Рішення

від 16.08.2019 по справі 260/559/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/559/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Брензович В.П.

представника відповідача - Шпуганич В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 31 травня 2019 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року суд перейшов з спрощеного у загальне позовне провадження та призначив підготовче судове засідання на на 06 серпня 2019 року

У судовому засіданні 06 серпня 2019 року було оголошено перерву до 10 год 30 хв. 16 серпня 2019 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року закрито підготовче судове засідання та враховуючи згоду представника позивача та представника відповідача суд продовжив розгляд справи в даному судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Мукачівське об`єднане спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної інвалідів в Україні", не виконало у кількості 1 робочих місць для осіб з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 0 особи з інвалідністю.

Зважаючи на вищевикладені обставини, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав наведених у позовній заяві да доданих до неї доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому пояснивши, що на протязі 2018 року і по даний час на підприємстві працевлаштована особа з інвалідністю, а саме громадянин ОСОБА_2 з 06.01.2017 року р., що підтверджується відповідним договором, записом у трудовій книжці, а також поданою до контролюючих органів звітністю з якої вбачається, що відповідач як роботодавець нараховував та сплачував єдиний соціальний внесок з нарахованої працівнику як інваліду заробітної плати за 2017-2018 роки. Вважає, що формальний підхід позивача через не зазначення у звітності відомостей про інвалідність не може бути беззаперечною підставою для стягнення санкції, а повинно бути оцінено судом у сукупності з поданими сторонами письмовими доказами. Зважаючи на вищевикладені обставини, представник відповідача в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, відповідачем подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 0 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 особи(а.с.7).

У відповідності до вимог статті 20 Закону підприємства де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки, середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 81185,56 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості і не виконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 81 185,56 грн. адміністративно-господарських санкцій та 146,13 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення спірної суми в судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантування їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами врегульовано Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинами першою та другою статті 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 18-1 Закону№875-XII встановлено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Суд звертає увагу, що рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 18 Закону №875-XII на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

В той же час, вказаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже статтею 18-1 Закону №875-XII такий обов`язок покладено на Державну службу зайнятості.

Пунктом четвертим частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що у відповідності до діючих положень Порядку №316 звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Слід зазначити, що норма щодо щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць, встановлена Законом України від 01.03.1991 №803-ХІІ "Про зайнятість населення", втратила чинність з 01.01.2013р., коли набрав чинності новий Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення".

Таким чином, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН не встановлено, а регламентується лише, що вона подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як встановлено судом, Згідно наказу № 1 від 05 січня 2017 року щодо особового складу в Мукачівській ОСТ Товариства сприяння обороні України ОСОБА_2 прийнятий на посаду сторожа терміном на 5 років.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №460055 від 01.04.2013 р. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено третю групу інвалідності безтерміново.

Згідно з квитанціями № 2 від 14.01.2019 року, 11.12.2018 року, 12.11.2018 року, 10.10.2018 року, 20.09.2018 року, 18.08.2018 року, 13.07.2018 року, 11.06.2018 року, 15.05.2018 року, 12.04.2018 року, 13.03.2018 року, 19.02.2018 року підтверджується подача і прийняття Мукачівською ОДПІ ГУ ДФС України у Закарпатській області додатку 4 Звіт про суми нарахованої заробітної плати за січень-грудень 2018 року.

Згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застрахованих осіб за формою ОК-5 виданого Управлінням Пенсійного фонду у Мукачівському районі гр. ОСОБА_2 код НОМЕР_1 вбачається що за звітний 2018 рік роботодавцем Мукачівським об`єднаним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України код ЄДРПОУ 02720035 сплачено страхові внески 50 252 грн.

Зважаючи на вищевикладені обставини та досліджені судом в ході судового розгляду письмові докази, суд зазначає, що відповідачем законодавства щодо обов`язкового працевлаштування осіб з інвалідністю не порушено і тому на Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України не може бути покладена відповідальність за відсутність непрацевлаштованих осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, і такі висновки викладені Верховним Судом у аналогічній справі №803/534/17.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час, як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, не направлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2018 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями і такі вакансії заповненні у 2018 році, що підтверджується належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи. Таким чином, Мукачівським об`єднаним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України протягом 2018 року було створено та забезпечено наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями у необхідній та достатній кількості, визначеній нормами чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позивач дійшов помилкового висновку про порушення Мукачівським об`єднаним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 81 332.69 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання вимог статті 77 КАС України надано суду належні, допустимі, докази, які спростовують викладені позивачем обставини у позові, щодо обґрунтованості заявлених вимог, а тому позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд вважає не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини та керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, буд. 14,м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ - 13592841) до Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України (пл. Миру, 30 м. Мукачево, код ЄДРПОУ - 02720035) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано судом 16.08.2019 року.

Суддя C.А. Гебеш