Рішення

від 12.08.2019 по справі 917/2060/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019 Справа № 917/2060/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД", м. Дніпро

до відповідачів: 1) Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода", с. Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область

2) Приватного підприємства "Нагода +", с.Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області

про визнання недійсним договору підряду від 29.02.2016 року

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Отюгова О.І.

Представники учасників справи:

Представник позивача : Гоменюк Ю. В., ордер Серія ДП № 1765 /000029 від 02.05.2019 р., свідоцтво адвоката №2283 від 27.02.2014 р. (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Господарського суду Дніпропетровської області),

Представник відповідача 1: Коваль Т. В., посв. адвоката № 2215 від 26.06.2018 р., довіреність №9 від 03.10.18 р.,

Представник відповідача 2: Гнатенко О. М., посв. адвоката № 2187 від 19.06.18 р., дов. № 21 від 23.10.18 р.,

Представник третьої особи : не з`явився

Обставини справи : Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" звернулося в Господарський суд Полтавської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода", Приватного підприємства "Нагода +", відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про визнання недійсним договору підряду від 29.02.2016, укладеного між Відповідачами (з урахуванням заяви про виправлення технічної описки в резолютивній частині позовної заяви щодо зазначення скороченої назви підприємств Відповідачів).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.03.2018р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, м.Полтава.

02.04.2018р. до господарського суду Полтавської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" надійшла заява про зміну підстав позову, яка була прийнята судом до розгляду. У заяві позивач зазначає, що відносини, які виникли між сторонами на підставі оспорюваного договору, не мають ознак, притаманних відносинам у сфері підряду (оспорюваний договір не містить умов, передбачених статтями 843 , 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), а мають ознаки договору суборенди. За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД", оспорюваний правочин суперечить нормам чинного законодавства, є удаваним правочином, тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст. 203 , 215 , 235 ЦК України .

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.07.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 рішення Господарського суду Полтавської області від 26.07.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2019 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.07.2018 у справі № 917/2060/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Ухвалою від 08.04.2019 року суд прийняв справу № 917/2060/17 до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 14.05.19 року на 10:00 год.

В судовому засіданні 14.05.2019 року суд оголосив перерву у підготовчому засіданні.

03.05.2019 року до суду надійшли:

- письмові пояснення Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" (арк. справи 7-9, том 4);

- письмові пояснення позивача, в яких останній підтримав позовні вимоги ( арк. справи 14-15, том 4);

- письмові пояснення Приватного підприємства "Нагода +" (арк. справи 16-18, том 4).

За змістом відзиву та письмових пояснень відповідач-1 зазначав наступне:

- у оспорюваному договорі сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору підряду; оспорюваний договір містить усі обов`язкові умови договору підряду та деякі елементи інших договорів щодо обов`язковості яких сторони досягли згоди.

- укладаючи оспорюваний договір ПСП Нагода та ПП Нагода+ мали право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів та визначити його назву та суттєві умови на власний розсуд. Якщо припустити що оспорюваний договір підряду фактично є договором про спільну діяльність, то він містить усі істотні умови, встановлені законодавством для такого виду договорів та не може бути визнаний недійсним.

- позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору воля сторін була спрямована на перехід від відповідача-1 до відповідача-2 не лише права користування, а й права володіння земельними ділянками, та що такий перехід фактично відбувся;

- системний аналіз положень оспорюваного договору та норм діючого законодавства України не дає підстав віднести його до договорів суборенди;

- твердження позивача про те, що оспорюваний договір порушує його права, є хибним, оскільки: спірний договір укладено відповідачами за чотири місяці до стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" заборгованості; сам факт визнання недійсним спірного договору підряду не може створити право власності відповідача-1 на посіви соняшника, оскільки їх сіяло підприємство відповідача-2;

- договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, а у зв`язку з виконанням оспорюваного договору, предмет спору взагалі припинив своє існування; відповідач 1 посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), в якому суд зазначив, що якщо позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, отже зобов`язання за спірним договором є припиненим, а тому визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Відповідач 2 у відзиві на позов та у письмових поясненнях також заперечував проти позову вказуючи наступне:

- відносини, які виникли між сторонами на підставі оспорюваного правочину, не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі відповідачеві-1 земельної ділянки за плату, не наділяє його правом користувача, а також не передбачає обов`язків останнього з її використання. Водночас, оспорюваний договір містить усі обов`язкові умови договору підряду;

- оскільки оскаржуваний договір укладено більш ніж за чотири місяці до ухвалення рішення про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" суми боргу, твердження позивача про укладення такого договору з метою ухилення від виконання рішення суду є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи;

- матеріали справи містять достатньо доказів факту виконання відповідачами оспорюваного правочину;

- твердження позивача про те, що визнання спірного правочину недійсним надасть йому можливість стягнути заборгованість з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" не ґрунтується на нормах матеріального права;

- договір оренди може припинятися лише на майбутнє, відповідач 2 також посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15).

Судом було задоволено клопотання позивача про участь його представника в судових засіданнях в режимі відео конференції.

Ухвалою від 05.06.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.07.19року на 09:00 год.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 24.07.2019 року було оголошено перерву у засіданні до 12.08.2019 року до 09.00 год.

В судовому засіданні 12.08.2019 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2016р. господарським судом Полтавської області на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. у справі №917/2366/15 було видано наказ про примусове стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" суми боргу в розмірі 1093183,97грн., який був пред`явлений до Новосанжарського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області для примусового виконання.

05.07.2016р. Новосанжарським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на все майно відповідача-1 та заборони його відчуження.

Згідно відповіді відділу держгеокадастру у Новосаржинському районі Полтавської області станом на 01.01.2016р. за Приватним сільськогосподарським підприємством "Нагода" рахуються орендовані землі на території Малоперещепинської сільської ради, площею 48,1533га та на території Пологівської сільської ради - дві ділянки, загальною площею 9,62га.

Відповідно до акту державного виконавця від 08.08.2016р. встановлено, що на вищезазначених земельних ділянках знаходяться посіви зернових, а саме: на території Малоперещепинської сільської ради - посіви соняшника, а на території Пологівської сільської ради - посіви кукурудзи.

З огляду на викладені обставини постановою Новосанжарського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області накладено арешт на виявлені посіви соняшника та кукурудзи, що належать відповідачу-1.

За твердженнями позивача, здійснити збір та реалізацію виявлених посівів для погашення заборгованості Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" виявилось не можливим, оскільки 09.09.2016р. врожай було зібрано іншою юридичною особою - Приватним підприємством "Нагода +", яке є власником сільськогосподарської продукції, що була вирощена на орендованих землях відповідача-1, на підставі договору підряду від 29.02.2016р.

На думку позивача, укладений відповідачами договір підряду вчинений з протиправним наміром ухилитися від виконання рішення суду та спрямований на приховування іншого правочину - договору суборенди земельної ділянки, а тому є удаваним правочиним згідно ч.1 статті 235 ЦК України . Оскільки оспорюваний договір передбачає передачу в користування (суборенду) земельних ділянок без дотримання вимог Закону України "Про оренду землі" , він є недійсним. Позивач наголошує, що порушення його права полягає в тому, що він не зміг отримати грошові кошти в рахунок відшкодування наявної заборгованості з відповідача-1 з виявленого у нього врожаю, оскільки відповідач-2 здійснив збирання і відчуження арештованого майна. Вважаючи, що оспорюваний правочин суперечить нормам чинного законодавства, та є удаваним, позивач просив суд визнати його недійсним на підставі ст. 203 , 215 , 235 ЦК України (з урахуванням заяви про зміну підстав позову).

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтями 15 , 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України ).

За ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202 , ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Отже, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2016р. між Приватним сільськогосподарським підприємством "Нагода" та Приватним підприємством "Нагода +" укладено договір підряду.

В ході розгляду справи судом встановлено, що спірний договір укладено між пов`язаними особами - керівниками обох підприємств є батько та син.

За умовами п.1.1 договору, Приватне підприємство НАГОДА+ зобов`язується з використанням власного посівного матеріалу виконати закінчений цикл сільськогосподарських робіт з вирощування сільськогосподарської продукції та її продажу, при цьому вирощена сільськогосподарська продукція є власністю Приватного підприємства НАГОДА+ , а Приватне сільськогосподарське підприємство "Нагода" зобов`язується надавати консультативні послуги з технологічних процесів вирощування, контролювати дотримання умов вирощування найманими працівниками та забезпечити Приватне підприємство НАГОДА+ земельними ділянками для такого вирощування.

Відповідачі стверджують, що укладаючи оспорюваний договір ПСП Нагода та ПП Нагода+ мали право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів та визначити його назву та суттєві умови на власний розсуд. Якщо припустити що оспорюваний договір підряду фактично є договором про спільну діяльність, то він містить усі істотні умови, встановлені законодавством для такого виду договорів та не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст.837 ЦК України , за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст.839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

У статті 1130 ЦК визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 ЦК умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому суд зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Так, аналізуючи правову природу договору підряду від 29.02.2016 року, звернувши увагу на суть зобов`язань сторін, які передбачені його умовами, суд дійшов висновку, що цей договір є удаваним правочином, оскільки його укладено відповідачем 1 з метою отримання плати за користування відповідачем 2 земельною ділянкою, якою його забезпечує відповідач 1 (п.1.1 договору), зі сторони відповідача 2 - з метою отримання в користування вказаної земельної ділянки для вирощування на ній сільськогосподарських культур та отримання відповідної продукції, що відповідно до положень Закону України "Про оренду землі" свідчить про фактичне вчинення між сторонами договору оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли орендні правовідносини.

Договором підряду від 29.02.2016 року не передбачено виконання робіт підрядником (відповідачем 2) з переданням їх результату замовникові (відповідачу 1), не встановлено обов`язку замовника оплатити виконані роботи чи надані послуги; не вказано конкретної спільної мети , для досягнення якої укладено цей договір, не визначено участі сторін у результатах спільних дій.

Суду не надано доказів виконання будь-яких робіт виконавцем за завданням замовника, чи надання послуг замовнику, як і не надано доказів здійснення сторонами спільної діяльності.

За приписами ст.1 ЗУ Про оренду землі оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

З огляду на викладене, суд вважає, що договір від 29.02.2016 названий сторонами договором підряду, фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли орендні правовідносини.

Інші заперечення відповідачів проти позову судом відхиляються з наступних підстав:

- Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), на яку посилалися відповідачі обґрунтовуючи відсутність предмету спору у даній справі. Так, у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову, оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17). У зв`язку з цим суд не приймає до уваги твердження відповідачів про те, що оспорюваний правочин було укладено відповідачами 29.02.2016р., у той час як наказ на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. у справі №917/2366/15 про примусове стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" суми боргу в розмірі 1093183,97грн., був виданий господарським судом Полтавської області 14.06.2016р., оскільки за змістом частини 2 статті 4 ГПК України вказаний правочин має порушувати права позивача на задоволення своїх вимог на момент його вчинення, а не в подальшому під час виконавчого провадження у іншій справі.

Як зазначено у п. 27 постанови Верховного Суду від 20.02.2019 року у даній справі, в даному випадку обов`язки Відповідача-1 перед Позивачем виникли не з судового рішення у справі №917/2366/15, з метою виконання якого органом ДВС було накладено арешт на посіви зернових, які знаходяться на орендованих Відповідачем-1 землях та заборонено Відповідачу-1 здійснювати відчуження будь-якого майна, а з правочину, невиконання якого стало підставою для ухвалення рішення у вказаній справі та стягнення з Відповідача-1 заборгованості, тобто право вимоги Позивача виникло не з рішення суду, а з правочину.

Судом також досліджено наявну в матеріалах справи постанову органу ДВС ВП №51571940 від 27.10.2016 про виправлення помилки у процесуальному документі, в якій зазначено про накладення арешту на всі зернові культури, бобові культури та насіння олійних культур будь-якого року врожаю, які зберігаються або будуть передані на зберігання до зерносховищ, що належать боржнику (ПСП "Нагода"), в межах суми звернення стягнення або виконавця робіт згідно договору підряду від 29.02.2016 (ПП "Нагода+")

Таким чином, на момент укладення спірного договору, враховуючи, при цьому, первинні підстави виникнення у Позивача права вимоги до Відповідача-1, існувала заборона здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить Відповідачу-1 з метою виконання рішення суду у справі №917/2366/15. А тому укладення договору від 29.02.2019 року безумовно порушує права позивача, оскільки з огляду на удаваність правочину з наведених вище підстав, надало змогу уникнути стягнення за рахунок урожаю на цих земельних ділянках.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку коли у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини 2 статті 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

За встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України ). З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.

Враховуючи наведене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє їх.

Відповідно до приписів ст.. 129 ГПК України сплата судового збору та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу покладається на відповідачів.

Понесення витрат на професійну правничу допомогу підтверджується додатком № 1 від 04.12.2017 року до договору про надання послуг адвоката від 28.11.2017 року, рахунком на оплату № 18 від 03.04.2018 року, платіжним дорученням № 1389 від 05.04.2018 року, актом приймання-передачі наданих послуг від 25.04.2018 року ( арк.. справи 170-174, том 2).

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір підряду від 29 лютого 2016 року, укладений між Приватним сільськогосподарським підприємством "Нагода" ( с. Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 30731507) та Приватним підприємством "Нагода +" ( с. Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 40174389) .

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нагода" ( с. Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 30731507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" ( м. Дніпро, вул. Собінова,1 ,кім.601-620, ідентифікаційний код 37213747) 800 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Нагода +" ( с. Крута Балка, Новосанжарський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 40174389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" ( м. Дніпро, вул. Собінова,1 ,кім.601-620, ідентифікаційний код 37213747) 800 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набранням рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16.08.2019 року

Суддя Тимощенко О.М.