Постанова

від 15.08.2019 по справі 440/1709/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 р.Справа № 440/1709/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Калитки О. М. ,

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 (повний текст складено 18.06.2019, головуючий суддя І інстанції Сич С.С., м.Полтава) по справі № 440/1709/19 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого підприємства "Краса і мода" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулося до суду з адміністративним позовом до Малого підприємства "Краса і мода" (далі - МП "Краса і мода") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21545 грн. 84 коп. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 323 грн. 25 коп.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.

Як свідчать матеріали справи, МП "Краса і мода" зареєстроване як юридична особа 24.06.1992 та основним видом діяльності відповідача є 14.14 Виробництво спіднього одягу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щомісячно протягом 2018 року відповідач подавав до Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю: вх. №86 від 05.02.2018, вх. №12 від 04.01.2018, вх. №395 від 29.12.18, вх. №878 від 05.12.2018, вх. №820 від 05.11.2018, вх.№740 від 05.10.2018, вх. № 655 від 06.09.2018, вх. №573 від 06.08.2018, вх. №496 від 05.07.2018, вх. №42 від 05.06.2018, вх. №327 від 06.05.2018, вх. №329 від 05.04.2018, вх. 166 від 05.03.2018.

Протягом 2018 року Горішньоплавнівською міською філією Полтавського обласного центру зайнятості особам з інвалідністю, що перебували на обліку та які зверталися за консультаціями, надавалась інформація про відкриті вакантні місця на підприємстві відповідача. Підбір підходящої роботи особам з інвалідністю здійснювався з оглядом на професійні знання, навички, висновки про умови і характер праці, розмір заробітної плати за останнім місцем роботи. Направлення на працевлаштування вищевказаній категорії громадян на МП "Краса і мода" спеціалістами міської філії протягом 2018 року не видавалися, що підтверджується листом Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.05.2019 №16/49/192-19.

11.01.2019, МП "Краса і мода" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за вх. № 203 від 18.01.2019 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ.

Згідно відомостей, зазначених у даному Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", (осіб) (код рядка 03) становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано МП "Краса і мода" адміністративно-господарські санкції у розмірі 21545,84 грн. (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 323,25 грн. (за 25 днів: з 16.04.2019 по 10.05.2019).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів у 2018 році, а саме: подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави до застосування адміністративно-господарські санкції

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Згідно із ч.1 ст.20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті регламентовано, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, для правильного вирішення спору необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI, (далі по тексту - Закон № 5067-VI,) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). В контексті прийнятого Закону № 5067-VI, та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю :

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.04.2019 у справі № 820/2190/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що підстави для відступлення від правових позицій Верховного Суду судом не встановлені, а сторонами не повідомлені.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2018 року подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, підтвердженням чому є долучені до справи звіти за формою №3-ПН.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів та не повідомлено про випадки відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 по справі № 440/1709/19 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 по справі № 440/1709/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 15 серпня 2019 року.

.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді (підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова О.М. Калитка