Постанова

від 15.08.2019 по справі 916/928/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/928/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» та Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2019, суддя в І інстанції Петров В.С., повний текст якого складено 27.05.2019р. в м. Одесі

у справі № 916/928/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.»

про стягнення 56 139,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ НАК Нафтогаз України ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» (далі - ОСББ«К.М.2Г.» ) про стягання 56139,86 грн., з яких: 35 816,35 грн. пені, 5 456,25 грн. 3 % річних та 14 867,26 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу №3703/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016р.

ОСББ«К.М.2Г.» не визнало позов посилаючись на те, що воно є неприбутковою організацією і не має вільних коштів для здійснення своєчасних розрахунків та заборгованість перед позивачем за спожитий газ була повністю погашена 27.10.2017.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна» пеню в сумі 35816 грн. 35 коп., 3% річних в сумі 5456 грн. 25 коп., інфляційні втрати в сумі 14723 грн. 38 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1916 грн. 08 коп. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано встановленими по справі обставинами наявності порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем з жовтня 2016 року по березень 2017 року включно природного газу. При цьому, в частині стягнення пені та 3% річних судом установлено, що розрахунки пені та річних було здійснено позивачем вірно, і ці розрахунки відповідачем не оспорювалися. У розрахунку втрат від інфляції, обчисленого позивачем, судом виявлені помилки у періодах нарахування, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок, згідно з яким загальний розмір інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за договором по зобов`язанням за січень 2017 року, за лютий 2017 року та за березень 2017 року складає 14723,38 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 143,88 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 143,88 грн. задовольнити.

Скаржник вважає оскаржуване рішення в частині відмови позивачу у стягненні на його користь з відповідача 143,88 грн. інфляційних втрат прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а отже таким, шо підлягає скасуванню відповідно до ч.1,2 ст. 277 ГПК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що частково відмовляючи у стягненні інфляційних втрат, місцевий господарський суд не навів обґрунтованих підстав щодо такої відмови.

Позивач у відповідності до положень листа Верховного Суду України від 3.04.1997 року № 62-97-р. при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використовує методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.

Використання для розрахунку інфляційних втрат суми боргу без урахування збільшення на індекс інфляції призводить до зовсім інших математичних результатів, які суперечать підходу, встановленому Верховним Судом України та Державною службою статистики України. Таким чином, нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, судом першої інстанцій було здійснено невірний перерахунок інфляційних втрат.

Скаржник зазначає, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17.

Також, до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» , в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить рішенням господарського суду Одеської області від 20.05.2019 скасувати у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник зазначає, що факт відсутності будь-яких збитків у позивача вказує про необхідність застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. А тому суд першої інстанції помилково прийшовши до висновку про не застосування у цій справі положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та стягнення неустойки у повному обсязі, порушив вказані норми матеріального права.

З огляду на те, що у справі висунуті вимоги про стягнення неустойки за порушення зобов`язання, то спеціальною матеріальною нормою є саме норма ч. 1 ст. 624 ЦК України, яка і є у справі належною правовою підставою позову. В порушення ст. 13, 14 п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позивач не зазначив у позові належну правову підставу своїх вимог, у той час як господарський суд першої інстанції не відреагував належним чином на допущене позивачем порушення у цій частині.

Представником позивача у справу в обґрунтування позову надані копії документів не засвідчені ним особисто, а завірені іншими особами. За умови вказаного, письмові докази надані представником позивача у справі є недопустимі. А тому задовольняючи позов із обґрунтуванням висновків недопустимими доказами суд порушив законодавство та ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить залишити її без задоволення. АТ НАК Нафтогаз України зазначає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та нормативно підкріплені посиланнями на ст. ст. 216, 218, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 549, 611 ЦК України. Частина 1 статті 624 ЦК України, на яку посилається відповідач, встановлює лише розмір неустойки, який підлягає стягненню, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Подані позивачем до матеріалів справи письмові докази наведеним вимогам відповідають.

Згідно ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Під час розгляду справи № 916/928/19 ані у суду, ані у відповідача не виникало сумніву з приводу відповідності поданих копій оригіналам, тим більше, що відповідач визнавав наявність договірних відносин між сторонами, об`єми спожитого природного газу та не заперечував щодо розрахунку. Таким чином, позовні вимоги позивача підтверджуються доказами наданими до позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ НАК Нафтогаз України підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСББ«К.М.2Г.» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відносини сторін у справі врегульовані договором постачання природного газу №3703/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016, за умовами якого ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) зобов`язалося поставити ОСББ «К.М.2Г.» (споживач) у 2016-2017 роках природний газ, а останній зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. При цьому, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 390,00 тис. куб. метрів (триста дев`яносто тисяч куб. м.), у тому числі за місяцями (тис. куб. м): у жовтні 2016 року - 30,000; у листопаді 2016 року - 60,000; у грудні 2016 року - 70,000; у січні 2017 року - 80,000; у лютому 2017 року - 80,000; у березні 2017 року - 70,000.

Згідно п. 2.2 договору обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (далі - планований обсяг) повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору.

За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживачі несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Положеннями п. 3.4. договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Згідно п. 3.6 договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.

У разі неподання або несвоєчасного подання споживачем постачальнику акта приймання-передачі природного газу такі дії (бездіяльність) вважаються односторонньою відмовою споживача від постачання природного газу за цим договором за відповідний розрахунковий період, при цьому:

1) споживач визнає, що порушення ним пункту 3.5 цього договору сторони вважають односторонньою відмовою споживача від постачання природного газу за цим договором у відповідному розрахунковому періоді;

2) споживач не має права заперечувати проти непостачання постачальником природного газу на його користь за цим договором за відповідний розрахунковий період у разі порушення ним пункту 3.5 цього договору;

3) споживач не заперечує та визнає, що порушення ним пункту 3.5 цього договору може бути причиною виникнення у постачальника негативного небалансу, витрати на врегулювання якого (послуги з балансування) споживач зобов`язаний оплатити постачальнику в порядку, визначеному цим договором (п. 3.7 договору).

В п. 4.1 договору визначено, що кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493.

Відповідно до п. 5.1. договору регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758.

У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять грн. 40 коп.).

Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на позивача поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» ;

2) у будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно, з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата, за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 6.3. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.

В підпункті 6 пункту 7.2. договору передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Згідно п. п. 8.1., 8.2. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми, оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Відповідно до п. 8.6 договору збитки, завдані одній із сторін договору внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством.

У відповідності до п. п. 10.1, 10.2 договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Будь-яка із сторін має право ініціювати їх проведення. У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

В п. 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

За умовами розділу 12 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань за цим договором, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору ПАТ «НАК «Нафтогаз Україна» з жовтня 2016 року по березень 2017 року включно було поставлено, а ОСББ «К.М.2Г.» прийнято природного газу на загальну суму 1668873,85 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 30.11.2016р. на суму 292356,86 грн., від 31.12.2016р. на суму 412827,00 грн., від 31.01.2017р. на суму 523867,81 грн., від 28.02.2017р. на суму 419320,79 грн., від 31.03.2017р. на суму 20501,39 грн.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Разом з тим, відповідачем протягом періоду поставки несвоєчасно проводилися розрахунки за поставлений природний газ, що останнім не заперечується. У зв`язку з невиконанням належним чином відповідачем грошового зобов`язання з оплати природного газу, поставленого в листопаді 2016 року - березні 2017 року, позивачем на підставі п. 8.2 договору нараховано пеню в загальному розмірі 35816,35 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в загальному розмірі 5456,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14867,26 грн., які заявлені до стягнення.

Наведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (поставка постачальником споживачеві природного газу та прийняття і оплата його на умовах укладеного договору) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що відповідачем протягом періоду поставки несвоєчасно проводилися розрахунки за поставлений природний газ, що останнім не заперечується. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати спожитого природного газу, поставленого протягом з листопада 2016 року по березень 2017 року включно, позивачем на підставі п. 8.2 договору нараховано пеню в розмірі 35816,35 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 5456,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14867,26 грн.

Як вже було зазначено вище, пунктом 8.2 договору постачання природного газу сторони встановили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами спірного договору строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені та процентів річних судом першої інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом.

Водночас, розглядаючи дану справу та відмовляючи ПАТ НАК Нафтогаз України в позові в частині стягненні інфляційних втрат у сумі 143,88 грн., суд першої інстанції керувався роз`ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013р. та в листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, та виходив із того, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про неправильність та необґрунтованість обчисленого позивачем розрахунку інфляційних втрат.

Тому судом було здійснено самостійний перерахунок інфляційних втрат із врахуванням вказаних позивачем періодів прострочення та суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а саме за зобов`язаннями лютого 2017 року:

- за період з 01.04.2017 р. по 30.04.2017 р. інфляційні втрати складають 2559,35 грн. на суму боргу 284372,46 грн.;

- за період з 01.05.2017 р. по 31.05.2017 р. інфляційні втрати складають 3436,84 грн. на суму боргу 264372,46 грн.;

- за період з 01.06.2017 р. по 31.07.2017 р. інфляційні втрати складають 4406,52 грн. на суму боргу 244372,46 грн.;

- за період з 01.08.2017 р. по 31.08.2017 р. інфляційні втрати були відсутні, оскільки серпні 2017 року визначений Державною службою статистики України індекс інфляції становив менше одиниці - 99,9%, тобто мала місце дефляція;

- за період з 01.09.2017 р. по 30.09.2017 р. інфляційні втрати складають 3187,45 грн. на суму боргу 159372,46 грн.

