Постанова

від 14.08.2019 по справі 826/1177/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1177/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ганечко О.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехнології Центр" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автотехнології Центр звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2017 року №0052281404 на загальну суму 490284,00 грн., як суму збільшеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість (з якої за податковими зобов`язаннями - 392227,00 грн. та за штрафними санкціями - 98057,00 грн.).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення від 28 грудня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права .

Як свідчать обставини справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Автотехнології Центр , про що складено Акт від 20 вересня 2017 року №657/26-15-14-04-05/39791318 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Автотехнології Центр (код 39791318) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансового-господарських відносин з ТОВ Проліс Груп (код 38376883) за період з 01.06.2016 по 31.10.2016 .

Перевіркою встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, п. 200.1 ст. 200, п. 200.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 392227 грн., в тому числі за періоди: червень 2016 - 74786,0 грн., липень 2016 - 77507,0 грн., серпень 2016 - 79125,0 грн., вересень 2016 - 77678,0 грн., жовтень 2016 - 83131,0 грн.

На підставі Акта перевірки від 20 вересня 2017 року №657/26-15-14-04-05/39791318 контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2017 року №00522891404.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю Автотехнології Центр у перевіряємий період мало фінансово-господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Проліс Груп , а саме: придбавало товарно-матеріальні цінності, консультаційні послуги, послуги з організації сервісно-складського обслуговування, комплекс прибирання приміщення, ревізія і монтаж (заміна) складських стелажних конструкцій та інші.

Проте, податковий орган дійшов висновку, щодо неможливості підтвердження вищенаведених операцій враховуючи реальний час здійснення операцій, наявність трудових ресурсів (надавались послуги з організації сервісно-складського обслуговування, послуги доставки товарно-матеріальних цінностей, консультаційні послуги з організації та управління продажами автозапчастин, інформаційно-консультаційні послуги (семінар-тренінги), послуги по комплексному прибиранню приміщення (офісу та складу), а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності. Відсутня бідь-яка інформація про підтвердження кваліфікації у працівників звіти про надання послуг, калькуляції з зазначенням витрат та ресурсів, інші первинні документи, які б підтверджували реальність здійснення операцій, списки присутніх під час семінар-тренінгів, розроблені слайди на тему проведення тренінгів, тощо.

За перевіряємий період у ТОВ Проліс Груп працювало 2 особи, будь-яких інших працівників за цивільно-правовими договорами до виконання вищенаведених послуг залучено не було, а відтак, на думку податкового органу, отримані від ТОВ Проліс Груп послуги не могли надаватись.

Окрім того, представник податкового органу зауважив, що по ланцюгу постачальників ТОВ Проліс Груп , а саме ТОВ Ортанія Груп , ТОВ Редіон Буд та ПП Ентер-Сел наявні картки суб`єкта фіктивного підприємництва.

За таких обставин податковий орган поставив під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ Проліс Груп і, відповідно, застосував до позивача оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням негативні санкції.

Вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що надані первинні позивачем до суду документи підтверджують вчинення господарських операцій між ТОВ Автотехнології Центр та ТОВ Проліс Груп .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з наступного.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року (№ 21-4953а15) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача ТОВ Проліс Груп .

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ Проліс Груп протягом 2016 року були укладені наступні договори: про надання послуг по консультуванню з питань організації та управління бізнесу автокомпонентів, використання інфраструктури для розміщення і обробки даних в тому числі на програмно - апаратному комплексі замовника №02004-16; про надання послуг № 0104-16; про надання послуг по прибиранню №2208-16; договір поставки № 5.

На підтвердження вчинення господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю Автотехнології Центр та товариством з обмеженою відповідальністю Проліс Груп позивачем надані договори, додаткові угоди, акти наданих послуг, податкові накладні, рахунки на оплату, фотозвіти товароматеріальних цінностей, роздруківки даних комп`ютерних програм, інструкції з експлуатації товару, зведені маршрутні листи, матеріали семінару.

Водночас, колегія суддів наголошує, що стверджуючи про реальність господарських операцій, позивачем, однак, не надано підтверджуючих документів щодо фактичного переміщення (транспортування) придбаного товару на всіх етапах його руху від постачальника до покупця, та документів щодо якості та походження товару (сертифікатів якості та відповідності). Суд апеляційної інстанції наголошує, що з наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити ні вид транспорту, ні конкретну особу, яка була відповідальною за транспортування (видачу/отримання) товару.

У свою чергу, як вказав Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року по справі № 826/11020/15, дослідження наведених вище обставин є обов`язковим при розгляді справ цієї категорії.

Суд касаційної інстанції у цьому рішенні також наголосив, що докази, які можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування активу (чи вироблявся, ким і коли, як транспортувався, ким приймався тощо). Реальність також потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності та послуги (роботи) отримано від указаних у первинних документах контрагентів. У цьому рішенні, а також у постанові від 11 липня 2019 року по справі № П/811/1827/15, Верховний Суд наголосив на необхідності з`ясування реальної можливості контрагента поставити спірні товари з урахуванням фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вище господарські операції позивача його контрагентом щодо поставки товару не мали реального характеру, а їх результати оформлені лише документально.

Крім того, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, які надані позивачем як докази виконання наведених договорів про надання послуг, колегія суддів дійшла висновку, що ними також не підтверджується реальність надання таких послуг.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдями для автотранспортних засобів; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 78.10 Діяльність агентств працевлаштування; 53.10 Інша поштова та кур`єрська діяльність; 69.10 Діяльність у сфері права; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Так, суд апеляційної інстанції з огляді на обсяги та характер послуг ставить під сумнів наявність у позивача ділової мети при укладенні спірних договорів, адже позивач мав змогу здійснити відповідні дослідження, провести семінари, виконати відповідні роботи власними силами. Позивач також не довів мети отримання економічного ефекту від таких послуг.

Суд також звертає увагу, що із наданих документів неможливо встановити час, місце надання послуг, кількістю людей, які були задіяні у вказаних роботах, інформацію щодо конкретних осіб, відповідальних за надання послуг, їх кваліфікацію, відсутні кількісні та вартісні показники формування вартості послуг тощо.

Колегія суддів зазначає, що із наявного в матеріалах справи роздрукованих матеріалів семінару, взагалі неможливо достовірно встановити джерело їх походження, а тому вони не можуть бути прийняті судом як докази реального виконання спірних договорів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вище господарські операції позивача його контрагентом щодо надання послуг не мали реального характеру, а їх результати оформлені лише документально.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року скасувати та ухвалити постанову якою у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехнології Центр" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: