Рішення

від 02.08.2019 по справі 319/559/18

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/559/18

Провадження №2/319/4/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2019 року смт.Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Горбачова Ю.М.,

при секретарі Понькі Н.А.,

за участі

представника позивача - адвоката Гота Н.О.

представника відповідача ОСОБА_7.

за відсутністю інших осіб, які повинні брати участь у судовому засіданні,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, який вчинено під впливом насильства -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2018 року до Куйбишевського районного суду Запорізької області звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якій просить суд винести рішення, відповідно до якого визнати договір позики від 02.03.2015 року та боргову розписку, укладену на його виконання від 02.03.2015 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсними.

Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтував тим, що 02 березня 2015 року ОСОБА_2 був підписаний договір позики та власноручно написана боргова розписка , згідно з положеннями яких, він отримав від громадянина ОСОБА_3 кошти в сумі 3 135 000,00 грн., які зобов`язався повернути у порядку, визначеному п. 2 договору позики, а саме: не пізніше 01 грудня 2015 року - 50% суми позики; не пізніше 01 лютого 2016 року - залишок суми позики. Положеннями п. 4 договору позики, підготовленого ОСОБА_3 для підписання, було збільшено строк позовної давності з вимог про стягнення штрафу та процентів до 3 років. Умовами п. 7 встановлено, що сума штрафу становить 10% від простроченої суми, а також додатково встановлено зобов`язання для позичальника ОСОБА_2 щодо сплати 3% річних від простроченої суми.

Договір позики від 02.03.2015 року на момент його укладення не відповідав внутрішній волі позивача, він не відповідав фактичним відносинам, що склалися між останнім та відповідачем, був укладений ОСОБА_2 під впливом погроз з боку відповідача та його друзів, колег, знайомих з метою спонукання до його укладення.

Договір позики та боргова розписка укладені позивачем 02 березня 2015 року з ОСОБА_3 є недійсними оскільки фактично між сторонами склалися інші правовідносини. В період 2013-2014 роки ОСОБА_2 працював разом зі своєю цивільною дружиною у ФГ Ходацький рід , власником та директором якого є ОСОБА_4 . Впродовж цього періоду часу між ФГ Ходацький Рід та ПП Бізон-Тех 2006 та ПП Бізон-Тех 2012 , співвласником якого є ОСОБА_3 , мали місце господарські відносини, згідно з якими підприємства ОСОБА_3 здійснили поставку ТМЦ в адресу господарства. За поставлені ТМЦ розрахунки в повному обсязі проведені не були, в зв`язку з чим підприємствами ОСОБА_3 в господарському суді Вінницької області було ініційовано низку позовів, зокрема:

-справа № 902/673/14 - згідно з рішенням, яке набуло законної сили, з господарства на користь ПП Бізон-Тех 2006 з урахуванням штрафних санкцій та пені стягнуто 798795,99 грн.;

-справа № 902/930/14 - згідно з рішенням суду стягнуто 957380,74 грн.;

-справа № 902/719/14 - згідно з рішенням на користь ПП Бізон-Тех 2012 стягнуто 196766,12 гривень.

Загальна сума боргу за рішеннями судів з урахуванням штрафних санкцій, відсотків, індексу інфляції тощо станом на 2014 рік була еквівалентна 110000, 00 доларів США.

