Постанова

від 13.08.2019 по справі 620/1125/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1125/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Прайм" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Прайм" в дохід Державного бюджету України 22910,00 грн адміністративно-господарських санкцій та 41,25 грн пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясував обставини справи.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 1 особа.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік відповідачем не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Зазначено, що підприємством створено робоче місце для осіб з інвалідністю, поінформовано центр зайнятості про вакансію для працевлаштування особи з інвалідністю. Крім того, законодавством не встановлено обов`язку для роботодавця здійснювати пошук працівників, осіб з інвалідністю, самостійно.

Подаючи апеляційну скаргу, позивач мотивує тим, що подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Виконання нормативу робочих місць відповідно до змісту 5 ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту ч. 5 ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов`язок, по-перше, виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. По- третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в абз.1 ст.18 Закону №875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 817/1188/18( реєстраційний номер в ЄДРСР 81431170).

На підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 особа.

Відповідач інформував Чернігівський міський центр зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи звіти про попит на робочу силу (вакансії) форми N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Таким чином, відповідач створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та протягом 2018 року інформував міський центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу судом не встановлено, позивачем про такі обставини також не зазначалось.

З аналізу вищевикладеного слідує, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створено робоче місце для інваліда, неодноразово поінформовано центр зайнятості про вакансії для його працевлаштування та вжито всіх можливих заходів, спрямованих на пошук та працевлаштування інваліда, що підтверджується звітами про наявність вакансій та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Доводи апелянта щодо невиконання відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році та порушення вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні є необґрунтованими, з огляду на таке.

Законодавство України покладає обов`язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадській організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Однак, як встановлено, відповідачем виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем вжито всі заходи для виконання нормативу робочих місць, для працевлаштування інвалідів, а всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не підтвердив правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС.

Головуючий суддя:

Судді: