Постанова

від 07.08.2019 по справі 200/4479/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року справа №200/4479/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., за участю секретаря судового засідання - Токаревої А.Г., представника позивача - адвоката - Борозенцева С.В., представника відповідача - Помалюк І.В., діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Кониченко О.М.), складене в повному обсязі 20 травня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області, у справі № 200/4479/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МІРТКОМ до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001941313 від 14 березня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю МІРТКОМ звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (форма Р ) № 0001941413 від 14 березня 2019 року щодо збільшення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 174 387,00 грн., к тому числі за податковим зобов`язанням - 116 258,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58 129,00 грн. (а.с. 4-11).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької Дивізії, буд. 114, ЄДРПОУ 39406028) №0001941413 від 14 березня 2019 року (а.с. 118-123).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на ненадання судом першої інстанції вірної оцінки обставинам справи, винесення рішення без урахування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час перевірки податковим органом встановлений факт порушення позивачем вимог чинного законодавства, в результаті перевірки був встановлений факт формування податкового кредиту по операціях, що мають нереальних характер між позивачем та контрагентом ТОВ «Айден ЛТД .

Зазначив, що товариством до перевірки не надано документи, що підтверджують якість товару; сертифікати якості виробника, будь-які документи, що підтверджують навантаження-розвантаження товару.

Вважає, що фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентом не було, надані позивачем документи не можуть вважатись первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зазначив, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні складені з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилався на постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року № 21-3418а16 (а.с. 125-129).

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальність МІРТКОМ зареєстроване як юридична особа, включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 34991118, перебуває на обліку ДПІ у м. Краматорську (а.с. 12-18).

У період з 04 лютого 2019 року по 08 лютого 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ МІРТКОМ з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальником ТОВ АЙДЕН ЛТД за липень 2018 року.

За результатами перевірки працівниками ГУ ДФС у Донецькій області було складено акт за №167/05-99-14-13-34991118 від 15 лютого 2019 року.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушено позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.188.1 ст. 188, пп 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 116258 грн., в тому числі у декларації з податку на додану вартість за липень 2018 року на суму 1 16258 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету всього на суму 116258грн., в тому числі у декларації з податку на додану вартість за липень 2018 на суму 116258 грн.(а.с.20-35).

За підсумками акту перевірки року Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2019 року №0001941413 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 174377 грн., з яких 116258 грн. за податковими зобов`язаннями та 58129 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 37).

Позивач із зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість відсутні, а спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов`язкові реквізити:

-назву документа (форми);

-дату і місце складання;

-назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю МІРТКОМ (покупцем) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю АЙДЕН ЛТД (постачальником) договір №160718 від 16 липня 2018 року за умовами якого Постачальник зобов`язується передати Покупцеві Товар, визначений в Спеціфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною Договору, а Покупець повинен прийняти його і сплатити в порядку, встановленому цим Договором. Номенклатура та кількість Товару зазначаються в Спеціфікації.

Вказаний договір поставки є підписаний від імені сторін та скріплений печаткою підприємств (а.с. 39-44).

Усі господарські операції за вказаними договорами, використання позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджено усіма наявними первинними бухгалтерськими та іншими документами, а також документами внутрішнього обігу.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору (щодо придбання, оприбуткування та подальшого використання придбаних ТМЦ) було надано до перевірки, а також до матеріалів справи копії первинних документів:

- специфікації до договору № 160718 від 16 липня 2018 року: №1 від 17 липня 2018 року (а.с. 45), № 2 від 20 липня 2018 року (а.с. 46), № 3 від 25 липня 2018 року (а.с. 47);

- рахунки на оплату: № 95 від 25 липня 2017 року на суму 220 848 грн. (в т.ч. ПДВ 36808 грн.) (а.с. 48), №94 від 20 липня 2018 року на суму 234996,24 грн. (в т.ч. ПДВ 39166,04 грн.) (а.с. 51), №93 від 17 липня 2018 року на суму 241703,40 грн. (в т.ч. ПДВ 4028,90 грн.) (а.с. 54);

- видаткові накладні №95 від 25 липня 2018 року на суму 220848 грн. (в т.ч. ПДВ 36808 грн.) (а.с. 49), № 94 від 20 липня 2018 року на суму 234996,24 грн. (в т.ч. ПДВ 39166,04 грн.) (а.с. 52), № 93 від 17 липня 2018 року на суму 241703,40 грн. (в т.ч. ПДВ 4028,90 грн.) (а.с. 55);

- ТТН від 25 липня 2018 року №2507 (а.с. 50), від 20 липня 2018 року №2007 (а.с. 53), від 17 липня 2018 року № 93 (а.с. 56);

