Постанова

від 14.08.2019 по справі 520/1640/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 р.Справа № 520/1640/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків) від 03.04.2019 року (повний текст складено 12.04.19 року) по справі № 520/1640/19

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Дружба"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, СФГ "Дружба", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.02.2019 р. № 00000021420, яким збільшено суми грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість» на загальну суму 863148,00 грн (з них за податковими зобов`язанням - 575432,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 287716,00 грн).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та помилковими, оскільки висновок податкового органу про порушення вимог податкового законодавства СФГ "Дружба" спростовується наявністю первинної документації щодо господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року по справі № 520/1640/19 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Селянське (фермерське) господарство "Дружба" (далі - СФГ "Дружба") зареєстровано як юридична особа, перебуває на податковому обліку як платник податків, є платником податку на додану вартість. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видами господарської діяльності СФГ "Дружба" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; відтворення рослин; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність; оброблення насіння для відтворення; інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля фруктами й овочами (а.с.45-50).

Також, судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка СФГ "Дружба" з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.07.2016 р. по 30.11.2018 р., валютного - за період з 01.07.2016 р. по 30.11.2018 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 р. по 30.11.2018 р.

Підставою для винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення слугував акт від 22.01.2019 р. №177/20-40-14-20-08/31668316 (а.с.24-54), в якому перевіряючими зафіксовані наступні порушення вимог податкового законодавства: п.п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 п.п.201.10 ст.201 ПК України , в результаті чого завищено суми податку на додану вартість на загальну суму 575432,00 грн, в тому числі за серпень 2018 року в сумі 518307,00 грн., за вересень 2018 у сумі 55429,00 грн, за листопад 2018 року в сумі 1696,00 грн.

У зв`язку з цим податковим повідомленням-рішенням від 12.02.2019 р. № 00000021420 підприємству позивача збільшено суми грошового зобов`язання за податок на додану вартість в розмірі 863148,00 грн , в т.ч. за податковими зобов`язанням - 575432,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - (штрафами) 287716,00 грн (а.с.23).

Не погодившись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи відповідача не впливають на висновки суду щодо реальності господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між СФГ "Дружба" (покупець) та ТОВ "МЕГА-НК" (постачальник), укладено договір поставки від 05.02.2018 р. №05/02-2018 (а.с.111-113), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві добрива за специфікаціями, які є невід`ємними частинами даного договору в обумовлені даним договором і додатками до нього, строки визначені договором та графіком поставки, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену грошову суму в розмірі та строки, встановлені цим договором та додатками до нього. Відповідно до п.п.2.3 вказаного договору поставки - місце здійснення поставки продукції постачальником: зі складу постачальника на склад покупця за адресою, визначеною в специфікаціях. Вартість транспортних послуг не входить у вартість продажу товару та визначається згідно рахунку.

На виконання умов договору СФГ "Дружба" прийняла товар - добриво "ЩЕДРА НИВА ГВ", марка А, що підтверджується специфікацією, видатковими накладними (а.с.114, 127-131), сплативши його вартість, що підтверджується виписками по рахунку, платіжними дорученнями (а.с.132-148), а ТОВ "МЕГА-НК" виписало податкові накладні (а.с.149-153), що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаним договорам ТМЦ.

На підтвердження транспортування придбаного товар позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні, акт приймання-передачі виконаних робіт, платіжне доручення, виписки по рахунку, податкову накладну (а.с.122-123,154-184).

Як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, вказаний договір поставки з ТОВ "МЕГА-НК" був укладений для здійснення господарської діяльності шляхом використання у власній господарській діяльності вирощування сільськогосподарської продукції. На підтвердження оприбуткування придбаних ТМЦ позивачем до матеріалів справи надано картки рахунку 631, та 2083 (а.с.124-125), лімітно - забірні картки, прибуткові накладні, акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин. Податкові накладні, виписані ТОВ "МЕГА-НК", відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Також, суд першої інстанції вказав, що позивач сплатив відповідні витрати та суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "МЕГА-НК" були включені до складу податкового кредиту та відображені в податкових деклараціях з ПДВ у перевіряємий період, поданих до податкового органу.

На підставі цього, судом першої інстанції зроблений висновок, що ТОВ "МЕГА-НК" - виконав свої зобов`язання за вказаним вище договором, а СФГ "Дружба" прийняло ТМЦ та послуги за цими договором, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що судом першої інстанції не було досліджено аргументів ГУ ДФС у Харківській області стосовно отриманої податкової інформації від ГУ ДФС у Миколаївській області по ТОВ "МЕГА-НК" (код ЄДРПОУ 41498390) за звітний період декларування ПДВ 01.12.2017р. - 22.03.2018 р. з питань здійснення фінансово-господарської діяльності по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками за період 01.12.2017 р. - 22.03.2018 р. та контрагентами-покупцями від 22.03.2018 р. №215/14-29-14-08/ 41498390, якою встановлено, що з моменту реєстрації і по час проведення перевірки підприємство не звітує. За даними ЄРПН ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) надає послуги (перелік наведено в сторінці 8 даної податкової інформації), які потребують наявності працівників з відповідним фахом та відповідних основних засобів, обладнання, інструментів, оренда або придбання яких не декларується. ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) не спроможне здійснювати фінансово - господарську діяльність, в тому числі надавати задекларовані послуги, при відсутності трудових ресурсів. ОУ ГУ ДФС у Миколаївській області передано відповідь від 16.03.2018 р. № 616/14-29-21-11, в якій зазначено, що ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) за податковою адресою не знаходиться. Балансова вартість основних фондів: за 2017 рік податкову декларацію з податку на прибуток подана до ДПІ обліку (вх. від 24.01.2018 р. № 9297000301), дохід підприємства за 2017рік склав - 0,00 грн.; за 2017рік спрощений фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва поданий до ДПІ обліку (вх. від 24.01.2018 р. № 9297000670), основні засоби - 0,00 тис. грн., запаси - 0,00 тис. грн.

Крім того, за даними ЄРПН не встановлено придбання послуг з оренди основних засобів у сторонніх організацій з метою використання у власній господарській діяльності.

На підставі цього, апелянт вважає, що відсутність у ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) необхідних трудових та виробничих ресурсів та/або з урахуванням змісту і специфіки вказаних операцій, які передбачають наявність основних засобів, об`єктів оподаткування, складських приміщень, необхідних виробничих потужностей та/або транспорту (зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення), забезпечення спеціальних умов для зберігання товарів, придбання і реалізацію яких документально оформлено при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та покупцями, а також враховуючи, що відповідні сторонні послуги з експлуатації основних засобів та обладнання не придбавалися, вбачається відсутність об`єктивно необхідних умов для реального здійснення задокументованих між ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) та його контрагентами господарських операцій щодо придбання та реалізації товарів/послуг, їх транспортування, розвантаження/навантаження і зберігання та місця надання. За вказаних обставин встановлено відсутність факту реального здійснення оформлених ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) операцій з придбання товарів/послуг та їх реалізації на адресу покупця.

Таким чином, за результатами аналізу наявної інформації щодо діяльності ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) та його контрагентів встановлено: неможливість виконання ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) оформлених господарських операцій наявними трудовими ресурсами; відсутність у ТОВ МЕГА-НК (код ЄДРПОУ 41498390) об`єктивно необхідних умов для реального здійснення задокументованих з постачальниками господарських операцій щодо придбання товарів/послуг; розвантаження/навантаження і зберігання.

Крім цього, апелянт вказав, що судом першої інстанції не було враховано аргументів контролюючого органу стосовно недоліків первинної документації, наданої позивачем як до перевірки, так і до матеріалів справи, зокрема: до перевірки було надано договір купівлі-продажу № 15/02-2018 від 15.02.2018 р., який укладено в м. Миколаїв, але наказу про відрядження директора до м. Миколаїв для укладення договору до перевірки не надавалося; однією з умов договору купівлі - продажу №15/02-2018 від 15.02.2018 є 1.2. Якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати технічним умовам на даний товар.. Проте, в порушення визначених договором умов до перевірки СФГ Дружба не надано документи, які підтверджують походження придбаного товару - сертифікатів якості та декларацій про відповідність, у зв`язку з чим є неможливим встановити наступні фактори:визначити виробника добрива "ЩЕДРА НИВА ГВ", марка "А", що має важливе значення при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість - встановити відповідність встановленим ТУ,ГОСТАМ.

Крім цього, апелянт вказав, що факт транспортування нібито придбаного товару позивач належним чином підтвердити не може, оскільки первинні документи по перевезенню хоча й були надані до перевірки, складені з порушенням вимог, встановлених законом, а саме: по-перше, в товарно-транспортних накладних не зазначено певного пункта навантаження: пункт навантаження - Житомирська обл., Романовський р-н, с.Ольха; пункт розвантаження - Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Стара Гнилиця: по-друге в графі водій передбачено лише ПІБ особи, яка нібито перевозила товар, проте не зазначено номер та серію посвідчення водія.

Крім того, акт перевірки фіксує, що до перевірки не було надано довіреності та журналу видачі довіреності.