Відтак, розмір інфляційних збитків по зобов`язанням за лютий 2017 року складає 13590,16 грн.

Отже, за висновком суду, загальний розмір інфляційних збитків у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за договором № 3703/1617-ТЕ-23 по зобов`язанням за січень, лютий та березень 2017 року складає 14723,38 грн., які підлягають стягненню з відповідача. Однак, судом першої інстанції помилково не було враховано зазначені вище вимоги закону, а тому колегія суддів дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат за зобов`язаннями лютого 2017 року за період з 01.04.2017р. по 30.04.2017 р. нараховано 2559,35 грн. на суму боргу 284372,46 грн.; за період з 01.05.2017 р. по 31.05.2017 р. нараховано 3470,11 грн. на суму боргу 266931,81 грн. (з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів); за період з 01.06.2017 р. по 31.07.2017 р. нараховано 4515,25 грн. на суму боргу 250401,92 грн. (з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів); за період з 01.08.2017 р. по 31.08.2017 р. нараховано -204,92 грн. на суму боргу 204712,25 грн. (з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів); за період з 01.09.2017 р. по 30.09.2017 р. нараховано 3394,25 грн. на суму боргу 169712,25 грн. (з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 143,88 грн. інфляційних втрат підлягає скасуванню, з прийняттям у зазначеній частині нового рішення про задоволення позову ПАТ НАК Нафтогаз України до ОСББ «К.М.2Г.» про стягнення 143,88 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції у даній справі підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» від 26.12.2011р.№ 18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Апеляційний суд відхиляє аргументи відповідача про те, що суд першої інстанції помилково прийшовши до висновку про не застосування у цій справі положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та стягнення неустойки у повному обсязі, порушив вказані норми матеріального права, з огляду на таке.

Суд зазначає, що враховуючи приписи частини 3 статті 551 ЦК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність поданих відповідачем доказів того, що порушення зобов`язання за договором постачання природного газу сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те, що порушення зобов`язання за договором з боку відповідача у даній справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України визначено, що позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предметом спору у справі є вимоги ПАТ НАК Нафтогаз України про стягнення з ОСББ «К.М.2Г.» 35 816,35 грн. пені, 5 456,25 грн. 3 % річних та 14 867,26 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу №3703/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016р. Із змісту позовної заяви вбачається, що правовими підставами свого позову позивач вказує, зокрема, ст. ст. 216, 218, 230, 231, 232 ГК України, які регулюють загальні засади відповідальності учасників господарських відносин та штрафні санкції, а також ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України, які регулюють поняття неустойки, правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення грошового зобов`язання, і які у сукупності є належними правовими підставами заявленого позивачем позову.

Доводи відповідача про те, що з огляду на те, що у справі висунуті вимоги про стягнення неустойки за порушення зобов`язання, то спеціальною матеріальною нормою є саме норма ч. 1 ст. 624 ЦК України, яка і є у справі належною правовою підставою позову, є наслідком помилкового довільного тлумачення відповідачем змісту норми ч. 1 ст. 624 ЦК України, яка регулює розмір збитків і неустойки, але аж ніяк не стягнення неустойки, на чому безпідставно наполягає скаржник.

Статтею 91 ГПК України унормовано, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об`єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів Згідно з оригіналом , назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Як вбачається з матеріалів справи, подані позивачем в обґрунтування пред`явлених вимог письмові докази, що містяться у справі, зазначеним вимогам відповідають, і є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 91 ГПК України. Наведеним спростовується безпідставне твердження відповідача, що задовольняючи позов із обґрунтуванням висновків недопустимими доказами, суд порушив законодавство та ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області у даній справі в частині відмови у стягненні 143,88 грн. інфляційних втрат прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування в цій частині та прийняття нового рішення в цій частині про задоволення позову ПАТ НАК Нафтогаз України до ОСББ «К.М.2Г.» про стягнення 143,88 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв`язку із скасуванням судового рішення місцевого суду в оскаржуваній частині та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 4,92 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн.

З огляду на те, що апеляційна скарга ОСББ «К.М.2Г.» задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2874,12 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 20 травня 2019 року у справі № 916/928/19 в частині відмови у стягненні 143,88 грн. інфляційних втрат скасувати.

Прийняти у скасованій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 2Г; код ЄДРПОУ 35749613) на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) інфляційні втрати в сумі 143,88 грн. та судові витрати в сумі 2886,42 грн.

В решті рішення господарського суду Одеської області від 20 травня 2019 року у справі № 916/928/19 залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням правильних реквізитів сторін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 15.08.2019 .

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.