Постанова

від 16.08.2019 по справі 916/931/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/931/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2019, суддя в І інстанції Малярчук І.А., повний текст якого складено 27.05.2019р. в м. Одесі

у справі № 916/931/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.»

про стягнення 2835,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ НАК Нафтогаз України ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2Г.» (далі - ОСББ «К.М.2Г.» ) про стягання 2652,90 грн. пені та 182,33 грн. 3 % річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу №3255/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р.

ОСББ«К.М.2Г.» не визнало позов посилаючись на те, що воно є неприбутковою організацією і не має вільних коштів для здійснення своєчасних розрахунків та розрахувалося із позивачем за отриманий газ повністю 28.04.2016р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «К.М.2 г» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 17 грн. 27 коп. пені, 4 грн. 60 коп. три проценти річних, 14 грн. 82 коп. судового збору. У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано наявністю підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", в силу яких у позивача відсутні підстави для нарахування суми неустойки та 3% річних на заборгованість за природний газ, використаний відповідачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, погашену до набрання чинності цим Законом, що є підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення 2635,63 грн. пені та 177,73 грн. 3% річних.

Акціонерне товариство «НАК «Нафтогаз України» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 2635,63 грн. та 3% річних в розмірі 177,73 грн., та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та ухваленим із порушенням норм процесуального права, а саме статей: 7, 86, 236, 238 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючнх організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що в оскаржуваному рішенні господарським судом не враховано доводів позивача, не зазначено мотивів такого неврахування, чим порушено вимоги ст. ст. 7, 86, 238 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Скаржник зазначає, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки дія вказаного закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення , які включені до реєстру. Проте, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2015 року між ПАТ НАК Нафтогаз України (постачальник) та ОСББ К.М.2Г. (споживач) було укладено договір №3255/16-ТЕ-23 постачання природного газу, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Умовами п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) газ, обсягом до 232тис. куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, викладених в п. 1.2 цього договору.

Згідно з п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до розділу 12 договору, він діє в частині реалізації газу з 01.01.2016р. до 31.03.2016р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу протягом січня - березня 2016 року включно природний газ на загальну суму 416 773,44 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016р., від 29.02.2016р., від 31.03.2016р.

За поставлений природний газ відповідач розрахувався повністю до 27.10.2017р., проте з порушенням строків встановлених договором, що підтверджується наявними у справі розрахунком та банківськими виписками. Так, заборгованість за січень 2016р. погашена відповідачем остаточно 12.03.2016р., за лютий 2016р. погашена відповідачем остаточно 06.04.2016р., за березень 2016р. погашена відповідачем 27.10.2017р., що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом про стягнення пені та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених ПАТ НАК Нафтогаз України позовних вимог, з огляду на таке.

30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За положеннями ч. 1 ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 920/1060/16, 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі № 904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі № 925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі № 925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з цим посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України, зокрема, у справах № 910/15010/16, № 910/16776/13, № 914/2851/16, №922/1110/15, № 908/3125/16, № 922/4355/14, № 908/2114/16, № 911/3951/16, в яких, на думку скаржника, викладена позиція стосовно того, що однією з обов`язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, - не є обґрунтованим, оскільки чинним на момент вирішення даного спору процесуальним законом встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Статтею 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку визначено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками (ч.ч.1, 2, 4, 7 ст. 4 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ).

Відповідно до ст.1 Закону України Про теплопостачання , теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплотранспортуюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Судом установлено, що за умовами пункту 1.2. договору постачання природного газу, укладеного між сторонами, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що для виробництва теплової енергії і надання послуг з опалення багатоповерховим будинкам в нього є автономна котельня.

З огляду на зазначені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та встановивши, що відповідач належить до підприємств, на відносини із врегулювання заборгованості яких поширюється дія цього Закону, поставлений за цим договором природний газ було використано відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що сторонами не заперечується, основна сума боргу за придбаний у позивача газ відповідачем була погашена до набрання законної сили Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що помилковим є нарахування відповідачеві пені та 3% річних відповідно до умов п.6.1. договору, оскільки в силу ч.3 ст.7 вказаного Закону згадані пеня та 3% річних не підлягають нарахуванню та є списаними, крім суми 0,01 грн., яка погашена після 30.11.2016р.

За таких обставин, правомірним є нарахування відповідачеві пені та трьох процентів річних від суми простроченого платежу - 0,01грн.

Здійснивши перерахунок пені та 3% річних із суми боргу в розмірі 0,01грн. в межах визначеного періоду нарахування, суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача 17,27 грн. пені та 4,60 грн. 3% річних. Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника даних висновків не спростовують та не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового акту, оскільки, у свою чергу, спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами справи та висновками, викладеними у цій постанові.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неправомірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки, на думку скаржника, учасниками процедури врегулювання заборгованості є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Вказані доводи зводяться до довільного тлумачення позивачем норм закону.

Частина 3 статті 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Як зазначено в п. 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Судом встановлено, що ОСББ ОСББ «К.М.2Г.» здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а поставлений за цим договором природний газ був використаний відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що сторонами не заперечується.

Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються до уваги.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 22 травня 2019 року у справі № 916/931/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 16.08.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.