За наказами господарського суду, виданих на підставі рішень у вищевказаних справах, стягнення боргу підприємствами ОСОБА_3 через органи державної виконавчої служби не здійснювались. ОСОБА_3 вирішив стягнути цей борг в інший спосіб, а саме, шляхом вчинення фізичного та психологічного тиску на ОСОБА_2 та його родину. Відповідач та його друзі неодноразово здійснювали погрози позивачу по телефону, направляли погрозливі смс-повідомлення, приїжджали до м. Бар та вимагали проведення розрахунків негайно, при цьому постійно погрожували застосуванням фізичного впливу щодо нього та його родини. ОСОБА_2 постійно зазначав, що відповідні кошти вони мають стягувати у законному порядку через органи ДВС. Зрозумівши, що позивач не пристає на їхні пропозиції, вони вдалися до більш радикальних дій, а саме в ніч з 22.01.2015 на 23.01.2015 року у двері приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_2 проживав разом із свою цивільною дружиною та чотирма малолітніми дітьми віком від 6 місяців до 12 років невідомими особами у двері помешкання було вкинуто скляну пляшку з рідиною із запахом дизельного пального, так званий коктейль ОСОБА_5 , в наслідок чого було пошкоджено вхідні двері. Ця надзвичайна ситуація неабияк налякала позивача, дітей та дружину та викликала в позивача серйозний страх за їх життя та здоров`я. Одночасно з цим від так званих помічників ОСОБА_3 було отримано смс-повідомлення на телефон ОСОБА_2 погрозливого змісту, з чого останній зрозумів, що ці дії вчинені за вказівкою ОСОБА_3 з метою залякування його. На місце події дружиною позивача - ОСОБА_4 було викликано правоохоронні органи та подано відповідну заяву про кримінальне правопорушення до Барського відділу поліції Жмеринського відділення НП ГУНП у Вінницькій області від 23.01.2015 року. В своїх письмових поясненнях, наданих правоохоронним органам 23.01.2015 року, ОСОБА_2 зазначав, що підозрює у причетності до даних подій представників фірм Бізон , однак дії правоохоронців не призвели до притягнення винних осіб до відповідальності. ОСОБА_3 з товаришами продовжували залякувати позивача і примусили його укласти правочин, а саме оспорюваний договір позики, в якому визначено суму боргу на рівні 110000,00 доларів США, а побоюючись відмовитись від цього він не міг.

З метою уникнення подальших погроз та насильства й захисту свого життя та життя і здоров`я дітей та дружини 02 березня 2015 року ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_3 прибув у м. Запоріжжя, де підписав договір позики № 1/2015 та одночасно власноручно написав боргову розписку до договору позики від 02 березня 2015 року, про те, що він отримав від ОСОБА_3 кошти в сумі 3135000,00 грн., що еквівалентно 110000,00 доларів США. Однак, фактично жодних коштів у будь-якій сумі від ОСОБА_3 позивач не отримував, а кошти, які з нього вимагали було повернуто в декілька етапів, зокрема, в установлені відповідачем терміни ОСОБА_2 привозив кошти у м. Запоріжжя, де і передавав їх безпосередньо ОСОБА_3 в приміщенні офісу ПП Бізон-Тех 2006 . У поїздках та під час передачі коштів позивача супроводжував його товариш ОСОБА_6 . Кошти, які ОСОБА_2 передавав відповідачу є його власними, отриманими від підприємницької діяльності, коштами його родини, а частково були позичені ним у третіх осіб. У встановлені договором строки позивач повернув ОСОБА_3 кошти, які він вимагав, в повному обсязі, однак повернути оригінали договору позики та боргової розписки від 02.03.2015 та/або власноручно написати розписку про факт повернення боргу відповідач відмовився та зазначив, що має бути достатньо його слова . Обставини щодо передачі ОСОБА_2 коштів та вчинення психологічного тиску на його родину може підтвердити дружина ОСОБА_4 .

В порушення принципів справедливості та порядності ОСОБА_3 шляхом здійснення неправомірних дій знищив бізнес родини позивача, заволодів всім майном належних родині господарств та позбавив їх не тільки значних статків, але і фактично засобів існування. Правоохоронні органи справедливість не відновили, а тому єдиним способом захисту своїх прав та інтересів ОСОБА_2 вважає звернення до суду та справедливий розгляд справи. Крім того, пункт 9 договору позики містить наступний зміст ...підписуючи цей договір позичальник підтверджує, що з його сторони не існує ніяких обставин, у зв`язку з якими цей договір може бути визнаний недійсним або може бути невиконаний , який виключає право позивача звернутися до суду з позовом про визнання цього договору недійсним та переконливо свідчить та підтверджує, що ОСОБА_3 вчиняв тиск на нього та фактично змусив підписати договір позики на несправедливих умовах.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просить визнати договір позики від 02.03.2015 року та боргову розписку, укладену на його виконання від 02.03.2015 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсними.

26 липня 2018 року до Куйбишевського районного суду Запорізької області представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 надано відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому зазначено, що відповідач відхиляє позовні вимоги позивача повністю через їх безпідставність та необґрунтованість, що підтверджується наступним.

Позов був поданий ОСОБА_2 до суду 15.05.2018 року, вже після того, як відповідач подав до позивача позовну заяву про стягнення в судовому порядку 3 135 000,00 грн., як отриманих, але своєчасно неповернутих грошових коштів за договором позики та розпискою (справа № 125/621/18 за цим позовом перебуває в провадженні Барського районного суду Вінницької області (суддя Хитрук В.М.). Позивач подав надуманий позов тільки для затягування процесу в зазначеній вище справі. Те, що жодного тиску на позивача не здійснено при укладанні договору позики, а було тільки його вільне волевиявлення на отримання від відповідача грошових коштів та на укладання відповідного договору, підтверджується і тим, що позивач: не заявив в позові про двосторонню реституцію як наслідок недійсного правочину (як він вважає), що слідує зі ст. 216 ЦК України: про витребування у відповідача всього, що незаконно було отримано за недійсним Договором позики та розпискою на виконання такого правочину; не заявив в позові про відшкодування йому збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди, що завдані у зв`язку з вчиненням недійсного правочину (як обов`язок винної сторони, що робила фізичний або психічний тиск, зробити таке відшкодування відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦК України); нібито виконував недійсний правочин; особисто не звертався до правоохоронних органів з приводу вчинення відповідачем або за вказівкою відповідача фізичного чи психічного тиску на нього чи його близьких, докази про наявність таких звернень позивач не надав; з 02.03.2015 року по 15.05.2018 року (тобто більше 3-х років) у позивача не існувало підстав для визнання Договору позики та розписки недійсним, не було тиску, насильства, погроз тощо з боку відповідача, а вони з`явились одразу після того, як відповідач за вказаним позовом заявив до примусового стягнення борг за договором позики, а тому і подав позов, навіть попри пропуск строків позовної давності.

Так, відповідач надав позивачу позику 3 135 000,00 грн., що мала бути повернута позивачем у такому порядку: 50% позики не пізніше 01.12.2015 року, а її залишок - не пізніше 01.02.2016 року, що підтверджується укладеним договором позики від 02.03.2015 року та розпискою про отримання позики і не заперечується позивачем. Проте в дійсності у вказаний договором позики строк позивач позику не повернув, що і стало підставою для подачі до нього позову та судового розгляду в межах цивільної справи №125/621/18 Барським районним судом Вінницької області. Як зазначив ОСОБА_2 у позові, договір позики та розписка були укладені під впливом погроз з боку відповідача та його друзів, колег, знайомих з метою спонукання позивача до укладання договору позики та розписки, однак не надав доказів щодо цього.

Позивач посилається на єдиний доказ фізичного та психологічного тиску на нього та його родину - на матеріали кримінальної справи за фактом звернення ОСОБА_4 , що перебувала на досудовому розслідуванні в Барському РВ УМВС України у Вінницькій області. Так, відповідач зазначив, що до правоохоронних органів з заявою про кримінальне правопорушення звернувся не позивач, а ОСОБА_4 , яка не є членом родини ОСОБА_2 . Позивач, як вказувалось вище, до правоохоронних органів за фактом тиску на нього взагалі не звертався. В межах вказаної кримінальної справи винні особи не встановлені, а кримінальне провадження припинено у зв`язку з відсутністю складу злочину, з приводу якого ОСОБА_4 звернулась до правоохоронних органів. Крім того, вказане кримінальне провадження припинено ще до моменту укладання договору позики, а заява в правоохоронні органи була подана ОСОБА_4 не з приводу погроз застосування фізичного впливу щодо неї, її дітей, а з приводу пошкодження майна. У своїх поясненнях в межах вказаної кримінальної справи ОСОБА_4 зазначила, що не знає, хто міг кинути пляшку з рідиною, нікого не підозрює та не вказує ні на відповідача, ні на працівників його підприємств. Отже, єдиний власник і керівник ФГ Ходацький Рід ОСОБА_4 ніяк не пов`язувала цю подію із боргами свого господарства, яке є боржником ПП Бізон-Тех 2006 та ПП Бізон-Тех 2012 (підприємства відповідача). Позивач також зазначив, що не знає хто міг це зробити. Отже, всі твердження позивача про власні підозри, що йому погрожували помічники ОСОБА_3 чи ОСОБА_3 з товаришами є припущеннями, оскільки жодними доказами не підтверджені. ОСОБА_2 фактично просить суд у цивільному провадженні визнати застосування до нього погроз фізичного впливу за відсутності доказів на підтвердження існування таких погроз, без повідомлення правоохоронних органів, які б могли вжити заходи для проведення відповідного розслідування та встановлення осіб, які нібито йому погрожували. За таких обставин абсолютно незрозумілим є посилання позивачем у позові на те, що правоохоронні органи справедливість не відновили , адже для відновлення справедливості ОСОБА_2 мав хоча б звернутись до таких органів.

