Постанова

від 17.07.2020 по справі 910/6797/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/6797/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Дикунської С.Я.

Тищенко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.08.2019 (повне рішення складено 12.08.2019)

у справі №910/6797/19 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (бул. Шевченка, 50-г, м.Київ, 01032)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (вул.Костянтинівська 68, м. Київ, 04080)

про стягнення 109 576,58 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (дал - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (далі - відповідач) про стягнення загалом 109576,58 грн., а саме: 100195,49 грн. основного боргу, 7204,91 грн. пені та 2176,18 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018 року в частині своєчасної сплати орендної плати до державного бюджету, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та втрати від інфляції.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його постановлення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (вул. Костянтинівська 68, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 36157967) на користь Державного бюджету України (р/р 31117094026011, одержувач: УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) 100 195,49 грн. (сто тисяч сто дев`яносто п`ять грн. 49 коп.) заборгованості по орендній платі, 7204,91 грн. (сім тисяч двісті чотири грн. 91 коп.) пені, 1462,07 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят дві грн. 07 коп.) втрат від інфляції та 1908,48 грн. (одну тисячу дев`ятсот вісім грн. 48 коп.) судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна на загальну суму 100195,49 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору - не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у розмірі 100195,49 грн. Крім того, судом першої інстанції, згідно проведенного перерахунку, присуджено до стягненян з відповідача 7204,91 грн. (сім тисяч двісті чотири грн. 91 коп.) пені, 1462,07 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят дві грн. 07 коп.) втрат від інфляції, з посиланням на приписи ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та п. 3.7 договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права та неправильно застосовані норми процесуального права, рішення суду першої інстанції було ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що:

- відповідач не користувався орендованим приміщенням, а відразу за актом від 31.10.2018 повернув його балансоутримувачу внаслідок непридатності орендованого приміщення до використання;

- листом № 2-10/2018 від 30.10.2018 відповідач просив припинити чинність договору оренди та підписати додаткову угоду про його розірвання, примірник якої разом з листом та актом про повернення, були направлені позивачу;

- відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати свої пояснення та докази.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги

12.05.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з доказами його надсилання позивачу, і вказаний відзив прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Зокрема, позивач посилався на те, що лист відповідача № 2-10/2018 від 30.10.2018 разом з примірником додаткової угоди - ним не отримувався, а крім того, вказаний лист датований напередодні укладення договору оренди № 8268 від 31.10.2018, а тому він не може бути прийнятий як доказ. Крім того, сторонами укладеного договору є позивач (орендодавець)та відповідач (орендар), а тому повернення орендованого майна згідно з умовами договору, має здійснюватись виключно позивачу за актом приймання - передачі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі № 910/6797/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариству з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі № 910/6797/19, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подання пояснень, клопотань, заперечень, а також зупинено дію оскаржуваного рішення.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 отримана позивачем згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення - 0103273142111, а відповідачем (в особі представника) - згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення 0405345856820, а також повернута від відповідача з відміткою вибули .

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи - не заявлено.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що процесуальний строк розгляду справи законодавчо продовжено на час дії карантину, а тому розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 31.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення на другому поверсі будівлі, літера А, площею 80,8 кв. м, розташоване за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Український науково-дослідницький і проектно-конструкторській інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ", код ЄДРПОУ 00294349 (далі - балансоутримувач), вартість якого була визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 квітня 2018 року і становить за незалежною оцінкою 1336935,00 грн. без урахування ПДВ.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками сторін.

Майно було передано в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, що проводить діяльність у сфері права, бухгалтерського обліку та оподаткування (п.1.2. Договору).

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили умови передачі орендованого майна орендарю, орендну плату, використання амортизаційних відрахувань і відновлення орендованого майна, обов`язки та права орендаря і орендодавця, відповідальність сторін і вирішення спорів за Договором тощо.

