресату в зв'язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що сторони не повідомили суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6797/19.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.06.2019 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 31 жовтня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Люкс-Експерт (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення на другому поверсі будівлі, літера А, площею 80,8 кв. м, розташоване за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства Український науково-дослідницький і проектно-конструкторській інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ , код ЄДРПОУ 00294349 (далі - балансоутримувач), вартість якого була визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 квітня 2018 року і становить за незалежною оцінкою 1336935,00 грн. без урахування ПДВ.

Майно було передано в оренду з метою розміщення суб'єкта господарювання, що проводить діяльність у сфері права, бухгалтерського обліку та оподаткування (п.1.2. Договору).

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили умови передачі орендованого майна орендарю, орендну плату, використання амортизаційних відрахувань і відновлення орендованого майна, обов'язки та права орендаря і орендодавця, відповідальність сторін і вирішення спорів за Договором тощо.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 31 жовтня 2018 року до 30 вересня 2021 включно.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу Україниза договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і вст. 759 Цивільного кодексу України.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, як при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За умовами п.7.1 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Обов'язок щодо складання акту приймання - передавання покладається на орендодавця (п.2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання - здавання майна.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення нежитлові приміщення на другому поверсі будівлі, літера А, площею 80,8 кв. м, яке розташоване за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства Український науково-дослідницький і проектно-конструкторській інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ , код ЄДРПОУ 00294349, що підтверджується відповідним належним чином оформленим трьохстороннім актом приймання-передачі від 31.10.2018 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансоутримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування державним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об'єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю Люкс-Експерт , орендованого окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 80,8 кв. м, за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 на підставі Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018 року, а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п.5.3 Договору обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п.3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить за базовий місяць розрахунку - вересень 2018 року 22546,67 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди жовтень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2018 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Згідно п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п.3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до положень ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 10.1 Договору цей договір діє з 31.10.2018 року до 30.09.2021 року включно.

Згідно п. 10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Усі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в такій самій формі, що й цей Договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом (п. 10.3 Договору).

При цьому суд констатує, що матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору, в тому числі про дострокове припинення дії Договору та, як наслідок, складення відповідного акту приймання-передачі орендованого майна з оренди. Зазначені обставини свідчать про те, що укладений між сторонами Договір є чинним та діє до 30.09.2021 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданого позивачем до позову розрахунку, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином не здійснив, у зв'язку з чим станом на 13.05.2019 року за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Люкс-Експерт обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період жовтень 2018 року - квітень 2019 року в сумі 100195,49 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача (орендаря за Договором) вимога № 30-05/180 від 09.01.2019 щодо сплати орендних платежів та пені, що підтверджується копією відповідного реєстру відправки кореспонденції РВ ФДМУ від 15.01.2019 року.

Проте, вказана вимоги залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна на загальну суму 100195,49 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати передбаченої умовами Договору орендної плати, позивачем на підставі п.3.7 Договору здійснено нарахування пені в сумі 7204,91 грн. за період з 16.11.2018 року по 13.05.2019 року та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 2176,18 грн. втрат від інфляції за період жовтень 2018 року - березень 2019 року року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 100195,49 грн. орендної плати за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за користування державним окремим індивідуально визначеним нерухомим майном у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 7204,91 грн. за період з 16.11.2018 року по 13.05.2019 року, а також 2176,18 грн. втрат від інфляції за період жовтень 2018 року - березень 2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 7692,20 грн. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 7204,91 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 7204,91 грн.

При цьому розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 1462,07 грн., а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасної сплати орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 1462,07 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (вул. Костянтинівська 68, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 36157967) на користь Державного бюджету України (р/р 31117094026011, одержувач: УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) 100 195,49 грн. (сто тисяч сто дев'яносто п'ять грн. 49 коп.) заборгованості по орендній платі, 7204,91 грн. (сім тисяч двісті чотири грн. 91 коп.) пені, 1462,07 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят дві грн. 07 коп.) втрат від інфляції та 1908,48 грн. (одну тисячу дев'ятсот вісім грн. 48 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019 року.

Суддя А.М.Селівон