Позивач зазначає в позовній заяві, що ОСОБА_4 є його цивільною дружиною, вважає її членом його родини, а її участь у ФГ Ходацький Рід та підприємницьку діяльність цього господарства пов`язує з виникненням відносин позики з відповідачем та тиском на нього. Проте відповідач вважає, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що ОСОБА_4 є його цивільною дружиною, оскільки проживання однією сім`єю, а саме спільне проживання та ведення господарства, як це передбачено ст. 74 Сімейного кодексу України, ОСОБА_2 не підтверджено. Тому власні твердження позивача про сім`ю з ОСОБА_4 , погрози їй з боку відповідача, як члена сім`ї, про спільний бізнес та спільні сімейні кошти не мають правового значення, не мають доказової сили, а отже є припущеннями. Також адресою місця проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 не АДРЕСА_1 , як вказує позивач в заяві про виклик свідків. Таку ж адресу АДРЕСА_5 ОСОБА_4 вказувала як адресу місця проживання для участі в місцевих виборах до Барської районної ради 12.03.2017 року. Ця ж адреса вказана і відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ФГ Ходацький Рід (ідентифікаційний код 34244196) як адреса місця проживання ОСОБА_4 як власника та адреса місцезнаходження цього ж господарства. Це також спростовує твердження про спільність проживання позивача з ОСОБА_4 за адресою його місця проживання ( АДРЕСА_1 ). Крім того, наявність спільних дітей у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , навіть і можливе перебування ОСОБА_4 за адресою місця проживання позивача, навіть і можливе спільне проживання останнього та ОСОБА_4 , ще не доказує їх стосунки як подружжя, а тому ОСОБА_4 не можна вважати членом сім`ї позивача, що виключає жодні його твердження про тиск на неї чи якийсь зв`язок між трудовою діяльністю ОСОБА_4 , її членством в фермерському господарстві чи підприємницькою діяльністю такого господарства. Тому ОСОБА_4 не може бути свідком та свідчити як дружина ОСОБА_2 з наведених підстав (оскільки не є такою), а також не може свідчити і про факт передання коштів позивачем відповідачу, оскільки позивач, видумуючи фактичні обставини , сам заплутався і вказав в позові, що особою, яка нібито бачила факт передачі коштів була не ОСОБА_4 , а ОСОБА_8 , який, як сам вказує позивач, його супроводжував у поїздках та під час передачі коштів .

Також доказів того, що відповідач хоч якесь відношення має до ФГ Ходацький Рід позивач не надав та жодним доказом не підтверджується, що останній є членом, учасником цього господарства чи особою, яка працює за трудовим договором (контрактом). Навпаки, у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ФГ Ходацький Рід єдиним засновником (учасником) юридичної особи, а також кінцевим бенефіціаром є його власник ОСОБА_4 , яка є і директором цього господарства, а не позивач. Оскільки інших доказів причетності до ФГ Ходацький Рід , окрім власних тверджень, ОСОБА_2 не надав, а тому не підтвердив та не довів факт причетності до діяльності ФГ Ходацький Рід . Відповідач вважає, що хибними є також твердження позивача про те, що позика, яку він нібито не отримував, є сумою коштів, що були стягнуті за судовими рішеннями (рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.11.2014 року у справі № 902/719/14; Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 року у справі № 902/673/14; рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.06.2015 року у справі № 902/930/14, далі - судові рішення) з належного його дружині підприємства ФГ Ходацький Рід на користь ПП Бізон-Тех 2006 (ідентифікаційний код 34216986) і ПП Бізон-Тех 2012 (ідентифікаційний код 38325315), співвласником і керівником яких є відповідач.

