Рішення

від 08.08.2019 по справі 910/3505/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2019Справа № 910/3505/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (03058, м.Київ, вул Гарматна 39-В, код ЄДРПОУ 36040006)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (04086, м.Київ, вул. О. Теліги, 41, код ЄДРПОУ 37075024)

2) Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" (04212, м.Київ, вул. Маршала Малиновського, буд.12-А, код ЄДРПОУ 35130219)

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: Тоцька А.О. адвокат.

від відповідача-1: Кравчук А.С. адвокат

від відповідача-2: Мишастий А.О. керівник

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами спірного правочину відповідачем 1 (первісний кредитор) було передано відповідачу 2 (новому кредитору) право вимоги до позивача (боржника) за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 у сумі 1 465 303,45 грн., при цьому на час укладення спірного правочину це право вимоги було вже передано відповідачем 1 на користь - ТОВ Нагваль-Фіш по іншому договору відступлення права вимоги від 26.07.2016, на підставі якого позивач сплатив на користь ТОВ Нагваль-Фіш грошові кошти у розмірі 1 465 303,45 грн. В подальшому договір відступлення права вимоги від 26.07.2016 постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/19198/16 визнаний недійсним, проте на час укладення спірного договору договір відступлення права вимоги від 26.07.2016 був чинним, і фактично відповідач 1 передав право вимоги по договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, яка була виконана боржником, без повідомлення боржника у встановленому порядку, створюючи штучну заборгованість позивача та обов`язок її повторної оплати, що свідчить про зловмисну домовленість відповідачів.

Позивач також вказує, що спірний правочин є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 227 ЦК України, оскільки за своєю природою є договором факторингу, проте укладений відповідачем 2, як фактором без статусу фінансової установи та відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 у справі № 910/3505/19 залишено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви у визначений спосіб.

10.04.2019 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.05.2019.

В судовому засіданні 14.05.2019 відповідачем-2 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи; у зв`язку із неявкою представника відповідача-1 відкладено підготовче засідання на 11.06.2019.

11.06.2019 судом продовжено строк підготовчого засідання та оголошено перерву до 09.07.2019.

05.07.2019 через відділ діловодства (канцелярію) суду позивач подав клопотання про долучення документів, які за його доводами, підтверджують факт недійсності оскаржуваного договору, до матеріалів справи.

09.07.2019 судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 06.08.2019.

06.08.2019 через канцелярію суду відповідачем 1 подано пояснення по справі, в яких учасник справи виклав клопотання про поновлення пропущеного строку для подання пояснень та долучення доказів з огляду на неможливість вчинення таких дій в підготовчому провадженні, у задоволенні позову просив відмовити у зв`язку із необґрунтованістю та недоведеністю підстав.

У судовому засіданні 06.08.2019 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

За результатом розгляду клопотання відповідача 1 судом відмовлено у задоволенні клопотання про долучення доказів до справи, письмові пояснення прийняті судом до розгляду.

06.08.2019 підготовче засідання відкладено до 08.08.2019.

У засіданні суду 08.08.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача 1 проти позову заперечував.

Представник відповідач 2 письмового відзиву на позов не надав, у засіданнях суду проти позову заперечував.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2017 між відповідачем 1 - ТОВ ТЛК Арктика (цедент) та відповідачем 2 - ПП Дніпровський краєвид 07 (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами п.1.1 якого цедент передає цесіонарію право вимоги до ТОВ Укрлогістика (боржника) зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн. за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016-26.07.2016, складений між ТОВ ТЛК Арктика та ТОВ Укрлогістика за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 (основний борг).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика", як боржник по договору, звертаючись з даним позовом до суду зазначає, що вказаний правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 227 ЦК України, оскільки передане відповідачу 2 право вимоги на час укладення договору було предметом відступлення права вимоги іншого правочину - договору відступлення права вимоги від 26.07.2016 на користь ТОВ Нагваль-Фіш , сума заборгованості боржником погашена на користь ТОВ Нагваль-Фіш у повному обсязі, що свідчить, що відповідачем 1 передано право вимоги за спірним договором, яке у нього не існувало; оскаржуваний договір є договором факторингу, проте всупереч ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України встановленим вимогам відповідач 2 не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Заперечуючи проти позову, відповідач 1 у письмових поясненнях зазначив:

-постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/19198/16 позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016, що спростовує той факт, що на час укладення оспорюванорго правочину у відповідача 1 були відсутні права вимоги, що відступлені на користь відповідача 2;

- щодо доводів позивача про перерахування коштів у сумі 1 465 303,45 грн. на користь ТОВ Нагваль-Фіш по договору відступлення права вимоги від 26.07.2016, зауважує, що відповідне перерахування здійснено без належних підстав, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, та яким задоволено позовні вимоги ПП Дніпровський краєвид 07 до ТОВ Укрлогістика про стягнення 1 747 092,57 грн. заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що належали до сплати на користь ПП Дніпровський краєвид 07 на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017. У вказаному судовому рішенні надано оцінку доводам ТОВ Укрлогістика щодо неможливості переходу до ПП Дніпровський краєвид 07 спірного права вимоги;

