Ухвала

від 15.08.2019 по справі 556/1947/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2019 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника-адвоката ОСОБА_6 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12018180000000546 за апеляційними скаргами захисника-адвоката ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 на вирок Володимирецького районногосуду Рівненськоїобласті від 09квітня 2019року стосовно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Іванчі Володимирецького району Рівненської області, де проживає по АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, працюючого машиністом навантажувача ДП «Регіон-Інвест», неодруженого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст.286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком два роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з обмеженнями, встановленими ухвалою судді від 15.03.2019 р.

Судом частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 та стягнуто з ОСОБА_5 на її користь 56000 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 250000 грн. - моральної шкоди.

Цим же вироком задоволено позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Володимирецької районної ради Рівненської області в особі Комунального неприбуткового підприємства «Володимирецька центральна районна лікарня» 9560 грн. 26 коп. відшкодування матеріальної шкоди.

Також постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2288 грн. процесуальних витрат на залучення експертів.

Вироком вирішено питання стосовно речових доказів по справі.

Згідно вироку суду, ОСОБА_5 , будучи особою, що керує транспортним засобом, допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, при таких обставинах.

Так, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 20 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, у темну пору доби, в порушення вимог підпунктів б), в) пункту 2.3, підпункту а) пункту 2.9, пункту 12.1, пункту 12.2, пункту 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), керуючи автомобілем Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Першотравневій, поблизу будинку № 43 в с. Іванчі Володимирецького району, Рівненської області, зі сторони вул. Робітничої в с.Іванчі Володимирецького району, Рівненської області, в напрямку вул.Молодіжної в с.Іванчі Володимирецького району, Рівненської області, з увімкнутим ближнім світлом фар, зі швидкістю приблизно 80 км/год., що перевищує допустиму швидкість руху по умовах видимості проїзної частини, яка повинна була становити 61-73 км/год. та перевищує допустиму швидкість руху в населеному пункті, яка становить 50 км/год., не був пристебнутим ременем безпеки та перевозив пасажирів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які також не були пристебнутими ременями безпеки, проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням автомобіля і допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини вправо по ходу руху, де відбувся наїзд автомобіля на огорожу господарства та електроопору.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, від яких загинула на місці події; пасажир автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: забою м`яких тканин обличчя, множинного перелому кісток склепіння, основи черепа, кісток лицевого скелету з порушенням цілісності обох гайморових пазух, із ознаками забою головного мозку важкого ступеня, множинних двобічних переломів ребер 1-2 ребер справа, 1-4 ребер зліва з лівобічним гемопневмотораксом. які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент їх заподіяння; пасажир автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани нижньої губи справа з переходом на підборіддя, травматичних вивихів передніх та бокових різців верхньої щелепи, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали довготривалий розлад здоров`я та стійку втрату працездатності.

Також, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_5 вимог підпункту б) пункту 2.3 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху, які вимагають від водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі та під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху врахувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 просить змінити вказаний вирок та на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Також захисник просить відмовити у задоволенні цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_8 щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 56 000 грн. та зменшити розмір моральної шкоди 100 000 грн.

На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначила, що при призначенні ОСОБА_5 реальної міри покарання суд в достатній мірі не врахував характер скоєного злочину, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, ставлення до вчиненого, а саме визнання ним своєї вини, щире каяття, позицію потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо призначення йому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, часткове відшкодування шкоди. Захисник вказала, що слід також врахувати обставини вчинення ДТП, а саме відключене вуличне світло, відсутність дорожньої розмітки та дорожніх знаків.

З огляду на перелічені обставини, захисник вважає, що ОСОБА_5 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнити його від відбування даного покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Також апелянт не погоджується із рішенням суду щодо задоволення цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_8 . Зокрема зазначила, що потерпілою на підтвердження матеріальних витрат на поховання надано товарний чек від 28 листопада 2018 року про оплату похоронного набору на суму 7100 грн., який, на її переконання, є неналежним доказом, оскільки ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також у ньому зазначено лише прізвище та ініціали платника.

Крім того зазначила, що суд взяв до уваги неналежні докази - товарний чек від 29.10.2018 на суму 7590 грн. без зазначення платника, та рахунок №13, виданий ФОП ОСОБА_14 на суму 7590 грн. без зазначення дати видачі такого рахунку.

Також апелянт покликалась на те, що судом задоволено вимоги про стягнення витрат на організацію поховання у розмірі 3700 грн. та транспортних витрат у розмірі 500 грн., які не підтверджені жодними доказами.

Не погоджується захисник і зі стягненням витрат на придбання та спорудження нагробного пам`ятника у розмірі 34110 грн., оскільки потерпіла у судовому засіданні вказала, що пам`ятник вона придбала, але він не був встановлений. При цьому зазначила, що потерпіла у судовому засіданні підтвердила, що їй було відшкодовано 5000 грн. витрат на поховання.

Щодо стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 3000 грн., то апелянт зазначила, що представником потерпілої не додано акти виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги, не вказано, які послуги надано адвокатом та яка вартість кожної послуги окремо, а меморіальний ордер не підтверджує дійсну підставу проведеного платежу на суму 3000 грн.

Окрім того, ставлячи вимогу про зменшення розміру моральної шкоди, апелянт вказала, що суд не взяв до уваги, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, частково відшкодував матеріальну та моральну шкоду.

Представник потерпілої ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 просить вказаний вирок скасувати та призначити обвинуваченому ОСОБА_5 більш суворе покарання та повністю задовольнити вимоги цивільного позову щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_8 .

На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що на його думку суд безпідставно призначив обвинуваченому покарання у межах найнижчої санкції інкримінованої йому статті, а встановлені судом пом`якшуючі обставини він вважає формальними. При цьому представник потерпілої вказав на те, що внаслідок цієї ДТП заподіяно смерть одній потерпілій, одна потерпіла має тяжке тілесне ушкодження, а інша потерпіла середньої тяжкості.

Також апелянт вважає розмір морального та матеріального відшкодування мізерним, оскільки його довірителька втратила неповнолітню дитину, а також не справедливим часткове задоволення вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу.

У запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 просить відмовити в апеляційних вимогах захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 у повному обсязі. Також потерпіла ОСОБА_8 просила проводити апеляційний розгляд без своєї участі та участі свого представника-адвоката ОСОБА_9 .

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст.286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком два роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з обмеженнями, встановленими ухвалою судді від 15.03.2019 р.

Судом частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 та стягнуто з ОСОБА_5 на її користь 56000 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 250000 грн. - компенсації моральної шкоди.

Цим же вироком задоволено позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Володимирецької районної ради Рівненської області в особі Комунального неприбуткового підприємства «Володимирецька центральна районна лікарня» 9560 грн. 26 коп. відшкодування матеріальної шкоди.

Також постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2288 грн. процесуальних витрат на залучення експертів.

Вироком вирішено питання стосовно речових доказів по справі.

ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що він, будучи особою, що керує транспортним засобом, допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, при таких обставинах.

Так, ОСОБА_5 28 жовтня 2018 року приблизно о 20 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, у темну пору доби, в порушення вимог підпунктів б, в пункту 2.3, підпункту а пункту 2.9, пункту 12.1, пункту 12.2, пункту 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), керуючи автомобілем "Opel Vectra", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Першотравневій, поблизу будинку № 43 в с. Іванчі Володимирецького району Рівненської області, зі сторони вул. Робітничої в с.Іванчі Володимирецького району Рівненської області, в напрямку вул.Молодіжної в с.Іванчі Володимирецького району Рівненської області, з увімкнутим ближнім світлом фар, зі швидкістю приблизно 80 км/год., що перевищує допустиму швидкість руху по умовах видимості проїзної частини, яка повинна була становити 61-73 км/год. та перевищує допустиму швидкість руху в населеному пункті, яка становить 50 км/год., не був пристебнутим ременем безпеки та перевозив пасажирів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які також не були пристебнутими ременями безпеки, проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням автомобіля і допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини вправо по ходу руху, де відбувся наїзд автомобіля на огорожу господарства та електроопору.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажири вказаного автомобіля ОСОБА_15 , отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, від яких загинула на місці події, а ОСОБА_16 - тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх заподіяння, ОСОБА_17 - середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які викликали довготривалий розлад здоров`я та стійку втрату працездатності.

Також внаслідок дорожньо-транспортної пригоди цей транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_5 вимог підпункту б пункту 2.3 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху, які вимагають від водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі та під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху врахувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника-адвокат ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_5 на підтримання своєї апеляційної скарги та відмову у задоволенні апеляційних вимог представника потерпілої, думку прокурора ОСОБА_4 про законість вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно ч.1ст.404Кримінального процесуальногокодексу України (далі КПК)судапеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та кваліфікацію його дій в апеляційних скаргах сторони не оспорюють та не заперечують.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з частиною 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційній повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначив лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду. Тобто, реалізуючи свої дискреційній повноваження, суд для вибору такого покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання.

Зокрема судом було взято до уваги, що ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше не судимий, працевлаштований, проживає з батьками-пенсіонерами. Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття, сприяння розслідуванню злочину, часткове відшкодування шкоди. Згідно обвинувального акту, перші дві з цих обставин були визнаними такими слідчим та прокурором. При цьому, місцевим судом було визнано заначену в обвинувальному акті обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченого -вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Сукупність вказаних обставин стали підставою для обрання обвинуваченому мінімальної міри покарання, передбаченої санкцією інкримінованої йому статті. Водночас, на переконання колегії суддів, вони є недостатніми для прийняття рішення про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, тобто звільнення його від відбування вказаного покарання з випробуванням з іспитовим строком, як того просить сторона захисту.