Крім того, суми, зазначені у вказаних судових рішеннях, не мають жодного відношення до суми позики, що підтверджується:

- відмінністю стягуваних за рішеннями сум від суми позики. Так, сукупний розмір стягуваних сум з ФГ Ходацький Рід за судовими рішеннями складає 2 050 108,20 грн., а не 3 135 000,00 грн. Тобто, сума позики більше ніж на третину перевищує суму, що була стягнута з ФГ Ходацький Рід ;

- відсутністю доказів того, що сума позики є сумою стягнутих за вказаними судовими рішеннями сум;

- відсутністю у позові розрахунку того, що стягнуті за судовими рішеннями суми, є еквівалентом 110 000 доларів США;

- різністю підстав виникнення обов`язку з повернення сум: за судовими рішеннями - стягнення за простроченими договорами поставки; за договором позики стягнення не відбулось, справа №125/621/18 ще не розглянута по суті;

- різністю суб`єктів, що повинні повертати суми: за судовими рішеннями: кредитори та боржник - юридичні особи: кредитори - ПП Бізон-Тех 2006 і ПП Бізон-Тех 2012 , а боржник - ФГ Ходацький Рід . За договором позики: кредитор і боржник - фізичні особи: кредитор - відповідач, а боржник - позивач;

- різністю правової природи сум: за судовими рішеннями - стягнута сума боргу та сума компенсаційних виплат за простроченими договорами поставки; за договором позики - сума отриманої позивачем позики;

- розгляд господарських справ № 902/673/14 і № 902/930/14 завершився вже після укладання договору позики і розписки (у справі № 902/673/14 останнє судове рішення по суті спору було прийняте Рівненським апеляційним господарським судом 13.05.2015 року (реєстраційний № 44151830 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), а у справі № 902/930/14 - Господарським судом Вінницької області 23.06.2015 року (реєстраційний № 45844565 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Тобто, якби сума позики насправді була сумою боргу ФГ Ходацький Рід , то у вказаних господарських судових справах у ПП Бізон-Тех 2006 не було б необхідності наполягати на задоволені своїх позовних вимог у повному обсязі, а розгляд справ неодмінно б завершився або прощенням боргу або підписанням мирової угоди між ПП Бізон-Тех 2006 та ФГ Ходацький Рід . Проте, цього не відбулось з однієї єдиної причини - стягнуті за вказаними судовими рішеннями суми не мають жодного відношення до суми позики, що була отримана позивачем за договором позики. Також якщо б сума позики насправді була сумою боргу ФГ Ходацький Рід , то незрозуміло, чим мав керуватись відповідач, укладаючи договір позики не з директором і власником цього підприємства ОСОБА_4 , а з людиною, яка не тільки не є чоловіком останньої, але й людиною, яка не має жодного відношення до вказаного господарства. Тобто, позивач абсолютно безпідставно стверджує, що сума позики є сумою боргу ФГ Ходацький Рід перед ПП Бізон-Тех 2006 та ПП Бізон-Тех 2012 і те, що кошти від ОСОБА_3 він не отримував.

Отже, стягнуті за вказаними судовими рішеннями суми не мають жодного відношення до суми позики ОСОБА_2 , оскільки останній не має жодного відношення до ФГ Ходацький Рід .

В позовній заяві ОСОБА_2 вказав, що розрахувався з відповідачем коштами, які є моїми власними коштами, отриманими від підприємницької діяльності, коштами моєї родини, а частково були позичені мною у третіх осіб , однак не надав доказів ні повного, ні часткового розрахунку з відповідачем за договором позики. Позивач також не вказав у позові точних відомостей про суми, які нібито повертав відповідачу, а також дат, коли ці суми могли бути повернуті, крім того, відсутність документальних підтверджень повернення позики ОСОБА_2 обґрунтовує відмовою відповідача повернути йому оригінал розписки і договору позики внаслідок повного виконання останнього, але не надав ні доказів свого звернення до ОСОБА_3 з вимогою про видачу оригіналів договору позики та розписки, ні доказів відмови останнього у їх видачі. Крім того, позивач вказує про родинні кошти, проте незрозуміло, якій родині вони належали. Також позивач не підтвердив факту ведення власної підприємницької діяльності та отримання від неї коштів чи отримання у борг від третіх осіб коштів для розрахунку з відповідачем, що в подальшому нібито були передані останньому.