- укладений між сторонам договір про відступлення права вимоги від 13.03.2017, з урахуванням додаткової угоди, є правочином з відступлення права вимоги (цесії), та не є договором факторингу, тому наявність у відповідача 2 ліцензії на здійснення фінансових послуг факторингу не вимагається.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, який за доводами позивача є договором факторингу, сторонами не було дотримано суб`єктивного складу учасників договору факторингу, який мав бути укладений фінансовою установою із відповідною ліцензією, передбачати винагороду фактора; також передане відповідачем 1 на користь відповідача 2 право вимоги до позивача не існувало, оскільки це право вимоги вже було передане відповідачем 1 на користь ТОВ Нагваль-Фіш по договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016.

Судом встановлено, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги від 13.03.2017 за своїм змістом і суттю є договором цесії (відступлення права вимоги), а не факторингу, як вважає позивач.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України, передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом про що сторонами зазначено у самому договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується "дати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив його вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 31.01.2018 року по справі №910/7038/17.

Крім того, суд зауважує, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 914/2566/17, від 18.04.2019 у справі № 911/218/18.

Відповідно до умов укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, відповідач 1 передав відповідачу 2 право вимоги до позивача - ТОВ Укрлогістика зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн. за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016-26.07.2016, складений між ТОВ ТЛК Арктика та ТОВ Укрлогістика за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 (основний борг).

Умовами п.2.1 договору, за відступлення за цим договором цесіонарій сплачує цеденту винагороду, сума якої погоджується сторонами у додатковій угоді до цього договору.

Додатковою угодою від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 сторони встановили, що предметом відступлення за даним договором є визначена в п.1.1 сума права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрлогістика (код 36040006) зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на рахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань ( в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

В порядку, передбачено п.2.1 договору сторони домовились, що за відступлення права вимоги цесіонарій сплачує на користь цедента грошові кошти у розмірі отриманого права вимоги, визначеного у п.1.1 даного договору, виключно після їх стягнення (отримання) з боржника (п.2 додаткової угоди від 20.03.2017).

Таким чином, між відповідачами укладено договір без передбачення плати відповідачем 2 на користь відповідача 1 за відповідне відступлення, тобто "за номінальною вартістю" права вимоги.

Враховуючи викладене, суд вважає помилковими доводи позивача про правову природу оспорюваного договору шляхом трактування його умов, вимог до його укладення, як договору факторингу.

Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України, на яку посилається позивач, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, оскільки спірний договір від 13.03.2017 є договором про відступлення права вимоги, а чинним законодавством не вимагається отримання юридичною особою будь-якого дозволу (ліцензії) при укладенні та виконанні договору про відступлення права вимоги (цесії), доводи позивача про недотримання відповідачами при укладенні спірного договору суб`єктивного складу сторін відповідно до ч. 3 ст. 1079 ЦК України, якою передбачено вимоги до сторін у договорі факторингу, і посилання на вказані обставини як на підставу визнання недійсним спірного правочину відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, є безпідставними та не приймаються судом.

Також, проаналізувавши надані докази та твердження позивача, що на час укладення спірного договору у відповідача 1 було відсутнє право вимоги до боржника з огляду на укладення між відповідачем та ТОВ Нагваль-Фіш договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016 та сплатою позивачем на користь ТОВ Нагваль-Фіш боргу у сумі 1 465 303,45 грн., судом встановлено наступне.

Як вже зазначалось, за предметом укладеного між відповідачами спірного договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, є відступлення ТОВ "ТЛК "Арктика" на користь ПП Дніпровський краєвид 07 право вимоги до ТОВ Укрлогістика зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн. за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016-26.07.2016, складений між ТОВ ТЛК Арктика та ТОВ Укрлогістика за договором № 25/12/14-1 від 25.12.2014 (основний борг).

В той же час, дійсно 26.07.2016 між ТОВ "ТЛК "Арктика" як первісним кредитором та ТОВ "Нагваль-Фіш" як новим кредитором було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника. Під терміном "боржник" сторони розуміють ТОВ "Укрлогістика". Під "правом вимоги до боржника" сторони розуміють права грошових вимог первісного кредитора до боржника з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн. відповідно до Договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 та всіх додаткових угод до нього, укладених первісним кредитором та боржником.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі № 910/19198/16, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Біпродукт" та позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" до ТОВ "ТЛК "Артика", ТОВ "Нагваль-Фіш", третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів ТОВ "Укрлогістика", про визнання договору недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016 (далі - Договір), укладеного між відповідачами, відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 910/19198/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" скасовано, прийнято нове рішення, яким позов третьої особи з самостійними вимогами товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та товариством з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш". В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016 суперечить вимогам частини третьої статті 92 ЦК України, відповідно до якої орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. При цьому добросовісні та розумні дії - це дії, які, зокрема, не повинні погіршувати фінансове становище юридичної особи, а саме не повинні позбавляти права юридичної особи на отримання прибутку. Таким чином, укладення договору, яким було відступлено право вимоги на отримання грошових коштів у розмірі 1 465 303,45 грн. за винагороду у розмірі 7 326,52 грн. не може свідчити про добросовісні та розумні дії директора ТОВ "ТЛК "Арктика", які призводять до позбавлення товариства на отримання прибутку за оренду належного йому на праві власності майна.

Крім того, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 20.06.2018 у справі № 910/19198/16. Постанову Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 20.06.2018 у справі № 910/19198/16 залишено без змін.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Частиною 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи, що укладений між ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш" договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016 є недійсним з моменту його вчинення, тобто сторони повернулись в той стан, який існував до його укладення, доводи позивача, що на момент укладення спірного договору у даній справі передане відповідачем 1 на користь відповідача 2 право вимоги до позивача з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн. відповідно до Договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 було предметом іншого правочину, та не могло бути передано за спірним правочином, належними засобами доказування не підтверджені.

Посилання позивача на погашення заборгованості по основному зобов`язанню, тобто з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн. відповідно до Договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, шляхом сплати на користь ТОВ Нагваль-Фіш у період з 03.08.2016 по 15.08.2016 вказаної суми коштів, суд оцінює критично.

Вказані аргументи та твердження позивача вже були оцінені судом при розгляді справи № 910/14240/18.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, позовні вимоги Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-логістичний комплекс Арктика , про стягнення 1 747 092, 57 грн., право вимоги на яку набуто на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, задоволено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18 встановлено існування обов`язку ТОВ "Укрлогістика" по оплаті орендної плати на підставі Договору оренди за користування спірним майном у період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1 747 092,57 грн.; також встановлено, що надані ТОВ "Укрлогістика" докази перерахування на користь ТОВ "Нагваль-Фіш" коштів у розмірі 1 465 303,45 грн. не можуть підтверджувати виконання ТОВ "Укрлогістика" взятих на себе зобов`язань по сплаті орендної плати за Договором оренди, адже в силу встановлених постановою Верховного Суд від 20.06.2018 у справі №910/19198/16 обставин таке перерахування здійснено за відсутності правових підстав для цього; факт невиконання ТОВ "Укрлогістика" грошового зобов`язання по сплаті орендних платежів за користування спірним майном на підставі Договору оренди у період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1 747 092,57 грн. є достеменним.

Також вказаним судовим актом підтверджено, що ПП"Дніпровський краєвид 07" на адресу ТОВ "Укрлогістика" направлялася претензія № 14/08/18-03, в якій позивачем було повідомлено відповідача, що внаслідок укладення між Приватним підприємством "Дніпровський краєвид 07" та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-логістичний комплекс Арктика договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 майнові права грошової вимоги ТОВ "ТЛК "Арктика" до ТОВ "Укрлогістика" з оплати орендної плати на суму сукупно 1 465 303,45 грн. відповідно до договору користування були відступлені на користь Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07", у зв`язку з чим просив відповідача здійснити погашення зазначеної заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відтиском штемпеля поштового відділення - 15.08.2018, копією фіскального чеку від 15.08.2018 та згідно відстеження пересилання поштових відправлень за штрих кодовим ідентифікатором: 0407133996187 отримано відповідачем 20.08.2018.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18, та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 залишені без змін постановою Верховного Суду від 30.07.2019.

Тож стверджування позивача про виконання ним зобов`язань та сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, до укладення спірного договору, що виключає перехід права вимоги, та зазначення про неотримання ні від ТОВ ЛТК Арктика , ні від ПП Дніпровський краєвид 07 повідомлення на заміну кредитора у зобов`язанні за спірним договором, є необґрунтованими та спростовуються протилежними обставинами, які встановлені у рішення суду № 910/14240/18, відповідно до ст. 75 ГПК України є преюдиціальними для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Також посилання позивача про наявність зловмисної домовленості відповідачів укладенням спірного договору щодо штучного створення заборгованості позивача та виникнення зобов`язання сплати у останнього однієї ж і тієї суми боргу кілька разів, понесення позивачем збитків, жодними доказами не підтверджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наведені вище приписи процесуального закону покликані забезпечити змагальність судового процесу, а також забезпечити додержання принципу правової визначеності, одним з проявів якого є неможливість задоволення позовних вимог за відсутності доказів.

Позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 недійсним не доведено.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.08.2019

Суддя О.М.Ярмак