Рішення

від 12.08.2019 по справі 910/6481/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019Справа № 910/6481/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фермерського господарства "Полісся-Агро 2009"

до Публічного акціонерного товариства "Чернігівський молокозавод"

про стягнення 69 227, 93 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство Полісся-Агро 2009 (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 76 322, 97 грн., з яких 66 530, 28 грн. - основний борг та 9 792, 69 грн. - інфляційних втрат та 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції (сировини) № 24-ТП від 04.01.2016.

Ухвлою Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 позовну заяву Фермерського господарства Полісся-Агро 2009 залишено без руху. Встановлено Фермерському господарству Полісся-Агро 2009 строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду детальний обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення оплати поставленого товару із зазначенням дати виникнення заборгованості за відповідним платежем та періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

05.06.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фермерського господарства Полісся-Агро 2009 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яка за своїм змістом також є заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивачем наведено обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3 % річних за прострочення оплати товару, відповідно до якого сума основного боргу становить 66 530, 28 грн., інфляційні втрати - 2 128, 96 грн. та сума 3 % річних складає 568, 69 грн.

Суд, розглянувши подану заяву про усунення недоліків, яка за своїм змістом також є заявою про зменшення розміру позовних вимог визнав її такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим прийняв її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 69 227, 93 грн., яка складається з: 66 530, 28 грн. - основного боргу, 2 128, 96 грн. - інфляційних втрат та 568, 69 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.06.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10.

З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 13.06.2019 ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2016 між Фермерським господарством "Полісся-Агро 2009" (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Чернігівський молокозавод" (далі - покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції (сировини) № 24-ТП, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупця сировину власного виробництва, в перерахунку на молоко за базисним вмістом жиру та білку, що відповідають за якістю чинним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам за договірними цінами, обумовленими Протоколом погодження цін, який є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору в кількості і в терміни, передбачені даним договором.

Найменування товару: молоко коров`яче, власного виробництва (ДСТУ 3662-97) - п. 1.2. договору.

Відповідно до п. 2.5. договору, оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів від дати приймання товару покупцем відповідно до п. 1.4. договору. Оплата проводиться за умови, що постачальник надав всі необхідні документи на товар згідно вимогами даного договору та чинного законодавства.

Згідно п. 2.7. договору, в разі, коли останній день строку платежу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов`язання є перший за ним робочий день.

Пунктом 3.2. договору визначено, що покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

Строк даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. даного договору та діє до 31.12.2016, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 7.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 148 994, 51 грн., що підтверджується прийомними квитанціями № 6 від 04.01.2019 на суму 82 464, 23 грн. та № 20 від 04.02.2019 на суму 66 530, 28 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печаткою відповідача (копії в матеріалах справи), а також актом співставлення розрахунків від 10.04.2019, який також підписаний представники сторін та скріплений печатками підприємств.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого за Публічним акціонерним товариством "Чернігівський молокозавод" утворилась заборгованість у розмірі 66 530, 28 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлявся лист № 3 від 13.02.2019, в якому позивач просив погасити заборгованість у розмірі 66 530, 28 грн. за поставлений товар згідно договору № 24-ТП від 04.01.2016, що підтверджується копією фіскального чеку від 13.02.2019.

Відповідач на зазначений лист відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 66 530, 28 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 128, 96 грн. - інфляційних втрат за період з 01.02.2019 по 15.05.2019 та 568, 69 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2019 по 15.05.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 24-ТП від 04.01.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 148 994, 51 грн., що підтверджується прийомними квитанціями № 6 від 04.01.2019 на суму 82 464, 23 грн. та № 20 від 04.02.2019 на суму 66 530, 28 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печаткою відповідача (копії в матеріалах справи), а також актом співставлення розрахунків від 10.04.2019, який також підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Однак, відповідач оплату поставленого товару у повному обсязі не здійснив, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 66 530, 28 грн.

Відповідно до п. 2.5. договору, оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів від дати приймання товару покупцем відповідно до п. 1.4. договору. Оплата проводиться за умови, що постачальник надав всі необхідні документи на товар згідно вимог даного договору та чинного законодавства.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Таким чином, приймаючи до уваги положення п. 2.5. договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати приймання товару покупцем , тож починаючи з 07.03.2019 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки сільськогосподарської продукції (сировини) № 24-ТП від 04.01.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 66530, 28 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 128, 96 грн. - інфляційних втрат за період з 01.02.2019 по 15.05.2019 та 568, 69 грн. - 3 % річних за період з 01.02.2019 по 15.05.2019.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання та відповідно у розмірі нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 382, 78 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 07.03.2019 по 15.05.2019 та сума інфляційних втрат у розмірі 1 270, 06 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Тож, позовні вимоги Фермерського господарства "Полісся-Агро 2009" підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Так, 02.05.2019 між Фермерським господарством "Полісся-Агро 2009" (замовник) та адвокатом Шаповаловим Максимом Сергійовичем (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг (професійної правничої допомоги), умовами якого передбачено, що виконавець надає замовнику юридичну допомогу (послуги), пов`язану з представництвом та захистом інтересів замовника з приводу спору, який виник між замовником та ПАТ "Чернігівський молокозавод" про стягнення боргу за договором поставки сільськогосподарської продукції (сировини) № 24-ТП від 04.01.2016.

15.05.2019 Фермерським господарством "Полісся-Агро 2009" (замовник) та адвокатом Шаповаловим Максимом Сергійовичем (виконавець) складено та підписано акт виконаних робіт з описом за договором про надання юридичних послуг (професійної правничої допомоги) від 02.05.2019, відповідно до якого вартість послуг виконавця за цим актом складає 20 000, 00 грн. за 33 годин роботи адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що 02.05.2019 позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору про надання юридичних послуг (професійної правничої допомоги) від 02.05.2019, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 09/09 від 02.05.2019 на суму 20 000, 00 грн.

На підтвердження того, що Шаповалов М.С. є адвокатом надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 657 від 31.08.2012.

Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 20 000, 00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченими ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також враховуючи що інтереси позивача в судових засіданнях адвокат не представляв та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 10 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Фермерського господарства "Полісся-Агро 2009" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Чернігівський молокозавод" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, ідентифікаційний код - 00447971) на користь Фермерського господарства "Полісся-Агро 2009" (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - 35846944) 66 530 (шістдесят шість тисяч п`ятсот тридцять) грн. 28 коп. - заборгованості, 382 (триста вісімдесят дві) грн. 78 коп. - 3 % річних, 1 270 (одну тисячу двісті сімдесят) грн. 06 коп. - інфляційних втрат, 1 892 (одну тисячу вісімсот дев`яносто дві) грн. 00 коп. - судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С. О. Щербаков