Що ж стосується несправедливості умов договору позики, то обов`язок повернення позики і штрафу та процентів за її несвоєчасне повернення - це умови, які стимулюють позичальника своєчасно повернути позичену ним суму. Подібні умови аж ніяк не можуть свідчити про примушення позивача укласти договір позики, адже застосування санкцій до порушника грошових зобов`язань і сплата процентів за користування грошовими коштами прямо дозволено положеннями цивільного законодавства, не є тиском на позивача та не є несправедливими умовами. Тобто, відповідач вважає, що всі умови договору позики є і законними і справедливими, а сам договір позики є реальним та дійсним.

Крім того, у межах цивільної справи № 125/621/18 ОСОБА_3 заявив про стягнення тільки суми основного боргу та не застосовував санкції за прострочення та не вимагав оплати компенсаційних виплат, що встановлено договором позики та не суперечило цивільному законодавству. Враховуючи той факт, що позов був поданий ОСОБА_2 лише після того, як відповідач звернувся до суду щодо стягнення позики, абсолютно правомірним буде твердження, що позов є надуманий та поданим задля можливого уникнення виконання обов`язків за договором позики та спробою перешкодити відповідачу реалізувати своє право на повернення позичених коштів шляхом затягування розгляду справи № 125/621/18 у Барському районному суді Вінницької області.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволені позову повністю.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Гота Н.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, на задоволенні позову наполягала за викладених у ньому обставинах та на підставі наданих доказів.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову, пояснив, що у відзиві на позовну заяву наведено всі підстави та докази, на основі яких необхідно відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Суд, з`ясувавши позиції сторін та інших учасників у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи дані та докази, надавши їм оцінку, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, 02 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики №1/2015, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 готівкові грошові кошти в сумі 3 135 00,00 гривень, що в еквіваленті становить 110 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути у порядку, визначеному п. 2 договору позики, а саме: не пізніше 01 грудня 2015 року - 50% суми позики; не пізніше 01 лютого 2016 року (гранична дата строку повернення позики) - залишок суми позики, що підтверджується копією зазначеного договору.

Відповідно до копії Боргової розписки до Договору позики №1/2015 від 02 березня 2015 року позивач підтвердив, що отримав від відповідача позику у вигляді готівкових коштів у сумі 3 135 000,00 гривень, що в еквіваленті становить 110 000,00 доларів США за договором позики №1/2015 від 02.03.2015 року.

У судових засіданнях позивач та його представники не заперечували факт укладення договору позики та написання розписки саме ОСОБА_2 , а також виконання договору позики, що підтверджує реальність договору.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 стверджував, що пов`язує отриману від відповідача позику з іншими господарськими правовідносинами, а саме з тим, що підприємства ОСОБА_3 . ПП Бізон-Тех 2006 і ПП Бізон-Тех 2012 здійснили поставку товарно-матеріальних цінностей в адресу ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ХОДАЦЬКИЙ РІД (далі - ФГ ХОДАЦЬКИЙ РІД ), власником якого є цивільна дружина позивача ОСОБА_4 . За поставлені ТМЦ розрахунки в повному обсязі проведені не були, в зв`язку з чим підприємствами ОСОБА_3 в господарському суді Вінницької області було ініційовано низку позовів, за якими з ФГ ХОДАЦЬКИЙ РІД на користь ПП Бізон-Тех 2006 за рішеннями судів з урахуванням штрафних санкцій, відсотків, індексу інфляції тощо стягнуто боргу на загальну суму, яка станом на 2014 рік була еквівалентна 110 000, 00 доларів США.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами родини відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 27 вказаного закону трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів, у разі виробничої потреби - господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Однак суд критично відноситься до участі позивача у фінансово-господарській діяльності ФГ ХОДАЦЬКИЙ РІД , оскільки в судових засіданнях та матеріалами справи не підтверджено вказане твердження участь ОСОБА_2 ні в якості члена, учасника господарства, ні як особою, яка працює за трудовим договором.

Також в судових засіданнях не знайшов підтвердження факт того, що позика, яку ОСОБА_2 нібито не отримував, є сумою коштів, що були стягнуті за рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.11.2014 року у справі № 902/719/14; постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 року у справі № 902/673/14; рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.06.2015 року у справі № 902/930/14, з належного його дружині підприємства ФГ Ходацький Рід на користь ПП Бізон-Тех 2006 і ПП Бізон-Тех 2012 , співвласником і керівником яких є відповідач. Так, сукупний розмір стягуваних сум з ФГ Ходацький Рід за судовими рішеннями складає 2 050 108,20 грн., а не 3 135 000,00 гривень.

