Постанова

від 20.08.2019 по справі 904/1238/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2019 Справа № 904/1238/19

м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,

суддів - Кощеєва І.М., Широбокової Л.П.,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Томікс-Груп" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі № 904/1238/19 (суддя Ніколенко М.О., повне рішення складено 13.06.2019)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лінокор", м. Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "Томікс-Груп", м. Дніпро

про стягнення попередньої оплати в сумі 22 500 грн., пені в сумі 4477грн.81 коп., додаткової пені в сумі 1 575 грн., трьох процентів річних в сумі 377 грн., інфляційної складової в сумі 1402грн.69 коп.

ВСТАНОВИВ:

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі №904/1238/19 позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) "Лінокор" задоволено частково, з ТОВ"Томікс-Груп" на користь позивача стягнуто 22500грн. попередньої оплати, в задоволенні позовних вимог про стягнення 4 477грн.81коп. пені, 1575грн. додаткової пені, 377грн. трьох процентів річних та 1402грн.69коп. інфляційної складової в позові відмовлено;

- приймаючи рішення, господарський суд виходив з обставин щодо невиконання відповідачем зобов"язань з поставки товару у повному обсязі за договором, укладеним сторонами у спрощений спосіб;

- при відмові в задоволенні решти позову господарський суд виходив з відсутності між сторонам укладеного в письмовій формі господарського договору, яким передбачена відповідальність постачальника у вигляді сплати пені та додаткової пені, з того, що оскільки відповідач повинен був повернути позивачеві грошові кошти в сумі 22500грн. у строк до 08.02.2019 включно, позивачем безпідставно нараховані три проценти річних та інфляційна складова за період, у який відповідач не мав прострочення виконання грошового зобов"язання;

- не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Томікс-Груп" подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права просить це рішення скасувати частково, ухвалити нове рішення та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі;

- у поданій скарзі йдеться про те, судом необґрунтовано застосовані положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність домовленості сторін щодо доставки товару відповідачем позивачу та на відвантаження позивачем попереднього товару самостійно зі складу відповідача, про те, що товар в обсязі 500 штук на суму 22500грн. і на теперішній час знаходиться на складі відповідача у зв"язку з відмовою позивача забрати останній, а також про те, що недослідження питання домовленості сторін про відвантаження товару і моменту виконання зобов"язання відповідно до рахунку-фактури свідчить про недостатність доказів для повернення позивачеві суми попередньо сплачених коштів за виготовлений відповідачем товар, який позивач не забирає без пояснення причин;

- ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2019 за апеляційною скаргою товариства відкрито провадження та постановлено розглянути апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження;

- на виконання вимог вказаної ухвали суду відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, про розгляд справи апеляційним судом позивач повідомлений належним чином;

- 26.07.2019 на адресу апеляційного суду від ТОВ"Томікс-Груп" надійшло клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи, яке обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не було досліджено всі докази по справі та не були взяті до уваги пояснення представника відповідача стосовно причин неотримання виготовленого товару позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2018 ТОВ"Томікс-Груп" для оплати вартості за товар- втулку поліуретанову в кількості 2500 штук ТОВ"Лінокор" виставлено рахунок-фактуру №ТГ-272 на суму 112500грн..

Згідно з платіжним дорученням №10795 від 31.05.2018 виставлений рахунок оплачено ТОВ"Лінокор" в повному обсязі з призначенням платежу: "оплата за втулку, згідно рах. №ТГ-272 від 23.05.21018".

На підставі видаткових накладних №ТГ-02 від 01.06.2018 та №ТГ-17 від 11.06.2018 здійснена поставка товару в кількості 5000 штук на суму 67500грн. та 500 штук на суму 22500грн..

04.09.2018 ТОВ"Лінокор" звернулося до ТОВ"Томікс-Груп" з листом щодо повернення надмірно сплачених коштів в сумі 22500грн. по рахунку №ТГ-272 від 23.05.2018.

