Постанова

від 12.08.2019 по справі 909/1081/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2019 р. Справа №909/1081/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді О.В. Зварич

суддів Г.В. Орищин

О.С. Скрипчук,

секретар судового засідання Кіра М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Долинабудпостач» (надалі ТзОВ «Долинабудпостач» ) б/н і дати (вх. № 01-05/1920/19 від 22.05.2019р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. (суддя Т.В. Максимів; повний текст рішення складено 19.04.2019р.)

у справі № 909/1081/18

за позовом: ТзОВ «Долинабудпостач»

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» (надалі ПрАТ «Прикарпаттяобленерго» )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Болехівський ЗБМ» (надалі ТзОВ «Болехівський ЗБМ» )

про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 522544,95 грн.,

за участю:

від позивача: Парфан Т.Д. - адвокат (довіреність б/н від 27.06.2019р.);

від відповідача: Тураш А.В. - адвокат (довіреність № 424 від 15.03.2019р.); Дмитрук О.І. - адвокат (довіреність №315 від 04.10.2018р.);

від третьої особи: Дуткевич М.В. - адвокат (довіреність №2 від 31.01.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

11.12.2018р. ТзОВ Долинабудпостач звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПрАТ Прикарпаттяобленерго про стягнення 225400,055 грн. безпідставно набутих коштів та 167608,54 грн. процентів за користування безпідставно набутими коштами.

Згідно ухвали господарського Івано-Франківської області до участі у справі №909/1081/18 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Болехівський ЗБМ (а.с. 71-72).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі №909/1081/18 (суддя Т.В. Максимів) повністю відмовлено в позові (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) (а.с. 76-77, а.с. 173-179).

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що між ТзОВ "Долинабудпостач" та ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" не існувало будь-яких підтверджених документальними доказами правовідносин, які б передбачали необхідність перерахування коштів. Суд вказав, що відповідач зобов`язаний був повернути безпідставно отримані кошти відразу після їх отримання без належної правової підстави, а тому у позивача було право на повернення безпідставно перерахованих коштів в сумі 225400,55 грн., яким він в межах строку позовної давності не скористався. Отже, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення коштів, хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не належать до задоволення в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ТзОВ Долинабудпостач подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі №909/1081/18, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що зважаючи на відсутність укладених між сторонами договорів, сторонами не було узгоджено зобов`язання, як щодо строку здійснення платежів, суми зобов`язань ТзОВ Болехівський ЗБМ перед ПрАТ Прикарпаттяобленерго , щодо яких позивач виступає поручителем, строку повернення коштів у випадку не укладення, припинення, розірвання договорів. При цьому не визначено й моменту настання обов`язку з повернення безпідставно набутих коштів. Скаржник вказує, що зважаючи на те, що перемовини щодо можливості укладення договорів поруки так і не призвели до укладення самих договорів, позивач 31.07.2017р. направив відповідачу претензію з вимогою в десятиденний строк повернути безпідставно набуті кошти. У відповідь відповідач надіслав листа № 023/490 від 31.08.2017р., в якому повідомив, що вважає заявлені вимоги безпідставними, оскільки отримав кошти на виконання договору поруки . Отже на думку скаржника строк позовної давності за заявленою позовною вимогою позивачем пропущено не було, оскільки відлік такого строку розпочинається з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права щодо повернення перерахованих відповідачу коштів, а саме з 11 серпня 2017 року (з дня, коли завершився десятиденний пільговий строк, відведений позивачем відповідачу для повернення безпідставно набутих коштів).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ПрАТ Прикарпаттяобленерго у поданому письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає її безпідставною, а оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнятим з дотриманням норм процесуального і матеріального права та основних засад судочинства, визначених Конституцією України, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи. Зазначає, що на підставі проведених позивачем добровільно, свідомо, без будь-якого тиску платежів від 27.06.2014р., 31.07.2014р., 29.08.2014р., 18.09.2014р. та від 03.10.2014р. за спожиту електроенергію на підставі договорів поруки, поступлені кошти АТ Прикарпаттяобленерго були зараховані ТзОВ Болехівський ЗБМ , як оплата за спожиту електроенергію на загальну суму 225400,55 грн. Звертає увагу, що останній платіжний документ, про перерахування відповідачу коштів із призначенням платежу оплата за електроенергію за ТзОВ Болехівський ЗБМ був проведений 03.10.2014р., тому позивач, як суб`єкт господарювання, що проводить бухгалтерську звітність у відповідності до вимог чинного законодавства, не міг не знати про порушення свого права ще у 2014 звітному році. Відповідач зазначає, що пред`явлена 31.07.2017р. претензія не перериває строку позовної давності, оскільки зміст листа відповідача від 31.08.2017р. не вбачає визнання боргу в сумі 225400,55 грн. та вчинення якихось дій, що свідчать про визнання цього боргу, а вбачає заперечення щодо отримання відповідачем цих коштів без достатньої правової підстави. Отже, на думку відповідача строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог закінчився 04.10.2017р. Разом з тим, клопотання про поновлення строку позовної давності позивачем заявлено не було, поважних причин пропущення строку позовної давності не наведено. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа - ТзОВ Болехівський ЗБМ у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника з аналогічних підстав, зазначених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу. Просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі № 909/1081/18 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ Долинабудпостач - без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Представники відповідача та представник третьої особи просили залишити без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі №909/1081/18, апеляційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як видно з наявних у справі копій платіжних доручень, впродовж червня-жовтня 2014 року позивач перерахував на банківський рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 225400,55 грн., зокрема відповідно до платіжних доручень: - №249 від 27 червня 2014 року на суму 4228,05 грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 27.06.14 р. та згідно рахунку № 16/1 від 26.06.14 р. ; - №250 від 27 червня 2014 року на суму 1172,50 грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 27.06.14 р. та згідно рахунку № 16/3 від 26.06.14 р. ; - №333 від 31 липня 2014 року на суму 4000,00 грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 31.07.14 р. та згідно рахунку № 16/1 від 26.06.14 р. ; -№367 від 29 серпня 2014 року на суму 85000,00 грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 31.07.14р. та згідно рахунку № 16/1 від 26.06.14 р. ; - №417 від 18 вересня 2014 року на суму 41000,00грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 31.07.14 р. та згідно рахунку № 16/1 від 26.06.14 р. за серпень 2014 р. ; - №464 від 03 жовтня 2014 року на суму 90000,00 грн. із призначенням платежу: за електроенергію за ТОВ "Болехівський ЗБМ" згідно договору поруки б/н від 31.09.2014р. та згідно рахунку №16/1 (а.с. 10-15).

31.07.2017р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №01/31-07 про повернення коштів, в якій вимагав у десятиденний строк з моменту її отримання повернути ТзОВ Долинабудпостач попередньо перераховані кошти в сумі 225400,55 грн. (а.с. 20).

У листі-відповіді №023/490 від 31.08.2017р. відповідач вказав про безпідставність вимоги щодо повернення коштів, покликаючись на те, що платежі здійснені ТзОВ Долинабудпостач відповідно до договору поруки, про що зазначено в платіжних документах, зокрема в графі Призначення платежу (а.с. 21).

В матеріалах справи №909/1081/18 відсутні докази стосовно укладення між учасниками даної справи договору поруки, зазначеного у вищеописаних копіях платіжних документів, як підставу здійснення платежів.

Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно частини 1 якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 статті 1212 ЦК України).

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

За приписами статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З аналізу наведених норм вбачається, що лише чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач протягом червня-жовтня 2014 року перерахував на банківський рахунок відповідача кошти на загальну суму 225400,55 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Відповідно до вказаного в платіжних дорученнях призначення платежу оплата здійснювалась за спожиту ТзОВ Болехівський ЗБМ електричну енергію згідно договорів поруки б/н від 27.06.2014р., 31.07.2014р., 31.09.2014р. та згідно рахунків № 16/1 і № 16/3.

Разом з тим, суд встановив відсутність в матеріалах справи №909/1081/18 доказів стосовно укладення між учасниками даної справи договору поруки, зазначеного у вищеописаних копіях платіжних документів, як підстави здійснення платежів.

З системного аналізу вищевикладеного законодавства та матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Долинабудпостач", ПАТ "Прикарпаттяобленерго" та ТОВ Болехівський ЗБМ не існувало будь-яких підтверджених документальними доказами договірних правовідносин, які б передбачали підставність перерахування позивачем коштів на банківський рахунок відповідача. Отже, відповідач зобов`язаний був повернути безпідставно отримані кошти відразу після їх отримання без належної правової підстави, а позивач вправі вимагати повернення безпідставно перерахованих коштів в сумі 225400,55 грн. у судовому порядку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з ПрАТ Прикарпаттяобленерго безпідставно набутих коштів в розмірі 225400,55 грн.

Проте, як видно з матеріалів справи відповідач подав до господарського суду Івано-Франківської області заяву б/н від 08.01.2019р. (вх. № 646/19 від 15.01.2019р.) про застосування строку позовної давності, в якій просив відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності (а.с. 60-61). Дана заява мотивована тим, що з долучених до позовної заяви копій платіжних документів вбачається, що платежі здійснено за період з червня по жовтень 2014 року. З позовом про захист свого порушеного права позивач звернувся лише у грудні 2018 року, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

18.02.2019р. третя особа - ТзОВ Болехівський ЗБМ також подала заяву вих. № 7 про застосування строку позовної давності (вх. № 3237/19 від 25.02.2019р.), в якій просила відмовити в позові ТзОВ Долинабудпостач з підстав пропуску строку позовної давності (а.с. 138).

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому, початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Отже, виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права з моменту проведення останнього платежу і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав, позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів даної справи не вбачається наявності поважних причин для пропуску позовної давності, оскільки позивач, будучи суб`єктом господарювання, зобов`язаний дотримуватись норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , яким визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не міг не знати про порушення свого права ще у 2014 звітному році, оскільки останній платіжний документ, яким підтверджується безпідставне перерахування коштів позивачем, датований - 03.10.2014р.

Таким чином, право вимоги щодо повернення безпідставно отриманих кошів слід рахувати з наступного дня від вказаної дати, а саме - з 04.10.2014р.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позов до суду позивач подав 11.12.2018р., що підтверджується відміткою канцелярії господарського суду Івано-Франківської області (а.с. 4). При цьому, трирічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився 04.10.2017р.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач з моменту проведення платежів за відсутності договору поруки знав про наявність цих обставин, адже вказаних договорів, в яких він мав виступити поручителем, за твердженням апелянта, він не укладав та не підписував, тому визначальним є саме момент, коли позивач довідався про порушення свого права на звернення до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника про те, що про порушення свого права щодо повернення перерахованих відповідачу коштів він довідався з відповіді на претензію, оскільки пред`явлення 31.07.2017р. претензії не перериває строку позовної давності. Зі змісту листа-відповіді від 31.08.2017р. не вбачається визнання відповідачем боргу в сумі 225400,55 грн. або іншого обов`язку. У відповіді на претензію відповідач заперечив безпідставність отримання спірних коштів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі №909/1081/18.

З аналізу вищеописаних правових норм та матеріалів даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з ПрАТ Прикарпаттяобленерго безпідставно набутих коштів в розмірі 225400,55 грн., оскільки при заявленні даних позовних вимог позивачем пропущено строк позовної давності.

Щодо позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в частині стягнення 29649,33 грн. - 3 % річних за користування безпідставно набутими коштами та 267495,07 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 266 Цивільного кодексу України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності щодо основної вимоги про стягнення 225400,55 грн. безпідставно набутих коштів та те, що позовні вимоги про стягнення 3 % за користування коштами та інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, в задоволенні яких суд правомірно відмовив у зв`язку із спливом позовної давності, колегія суддів вважає обґрунтованим та підставним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в частині стягнення 29649,33 грн. - 3 % річних за користування безпідставно набутими коштами та 267495,07 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі №909/1081/18 необхідно залишити без змін.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Долинабудпостач» б/н і дати (вх. № 01-05/1920/19 від 22.05.2019р.) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.04.2019р. у справі № 909/1081/18 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя Г.В. Орищин

Суддя О.С. Скрипчук