Рішення

від 14.08.2019 по справі 914/1006/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2019 справа № 914/1006/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушок Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування

до відповідача: Акціонерного товариства Українська залізниця

в особі регіональної філії Львівська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця

про: стягнення 3189146,71грн.,

Представники:

позивача: Копитова Е.Р. (довіреність №15-07/49 від 15.07.2019р.);

відповідача: Кобко О.Л. (довіреність №Ц/6-63/294-18 від 29.12.2018р.),

ВСТАНОВИВ:

27.05.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: регіональної філії Львівська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 3189146,71грн.

03.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.06.2019р.

Протокольною ухвалою від 24.06.2019р. підготовче засідання у справі відкладено на 17.07.2019р.

Крім того, 24.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у справі №914/1006/19, якою, викликав Приватне акціонерне товариство Краматорський завод важкого верстатобудування , як позивача у справі 914/1006/19 в підготовче засідання, відкладене на 17.07.2019р.

15.07.2019р. Господарський суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції №26/619 від 01.07.2019р. (вх.№27688/19 від 04.07.2019р.).

17.07.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: прийняти заяву Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування про зменшення розміру позовних вимог №26/689 від 10.07.2019р. (вх.№1935/19 від 15.07.2019р.).; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 29.07.2019р.

18.07.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив клопотання Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№29914/19 від 18.07.2019р.) задовольнити; судове засідання з розгляду спору по суті у справі №914/1006/19, призначене на 29.07.2019р., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Краматорському міському суду.

У судовому засіданні з розгляду спору по суті 29.07.2019р. Господарським судом Львівської області оголошено перерву до 14.08.2019р.

06.08.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив клопотання Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№31909/19 від 05.08.2019р.) задовольнити; судове засідання з розгляду спору по суті у справі №914/1006/19, призначене на 14.08.2019р., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Першому апеляційному адміністративному суду.

Після закінчення перерви, у судове засідання з розгляду спору по суті 14.08.2019р. представники сторін з`явилися, при цьому, представник позивача взяв участь у вищевказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні з розгляду спору по суті 14.08.2019р. представником позивача подано передбачену ч.8 ст.129 ГПК України заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№33759/19. Крім того, представником відповідача у судовому засіданні з розгляду спору по суті 14.08.2019р. подано заяву про зменшення штрафних санкцій, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№33757/19. Водночас, до вказаної заяви долучено платіжне доручення №2057267 від 06.08.2019р. на суму 1500000,00грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих ним відповідачу послуг, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору №Л/В-18583/НЮ від 07.06.2018р., просить суд, з врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 1500000,00грн.

Крім того, позивачем нараховано 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення, 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми та 112890,41грн. пені.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, зокрема, зазначивши, що, всупереч умов укладеного між сторонами договору, складена позивачем калькуляція з розшифровками матеріальних та трудових витрат, не була надана відповідачу разом із актом приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2019р., а також не є підписана відповідачем, тому, обов`язок оплати таких послуг у відповідності до умов договору не настав. Крім того, як зазначає відповідач, послуги надано позивачем із порушенням встановлених договором строків, а тому відповідач був позбавлений можливості оплатити вартість таких відповідно до річного плану закупівель на 2018р.

Водночас, відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

07.06.2018р. між Приватним акціонерним товариством Краматорський завод важкого верстатобудування (надалі по тексту - позивач , Виконавець ) та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство Українська залізниця , в особі регіональної філії Львівська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця (надалі по тексту - відповідач , Замовник ) укладено договір №Л/В-18583/НЮ (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з капітального ремонту колесотокарного верстата УББ 112/2К підрозділу Експлуатаційне вагонне депо Коломия (надалі по тексту - Послуги , Ремонт ). При цьому, детальний перелік послуг визначено сторонами в Додатку №1 до Договору.

Згідно з п.4.1. Договору, загальна вартість послуг визначається калькуляцією з розшифровками матеріальних та трудових витрат (Додаток 2) та становить 3000000,00 грн. з ПДВ, в тому числі 500000,00 грн. ПДВ, 2500000,00 грн. без ПДВ.

02.07.2018р. відповідач передав, а позивач прийняв для виконання Послуг колесотокарний верстат УББ 112/2К підрозділу Експлуатаційне вагонне депо Коломия (надалі по тексту - Обладнання ), що підтверджується актом приймання-передачі в ремонт №1 від 02.07.2018р.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2019р., позивач своїми силами, застосовуючи свої матеріали, запчастини, механізми та обладнання відповідно до Додатку №1 до Договору виконав в повному обсязі Послуги, загальна вартість яких становить 3000000,00грн. з ПДВ. При цьому, згідно акту приймання-передачі з ремонту від 31.01.2019р., позивач передав, а відповідач прийняв після виконання Послуг колесотокарний верстат УББ 112/2К підрозділу Експлуатаційне вагонне депо Коломия .