В позовній заяві та під час розгляду справи позивач вказував, що уклав договір позики та написав боргову розписку під впливом відповідача та його друзів, колег, знайомих.

Частиною першою статті 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У пункті 21 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна.

Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Однак доказів фізичного чи психологічного впливу на позивача до укладання і при складанні договору позики та боргової розписки, безпосереднього причинного зв`язку між психологічним тиском та волевиявленням позивача останній не надав.

Під час розгляду справи позивач та його представники посилаються на матеріали кримінальної справи за фактом звернення ОСОБА_4 , що перебувала на досудовому розслідуванні в Барському РВ УМВС України у Вінницькій області, як на доказ фізичного та психологічного тиску на нього та його родину, однак суд не може визнати зазначені матеріали належними та допустимими доказами, оскільки до правоохоронних органів з заявою зверталася ОСОБА_4 , винні особи в межах вказаної кримінальної справи не встановлені, кримінальне провадження припинено у зв`язку з відсутністю складу злочину ще до моменту укладання договору позики, а ОСОБА_4 зверталась до правоохоронних органів не з приводу погроз застосування фізичного впливу щодо неї та членів її родини, а з приводу пошкодження майна та в поясненнях вказала, що не знає, хто вчинив кримінальне правопорушення, тобто не пов`язувала цю подію з боргами свого господарства.

Також під час розгляду справи було досліджено пояснення ОСОБА_4 , з якого вбачається, що вона є цивільною дружиною ОСОБА_2 Нею у 2006 році було створене ФГ ХОДАЦЬКИЙ РІД , в якому вона працювала разом з чоловіком. В період 2012-2014 роки нею будо укладено кілька господарських договорів на отримання посівних матеріалів та засобів захисту рослин з підприємствами ПП Бізон-Тех 2006 та ПП Бізон-Тех 2012 , директором яких є ОСОБА_3 . Однак, розрахунок по зазначеним договорам був проведений невчасно та не в повному обсязі, після чого на адресу її чоловіка стали надходити дзвінки та смс повідомлення з погрозами та попередженнями про проведення розрахунків в найкоротші терміни. Після цього ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 підписати договір позики, згідно з яким він нібито отримав від відповідача кошти в сумі, яка дорівнює сумі боргу, яка фактично утворилася між останнім та підприємством ОСОБА_4 .

Однак, суду не зрозуміло та в судових засіданнях не доведено те, що якщо б сума позики дійсно була сумою боргу ФГ ХОДАЦЬКИЙ РІД , то чим керувався відповідач укладаючи договір позики не з директором і власником цього підприємства ОСОБА_4 , а з особою, яка не має жодного відношення до вказаного господарства.

Крім цього у поясненні ОСОБА_4 вказано, що протягом 2015-2016 року ОСОБА_3 було повернуто 110 000,00 доларів США частинами, однак вона не може свідчити про вказаний факт, оскільки як вказано в матеріалах справи кошти передавалися позивачем у м. Запоріжжі в присутності ОСОБА_9 та

ОСОБА_10 позовній заяві та у судових засіданнях позивач та його представники вказували, що ОСОБА_2 за договором позики розраховувався з відповідачем власними коштами, грошима своєї родини та частиною позичених грошових коштів у третіх осіб, однак не надав доказів ні повного, ні часткового розрахунку з ОСОБА_3 , не вказав дати та суми повернутих коштів. Крім того, позивач обґрунтовує відсутність документального підтвердження повернення позики відмовою відповідача повернути оригінал розписки та договору позики, однак доказів звернення до останнього з вимогою про видачу оригіналів договору позики та боргової розписки та відмови ОСОБА_3 у їх видачі до суду не надав.

Крім цього, суду не зрозуміло, з яких підстав позивачем подано позов до суду через три роки після укладення договору позики та боргової розписки, з яких підстав виконував недійсний правочин та чому не звертався до правоохоронних органів за кожним фактом погроз.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вислухавши надані пояснення сторін у справі, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин того, що договір позики та боргова розписка було укладено під впливом фізичного чи психічного тиску, що є підставою для відмови у задоволені позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 267, 625-627 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 82, 89, 95, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, який вчинено під впливом насильства - відмовити.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 07 серпня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Суддя: Ю.М. Горбачов