Ще одним аргументом безтоварності цієї господарської операції апелянт вважає те, що позивач жодним чином не може підтвердити оприбуткування нібито придбаного товару на складі, до перевірки не було надано, і це зазначено в акті перевірки, прибуткової накладної, яка фіксує оприбуткування товару на складі покупця. До перевірки не було надано документів щодо внутрішнього переміщення товару. Враховуючи вищезазначене позивач не може надати будь-якого документального підтвердження виникнення товару, його походження, транспортування, оприбуткування в себе на складі.

Зауважуючи про недоліки первинних документів, контролюючий орган також вказав, що надані до перевірки та до суду видаткові накладні, зокрема видаткова накладна № РН - 0000033 від 16.02.2018 р., також не відповідає формі, оскільки в графі місце складання відсутня інформація. ТТН датовані всі від квітня 2018 року, окрім ТТН № 93 від 24.03.2018, а видаткові накладні, що були надані, датовані 16 та 20 лютого, що на думку апелянта свідчить про те, що надані до перевірки СФГ Дружба первинні документи бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинам з ТОВ МЕТА-НК за лютий 2018 року не є достатніми доказами фактичного виконання операцій.

З приводу наведених вище доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі як на підставу відсутності реальності операцій позивача та його контрагента на відсутність матеріально-технічної та технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, трудових ресурсів, тимчасового зберігання відповідних обсягів товару, про що свідчить податкова інформація від іншого контролюючого органу, колегія суддів зазначає наступне.

Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами, оскільки доводи відповідача фактично ґрунтуються на припущеннях податкового органу, оскільки ТОВ МЕГА-НК пройшло, передбачену законом процедуру державної реєстрації, перебуває в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та наділене повною правової дієздатністю. Перевірку господарської діяльності ТОВ МЕГА-НК ДФС не проводило, наявність судових рішень щодо обмеження правоздатності відповідачем не наведено так само, як і судових рішень у кримінальних справах які б визнавали посадових осіб підприємства винними у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 16.01.2018 р. в справі № 820/4648/13-а, в справі № 826/1398/17, яка полягає у тому, що на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод.

Також, колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв`язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов`язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов`язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов`язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов`язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов`язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Щодо посилань податкового органу на невідповідність підтверджуючих документів щодо транспортування, колегія суддів зазначає, що ТТН не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН, помилки в її заповненні чи інші недоліки не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що відсутність чи наявність в ній певних невідповідностей в ТТН на транспортування продукції не може безумовно свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена колегією Касаційного адміністративного суду в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 р. у справі №821/589/17.

Що стосується посилання податкового органу на те, що позивач жодним чином не може підтвердити оприбуткування нібито придбаного товару на складі, до перевірки не було надано, і це зазначено в акті перевірки, прибуткової накладної, яка фіксує оприбуткування товару на складі покупця, колегія суддів зазначає, що на підтвердження оприбуткування придбаних ТМЦ позивачем надано картки рахунку 631, та 2083 (а.с. 124-125), лімітно-забірні картки, прибуткові накладні, акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин. Також, позивачем надано прибуткові накладні на придбаний товар, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 208-212, т. 1).

Щодо посилання апелянта на те, що видаткова накладна № РН-0000033 від 16.02.2018 р. не відповідає формі, оскільки в графі місце складання відсутня інформація , колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Закону України Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В цьому випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи. При цьому, необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, оскільки матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов`язань за вказаним вище правочином.

Що стосується посилання апелянта на те, що до перевірки було надано договір купівлі-продажу № 15/02-2018 від 15.02.2018 р., який укладено в м. Миколаїв, але наказу про відрядження директора до м. Миколаїв для укладення договору до перевірки не надавалося, колегія суддів зазначає, що відповідачем у справі не доведено того, що на підприємстві позивача ведеться журнал відряджень, а тому оформлення чи не оформлення наказу про відрядження не впливає на реальність вчиненого підприємством позивача правочину з його контрагентом, Крім того, відповідачем не надано доказів того, що директор СФГ "Дружба" фактично був відсутній при складанні та підписанні договору, а тому наведені доводи є необґрунтованими.

Що стосується посилання апелянта на ненадання позивачем сертифікатів якості та декларацій про відповідність, колегія суддів зазначає наступне.

Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки вони не містить відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації.

Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції).

Відтак, відсутність вказаного документа не може свідчити про безтоварність господарської операції, що свідчить про безпідставність доводів апелянта в цій частині.

Інші доводи апелянта не впливають на правомірність висновку суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року по справі № 520/1640/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року по справі № 520/1640/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 19.08.2019 року