Постанова

від 12.08.2019 по справі 200/3116/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року справа №200/3116/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Азарова О.А., представника відповідача - Сенникова А.А., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 200/3116/19-а (головуючий суддя І інстанції Грищенко Є.І.), складене в повному обсязі 24 травня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Лідер до Головного управління ДФС у Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0033874207 від 29 листопада 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Лідер звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0033874207 від 29 листопада 2018 року (а.с. 4-10).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 200/3116/19-а позовні вимоги задоволені. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0033874207 від 29 листопада 2018 року (а.с. 137-140).

Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що уточнююча податкова декларація з плати за землю не була визнана як податкова звітність, оскільки була надана з порушенням вимог п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України, про що податковим органом було повідомлено позивача листом від 24 грудня 2014 року № 18973/10-05-02-15-02.

Вважає, що позивач порушив терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання, відтак спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним (а.с. 144-145).

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволенні апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального т процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Лідер (код ЄДРПОУ 32401484), зареєстрований як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис, в стані припинення не перебуває.

22 грудня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Лідер подало уточнюючу податкову декларацію з плати за землю № 9074126775 якою самостійно визначено суму зобов`язання у розмірі 14405,10 грн. (а.с. 30-33).

Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати позивача за травень - липень 2018 року за результатами якої складено акт від 30 жовтня 2018 року № 302/05-99-42-07/32401484 (а.с. 19-27).

Вказаним актом встановлено порушення терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання за 2018 рік зі сплати орендної плати з юридичних осіб протягом строків визначених п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України.

На підставі висновків зроблених в акті перевірки відповідачем відповідно до ст.126 Податкового кодексу України 29 листопада 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0033874207 яким зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 20 % на суму 7775, 85 грн. (а.с. 11).

Позивач скористався своїм правом та 12 грудня 2018 року оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України (а.с. 22-27).

За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 08 лютого 2019 року за № 6580/6/99-99-11-06-01-25 про залишення скарги без задоволення та прийняте спірне податкові повідомлення-рішення без змін (а.с. 28-29).

Спірним питання даної справи є правомірність прийняття відповідачем вищевказаного податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з наданої картки облікового рахунку та не спростовується відповідачем вбачається , що податковим органом було змінено призначення платежів зі сплати орендної плати за період травень - липень 2018 року в рахунок погашення податкового боргу за 2014 рік, однак, оскільки наявність у позивача боргу зі сплати орендної плати з юридичних осіб не відповідає фактичному розрахунку, таке змінення призначення платежів зі сплати орендної плати є протиправним, а отже належними та допустимим доказами, а саме платіжними дорученнями підтверджено сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов`язання за період травень-липень 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669-VII).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Нормою пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до статті 59.1 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу. При цьому, відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення. У свою чергу, відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб за 2014 рік від 22 грудня 2014 року №9251964355, згідно якого сума податкового зобов`язання складає 14405,10 грн. (а.с. 30-33).

Порядок подання податкової звітності регламентується статтею 49 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлений обов`язок контролюючого органу щодо прийняття податкової декларації, перевірки наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу та за умови дотримання платником податків вимог цієї статті реєстрації податкової декларації платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

49.9.1. за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;

49.9.2. у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Тобто, законодавцем визначені умови, коли податкова декларація вважається прийнятою, зокрема, у разі, якщо контролюючий орган не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Згідно п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

49.11.1. у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, протягом п`яти робочих днів з дня її отримання;

49.11.2. у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника протягом трьох робочих днів з дня її отримання. Факт прийняття податковим уточнюючого розрахунку підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №1 від 22 грудня 2014 року (а.с. 36) та № 2 від 22 грудня 2014 року (а.с. 37).

При цьому, в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі № 805/1030/15-а (а.с. 38-43), вказано, що вищевказана уточнююча податкова декларація прийнята податковим органом. Отже факт прийняття уточнюючої декларації податковим органом встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому і відсутність податкового боргу, встановлена судом та не підлягає доведенню в силу н6орм ч.4 ст.78 КАС України.

Відтак, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що податковим органом не прийнято податкову звітність та направлено повідомлення № 18973/10-05-02-15-02 від 24 грудня 2014 року, яка відсутня в матеріалах справи.

Відповідно до п.87.1 ст.87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Відповідно до пункту 87.9 визначено, що разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до 95 або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як вбачається з наданої картки облікового рахунку (а.с. 78-103) та не спростовується відповідачем, податковим органом змінено призначення платежів зі сплати орендної плати за період травень - липень 2018 року в рахунок погашення податкового боргу.

Однак, наявність у позивача боргу зі сплати орендної плати з юридичних осіб не відповідає фактичному розрахунку (з урахуванням уточненої податкової звітності), відтак таке змінення призначення платежів зі сплати орендної плати є протиправним.

Платіжними дорученнями № 1515 від 29 травня 2018 року, № 1571 від 12 червня 2018 року, № 1592 від 19 червня 2018 року, № 1685 від 17 липня 2018 року та №1701 від 20 липня 2018 року підтверджено сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов`язання за період травень-липень 2018 року (а.с. 14-18).

Відповідно до положень пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відтак, притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу з підстав, визначених цією нормою, передбачене саме за несплату узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому, за змістом вказаної норми розмір штрафу залежить від кількості днів затримки строку сплати суми грошового зобов`язання та визначається у відсотках від погашеної суми податкового боргу.

Так, подання платником податків у встановленому порядку контролюючому органу уточнюючого розрахунку/податкової декларації податкових зобов`язань чинним податковим законодавством не визначено як джерело погашення податкового боргу, а тому застосування штрафу до платника податків, на підставі оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є безпідставним (до аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року за наслідками розгляду справи №810/2108/16).

Таким чином, у позивача (на час прийняття оскаржуваних рішень) за 2015 року були відсутні жодні невиконані податкові зобов`язання перед відповідачем.

При таких обставинах, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що податкове повідомлення-рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішення суб`єктів владних повноважень нормами Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 200/3116/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 12 серпня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

Т.Г. Гаврищук

Л.В. Ястребова