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання - здавання майна.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об`єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить за базовий місяць розрахунку - вересень 2018 року 22546,67 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди жовтень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2018 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Згідно п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п.3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 31 жовтня 2018 року до 30 вересня 2021 включно.

Згідно п. 10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Усі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в такій самій формі, що й цей Договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом (п. 10.3 Договору).

За умовами п.7.1 Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Обов`язок щодо складання акту приймання - передавання покладається на орендодавця (п.2.4 Договору).

У відповідності до умов Договору позивач, як орендодавець, передав, а відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення нежитлові приміщення на другому поверсі будівлі, літера А, площею 80,8 кв. м, яке розташоване за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Український науково-дослідницький і проектно-конструкторській інститут будівельних матеріалів та виробів "НДІБМВ", код ЄДРПОУ 00294349, що підтверджується відповідним належним чином оформленим трьохстороннім актом приймання-передачі від 31.10.2018, копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансоутримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, а також у вказаному акті зазначено, що технічний і пожежонебезпечний стан вказаного майна задовільний; майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря не потребує проведення поточного ремонту (п. 2), орендоване майно передано орендарю в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначення майна (п. 3).

Як вказував позивач у позові, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином не здійснив, у зв`язку з чим станом на 13.05.2019 у відповідача існує невиконане грошове зобов`язання перед позивачем по оплаті орендних платежів за період жовтень 2018 року - квітень 2019 року загалом в сумі 100195,49 грн. (а саме за розрахунком позивача, не спростованим відповідачем: за жовтень 2018 року - в сумі 517,77 грн., за листопад 2018 року - в сумі 16 275,69 грн., за грудень 2018 року - в сумі 16 405,89 грн., за січень 2019 року - в сумі 16 569,95 грн., за лютий 2019 року - в сумі 16 652,80 грн., за березень 2019 року - в сумі 16 802,68 грн., за квітень 2019 року - в сумі 16 970,71 грн.).

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача (орендаря за Договором) вимога № 30-05/180 від 09.01.2019 щодо сплати орендних платежів та пені, що підтверджується копією відповідного реєстру відправки кореспонденції РВ ФДМУ від 15.01.2019 року. Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи п вилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що укладений між сторонами спору Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу Україниза договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і вст. 759 Цивільного кодексу України.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Факт отримання в оренду та подальше користування державним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об`єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

Як встановлено судом апеляційної інстанції за наслідками дослідження матеріалів справи, позивачем належним чином виконано свій обов`язок з передачі ТОВ "Люкс-Експерт", орендованого окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 80,8 кв. м, за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 на підставі Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018, а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень та заперечень.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі в обґрунтування підстав скасування оскаржуваного рішення про те, що відповідач не користувався орендованим приміщенням, а відразу за актом від 31.10.2018 повернув його балансоутримувачу внаслідок непридатності орендованого приміщення до використання - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі від 31.10.2018, який підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансоутримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, і у вказаному акті зазначено, що технічний і пожежонебезпечний стан вказаного майна задовільний; майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря не потребує проведення поточного ремонту (п. 2), орендоване майно передано орендарю в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначення майна (п. 3).

Крім того, доводи скаржника про те, що листом № 2-10/2018 від 30.10.2018 відповідач просив припинити чинність договору оренди та підписати додаткову угоду про його розірвання, примірник якої разом з листом та актом про повернення, були направлені позивачу - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Ч. 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, відповідачем разом з апеляційною скаргою були подані додаткові докази, зокрема копія листа № 2-10/2018 від 30.10.2018, а також примірник угоди про припинення договору оренди та акт повернення орендованого майна, які підписані в односторонньому порядку відповідачем.

В апеляційній скарзі скаржник вказував про те, що його не було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати свої пояснення та докази.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням ст. ст. 124, 129 Конституції України, приймає подані скаржником документи в якості доказів по справі, проте, їх оцінка здійснюється судом апеляційної інстанції з урахуванням ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з іншими доказами.