- довіреності на отримання товару №92 від 17 липня 2018 року, №93 від 20 липня 2018 року, №95 від 25 липня 2018 року (а.с. 57-59);

- оборотно-сальдові відомості за липень та серпень 2018 року (а.с. 60-61);

- картки складського приміщення №06/18, №10/18, №01/18, №08/18(а.с. 62-65);

- податкові накладні: від 20 липня 2018 року №94 на суму 234996,24 грн. (ПДВ 39166,04 грн.) (а.с.71); від 17 липня 2018 року № 93 на суму 241703,40 грн. (ПДВ 40283,90 грн.) (а.с. 73, 68-69); від 25 липня 2018 року № 95 на суму 220848 грн. (ПДВ 36808 грн.) (а.с. 75).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи.

Як вбачається з податкових накладних позивачем в липні 2018 року придбавалось до здійснення господарської діяльності фероматеріали, чавун, нікель та металовироби , оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань одним з видів діяльності позивача є 24.10. Виробництво чавуну сталі та феросплавів( а.с.12-18).

З акту перевірки Відповідача вбачається, що підставою для висновку, що господарські операції щодо придбання товарів у ТОВ «Айден ЛТД» фактично не відбувались слугувало не надання документів, що підтверджують якість товару; сертифікати якості виробника, будь-які документи, що підтверджують навантаження-розвантаження товару.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача/апелянта на неналежно оформлені товарно-транспортні накладні, з огляду на те, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов`язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону України Про автомобільний транспорт та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , обов`язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов`язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже посилання відповідача на відсутність у товарно - транспортних накладних інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не зазначення посади та прізвище у графі прийняв відповідальна особа вантажоодержувача , прийняв водій/експедитор , здав водій/експедитор , не приймаються судом до уваги, оскільки це не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.3 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов`язкові реквізити, визначені пп.201.1 Кодексу.

Крім іншого, судом апеляційної інстанції не приймається посилання відповідача/апелянта як на підставу визнання правочинів безтоварним та фактично не здійсненними - не надання позивачем до перевірки документів, що свідчать про якість продукції (сертифікати відповідності), оскільки документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

При цьому, сама по собі відсутність сертифікатів чи або паспорту якості, може стати лише підставою позивачу не приймати взагалі чи за якістю товар, поставлений контрагентом та заявляти відповідні претензій та не свідчить про нереальність господарської операції. Крім цього, вказані документи складав та повинен був надати постачальник, а не позивач.

Відповідачем по справі на вказано та не доведено тієї обставини, що придбана позивачем продукція підлягає обов`язковій сертифікації, у порядку визначеному законодавством України.

Сертифікати якості на товар не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, та саме ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товарів не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов`язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Крім того, наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючий орган має право вчиняти дії щодо проведення зустрічних звірок та оформляти їх результати відповідними довідками (у разі проведення зустрічної звірки) чи актами (у разі неможливість проведення зустрічної звірки), викладення (зазначення) в таких довідках чи актах окремих відомостей (проведення аналізу господарської діяльності та аналізу укладених правочинів суб`єкта господарювання), навіть якщо зазначення такої інформації прямо не передбачено формою довідки чи акта.

Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційної системи Податковий блок змін показників податкової звітності суб`єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов`язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

В матеріалах справи відсутні докази, що податковим органом взагалі перевірялися первинні документи контрагентів позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій по ланцюгу поставки від виробника.

В підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ підприємством під час перевірки та до позову надані документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме договір з контрагентом; специфікації, рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортними накладними, звітами по цехах, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Контрагент позивача є зареєстрований та діючий платник податку, знаходиться на підконтрольній України території.

У відповідності до вимог податкового законодавства платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

В силу приписів частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально.

Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність виробничих потужностей, основних засобів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, обмежившись посиланням у своєму акті на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентами позивача прийнятих за договорами обов`язків , під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надав жодного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх висновків та не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.

Фактично відповідач, заявивши про фіктивність укладених позивачем угод, поклав на позивача та на суд обов`язок спростовувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що всупереч приписам частини другої статті 77 КАС України відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до відтворювання змісту акта перевірки та заперечень, наданих під час розгляду справи в судах першої інстанції, відтак апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судове рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої інстанції помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення процесуальних норм для можливого оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає їх незмістовними з огляду на те, що апеляційна скарга прийнята та розглянута судом.

При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду України у справі № 21-3418а16, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлена реальність господарських операцій позивача з контрагентами та доводи суду збігаються з судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постанові від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 07 серпня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Т.Г. Гаврищук