Листом від 10.09.2018 ТОВ"Томікс-Груп" повідомило ТОВ"Лінокор" про те, що товар, оплачений останнім 31.05.2018 згідно з рахунком №ТГ-272 від 23.05.2018 не забрано в повному обсязі та зберігається на складі в кількості 500 штук з 05.06.2018.

При цьому ТОВ"Томікс-Груп" запропоновано ТОВ"Лінокор" забрати вказаний товар.

23.01.2019 ТОВ"Лінокор" направлено на адресу ТОВ"Томікс-Груп" вимогу щодо повернення на протязі 5 днів з моменту отримання даної вимоги суми попередньої оплати недопоставленого товару в розмірі 22500грн..

Вказана вимога залишена ТОВ"Томікс-Груп" без задоволення з одночасною вимогою забрати спірний товар.

Вимога про повернення попередньої оплати, направлена ТОВ"Лінокор" на адресу ТОВ"Томікс-Груп" 20.02.2019 також залишена без задоволення з тих самих підстав.

Викладені обставини слугували визначальними для звернення ТОВ"Лінокор" з позовом у даній справі.

Як на правові підстави для звернення з позовом ТОВ"Лінокор" посилалося на положення ст.ст.525, 530, 625, 693 Цивільного кодексу України.

Ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 203 Кодексу правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.204 Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ст.205 Кодексу передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За приписами ст.206 Кодексу усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно із ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

В процесі розгляду справи господарським судом правильно встановлено факт виникнення між сторонами взаємних відносин та обов"язків з поставки товару, а також укладення між сторонами договору щодо такої поставки у спрощений спосіб.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд послався на те, що оскільки поставка товару на суму 22500грн. відповідачем здійснена не була, сума попередньої оплати у вказаному розмірі позивачу не повернута, а також враховуючи отримання 01.02.2019 відповідачем вимоги №37 про відшкодування боргу від 21.01.2019, останній мав повернути позивачу грошові кошти у вказаній сумі у строк до 08.02.2019.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками господарського суду, оскільки вважає ці висновки зробленими всупереч положенням ст.86 Господарського процесуального кодексу України без ґрунтовного дослідження обставин справи та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 названого Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ст.610 Кодексу унормовано, що порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

За приписами ст.712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст.663 Кодексу передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк ? відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Ст.689 Кодексу встановлено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.693 Кодексу якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналізуючи положення наведених норм можливо зробити висновок про те, що договір купівлі-продажу є взаємно зобов"язуючим, в якому кожна із сторін наділена взаємними правами та обов"язками.

У даному випадку, строк поставки спірного товару сторонами узгоджено не було, тому позивач мав звернутися з вимогою до відповідача про здійснення такої поставки в порядку, передбаченому ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази такого звернення, а також вжиття позивачем інших дій, спрямованих на прийняття товару для уникнення неналежного виконання зобов"язань, що склалися між сторонами.

Крім того, матеріали справи не містять і доказів відмови відповідача від поставки товару. Навпаки, у відповідях на листи позивача, у тому числі, на вимогу №37 від 21.01.2019, відповідачем повідомлялося про готовність товару ? втулок в кількості 500 штук та пропонувалося забрати вказаний товар з його складу.

У цьому зв"язку вимоги про стягнення з відповідача 22500грн. є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, господарський суд наведеного не врахував, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача вказаної вище суми.

З огляду на викладене рішення господарського суду в цій частині слід скасувати.

Клопотання скаржника про розгляд справи з викликом сторін задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У даному випадку, позов заявлено про стягнення з відповідача загальної суми коштів 30332грн.50коп., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням або викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому клопотання скаржника не містить належних та достатніх доводів щодо неможливості розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі №904/1238/19 в частині задоволення позову скасувати;

- в цій частині прийняти нове рішення;

- в позові відмовити;

- в іншій частині рішення залишити без змін;

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лінокор" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Томікс-Груп" 2881грн.50коп. судового збору за апеляційною скаргою, видати наказ;

- видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області;

- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови з підстав, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України;

- повна постанова складена 20.08.2019

Головуючий суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М.Кощеєв

Суддя Л.П.Широбокова