Так, згідно зі статтею 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Щодо доводів представника потерпілої про призначення ОСОБА_5 позбавлення волі на більший термін, колегія суддів зауважує, що таке покарання за своїм розміром не буде відповідати особі обвинуваченого та буде явно несправедливим через суворість. При цьому, адвокат ОСОБА_9 в апеляційній скарзі не навів жодних обставин на підтвердження своєї позиції, які б не були вже враховані при обранні виду та міри покарання обвинуваченому судом першої інстанції.

Водночас, частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому, частини 4, 5 цієї статті визначають, що форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п.3 Постанови Пленуму N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як вбачається з матеріалів провадження, судом першої інстанції правильно встановлено, що винними діями обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_8 була заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях, що їх зазнала потерпіла у зв`язку зі смертю своєї дочки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також, на переконання колегії суддів місцевий суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 250000 грн., належним чином оцінив характер та обсяг моральних страждань, що їх зазнала потерпіла та які спричинили істотні порушення її звичайного способу та ритму життя, а тому таке відшкодування відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Окрім того, згідно ч.1 ст.1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною 1 ст.1201 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Так, згідно фіскальних чеків, долучених до цивільного позову, вбачається, що потерпілою ОСОБА_8 було придбано похоронний набір на суму 7100 грн., одяг для поховання 7590 грн., гранітний пам`ятник з установкою 34110 грн. та понесено витрати на організацію похорон 3700 грн.

Щодо доводів сторони захисту про неналежність вказаних доказів, оскільки вони не містять певних реквізитів (не зазначено повністю прізвище, ім`я, по-батькові платника, дати видачі), то колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не визначено єдину форму товарних чеків, накладних, які засвідчують передачу права власності на товари (послуги) від продавця до покупця. Водночас зважаючи на те, що перелічені товари та послуги, пов`язані та були придбані потерпілою ОСОБА_8 у період, що відповідає періоду смерті її доньки, колегія суддів вважає, що вказані витрати повинні бути стягнуті з обвинуваченого на користь потерпілої.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами захисника щодо необґрунтованості стягнення транспортних витрат у розмірі 500 грн., оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

Щодо витрат, понесених потерпілою на професійну правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.п.1,3 ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги та ордер є документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги. При цьому, витрати на послуги адвоката, які були понесені у кримінальних провадженнях, регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, у матеріалах кримінального провадження наявний ордер на надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_9 потерпілій ОСОБА_8 , копія свідоцтва ОСОБА_9 про надання правової допомоги.

Також у матеріалах провадження наявна довідка, видана адвокатом ОСОБА_9 потерпілій ОСОБА_8 про те, що нею сплачено на рахунок Адвокатського бюро ОСОБА_18 за вступ адвоката у справу, складання цивільного позову, участь у судових процесах з приводу загибелі внаслідок ДТП її доньки ОСОБА_10 3000 грн. та додано меморіальний ордер на підтвердження сплати цієї суми. Крім того, представником потерпілої долучено до апеляційної скарги меморіальний ордер про сплату Адвокатському бюро Олександра Печончика потерпілою ОСОБА_8 2500 грн.

Вказані докази є належними і допустимими та, на думку колегії суддів, є достатніми для підтвердження понесення потерпілою витрат на правову допомогу на вказані суми у суді першої та апеляційної інстанції.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №462/6473/16-ц зазначила, що процесуальні витрати, понесені, зокрема, у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що чинним кримінальним процесуальним законом не визначено чіткого переліку документів, які б слугували доказами понесення витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене, у відповідності до вимог ч.1 ст.124, п.1 ч.1 ст.118 КПК України, вказані фактичні витрати на правову допомогу підлягають обов`язковому стягненню з особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Водночас, заявлені потерпілою ОСОБА_8 витрати на правову допомогу у розмірі 22 000 грн., стягненню не підлягають з огляду на таке.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд (у разі, якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом), не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на те, що ні потерпілою, ні її представником не було надано доказів про понесення фактичних витрат на правову допомогу у розмірі 22000 грн., тобто не надано жодного документу, який би підтверджував сплату цих коштів в якості гонорару адвокату, колегія суддів вважає, що вказана сума стягненню не підлягає.

При цьому, акт про прийняття-передачу виконаних послуг, долучений адвокатом ОСОБА_9 , не доводить, що ці витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що вирок місцевого суду, в силу вимог п.4 ч.1 ст.408 КПК України, підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову потерпілої та стягнення витрат на правову допомогу, оскільки це не погіршує становища обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Володимирецького районногосуду Рівненськоїобласті від 09квітня 2019року стосовно ОСОБА_5 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та стягнення витрат на правову допомогу змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 52500 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) грн. відшкодування матеріальної шкоди, 3000 (три тисячі) грн. витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

В решті вирок суду залишити без змін.

Строк покарання рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3