Так, суд апеляційної інстанції дослідивши подані відповідачем документи встановив, що вищенаведений лист датований напередодні укладення договору оренди № 8268 від 31.10.2018, а також до нього скаржником не подано жодних доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України надсилання як листа, так і вказаних у ньому документів на адресу позивача у справі, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані скаржником документи не є належними та допустимими доказами в підтвердження факту повернення відповідачем позивачу орендованого приміщення згідно з умовами договору оренди, у зв`язку з чим доводи скаржника про припинення обов`язку із сплати орендної плати у зв`язку з поверненням такого майна - судом апеляційної інстанції відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п.5.3 Договору обов`язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до положень ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 10.1 Договору цей договір діє з 31.10.2018 року до 30.09.2021 року включно.

Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів укладення сторонами в порядку, визначеному п. 10.2, 10.3 Договору додаткових угод про зміну умов Договору, в тому числі про дострокове припинення дії Договору та, як наслідок, складення відповідного акту приймання-передачі орендованого майна з оренди, як не містять і належних доказів розірвання укладеного Договору у встановленому законом та/або договором порядку.

Зазначені обставини свідчать про те, що укладений між сторонами Договір є чинним та діє до 30.09.2021 включно, у зв`язку з чим у відповідача існує обов`язок сплачувати орендні платежі в поряду і строки, обумовлені п. 3.1, 3.3, 3.6 Договору, ст. ст. 526, 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином не здійснив, у зв`язку з чим станом на 13.05.2019 у відповідача існує невиконане грошове зобов`язання перед позивачем по оплаті орендних платежів за період жовтень 2018 року - квітень 2019 року загалом в сумі 100195,49 грн. (а саме за розрахунком позивача, не спростованим відповідачем: за жовтень 2018 року - в сумі 517,77 грн., за листопад 2018 року - в сумі 16 275,69 грн., за грудень 2018 року - в сумі 16 405,89 грн., за січень 2019 року - в сумі 16 569,95 грн., за лютий 2019 року - в сумі 16 652,80 грн., за березень 2019 року - в сумі 16 802,68 грн., за квітень 2019 року - в сумі 16 970,71 грн.).

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору оренди № 8268 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.10.2018 року та/або його окремих положень - не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна на загальну суму 100195,49 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору - не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у розмірі 100 195,49 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у наведеній частині підлягають задоволенню, а доводи скаржника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу у присудженому розмірі.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати передбаченої умовами Договору орендної плати, а тому позивачем на підставі п.3.7 Договору обгрунтовано заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 16.11.2018 по 13.05.2019 та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України втрат від інфляції за період жовтень 2018 року - березень 2019 року, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов`язань у вигляді інфляційних втрат та стягнення штрафної санкції у вигляді пені.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення показників пені та інфляційних втрат щодо сум, строків і ставок нарахувань, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 1462,07 грн., а пені - в повному обсязі, в розмірі 7204,91 грн., а доводи скаржника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині.

Доводи скаржника про допущені судом порушення норм процесуального права, зокрема те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати свої пояснення та докази, судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на наступне.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Судом першої інстанції з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 про відкриття провадження у справі № 917/6797/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул.Костянтинівська 68, м. Київ, 04080, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду першої інстанції від 12.06.2019, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою адресату в зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Сторони не повідомили суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в сукупності свідчить належне повідомлення судом першої інстанції відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6797/19.

З урахуванням строків, встановлених ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.06.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву, проте, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду першої інстанції також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс-Експерт" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, не було надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, у зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду ґрунтуються на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19 за наведених скаржником доводів та мотивів апеляційної скарги.

Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 було зупинено дію оскаржуваного рішення згідно з ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, а за наслідками апеляційного розгляду справи судом винесено постанову, якою оскаржуване рішення залишається без змін, а тому дія оскаржуваного рішення підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Люкс-Експерт на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю Люкс-Експерт .

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6797/19.

5. Матеріали справи № 910/6797/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Тищенко