31.01.2019р. позивачем сформовано для відповідача рахунок №15 на оплату 3000000,00грн. з ПДВ вартості наданих Послуг.

Відповідно до п.4.3. Договору, Замовник проводить оплату протягом 30 календарних днів після підписання актів приймання-передачі наданих послуг та калькуляції фактичних витрат з розшифровками матеріальних та трудових витрат (але не раніше реєстрації податкової накладної відповідно до вимог чинного законодавства України).

Проте, як зазначає позивач, відповідачем не здійснено оплату вищевказаних Послуг, внаслідок чого утворився борг у розмірі 3000000,00грн. з ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору, 12.04.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу вих.№11/04/2019-2 від 11.04.2019р. про сплату основного боргу. Проте, станом на момент звернення з позовом до суду, така вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Водночас, після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено позивачу 3000000,00грн. вартості наданих позивачем Послуг, що підтверджується платіжними дорученнями №1891413 від 05.06.2019р. на суму 1500000,00грн. та №2057267 від 06.08.2019р. на суму 1500000,00грн.

При цьому, у судовому засіданні 14.08.2019р. з розгляду спору по суті представник позивача підтримав повністю заявлені, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позовні вимоги, в тому числі, про стягнення 1500000,00грн. основного боргу та нарахованих ним 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення, 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми та 112890,41грн. пені.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як встановлено судом, 07.06.2018р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Послуги з капітального ремонту Обладнання, при цьому, детальний перелік Послуг визначено сторонами в Додатку №1 до Договору. Вказаний Договір за своє правовою природою є договором підряду.

02.07.2018р. відповідач передав, а позивач прийняв для виконання Послуг Обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі в ремонт №1 від 02.07.2018р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з п.5.7. Договору, надання послуг та приймання їх результатів оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін.

31.01.2019р. позивач виконав у повному обсязі визначені Договором Послуги, загальною вартістю 3000000,00грн. з ПДВ. та передав відповідачу Обладнання, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг та приймання-передачі з ремонту від 31.01.2019р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Податкова накладна №66 від 31.01.2019р. (реєстраційний номер 9016999968) за господарською операцією з надання позивачем відповідачу Послуг зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 31.01.2019р.

Відповідно до п.3.1.1. Договору, Замовник зобов`язується прийняти надані послуги та своєчасно здійснювати їх оплату відповідно до умов Договору.

Згідно з п.4.3. Договору, Замовник проводить оплату протягом 30 календарних днів після підписання актів приймання-передачі наданих послуг та калькуляції фактичних витрат з розшифровками матеріальних та трудових витрат (але не раніше реєстрації податкової накладної відповідно до вимог чинного законодавства України).

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, доводи відповідача щодо непідписання ним наданої позивачем калькуляції з розшифровками матеріальних та трудових витрат, прострочення виконання позивачем Послуг, а отже, відсутності обов`язку оплати наданих Послуг, спростовуються, зокрема, наступним:

у відповідності до положень ч.1 ст.843 ЦК України, у п.4.1. Договору, сторонами визначено, що загальна вартість послуг визначається калькуляцією з розшифровками матеріальних та трудових витрат (Додаток 2) та становить 3000000,00 грн. з ПДВ, в тому числі 500000,00 грн. ПДВ, 2500000,00 грн. без ПДВ.

Вказана загальна вартість Послуг також зазначена і в підписаному представниками обох сторін акті приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2019р.

Водночас, у матеріалах справи наявна копія калькуляції з розшифровками матеріальних та трудових витрат, яку, як зазначає позивач, відповідач хоч і отримав разом із актом приймання-передачі наданих послуг, проте, своєчасно не повернув. Суд звертає увагу на те, що на вказаній калькуляції міститься відмітка про отримання такої відповідачем (наявні підписи головного інженера - Перцович Т.Д. та Коциба Р.М. про одержання екземпляру такої), при цьому, відповідно до такої калькуляції, загальна вартість послуг становить 3000000,00грн. з ПДВ., що ідентична загальній вартості Послуг, визначеній сторонами у Додатку №1 до Договору ( Калькуляція з розшифровками матеріальних та трудових витрат ), більше того, вартість кожної із статей витрат в наданій позивачем відповідачу калькуляції також є ідентичною вартості статтям витрат , визначеним у Додатку №1 до Договору.

Крім того, факт наявності чи відсутності прострочення надання позивачем відповідачу Послуг, за умови прийняття відповідачем таких послуг у повному обсязі, без застережень та зауважень, тощо не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку здійснити оплату вартості таких послуг у встановлені Договором порядку та строки.

Враховуючи наведене, протягом 30 календарних днів з моменту прийняття від позивача передбачених умовами Договору Послуг, який співпадає з моментом реєстрації відповідної податкової накладної, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату позивачу вартості таких послуг у розмірі, визначеному в Договорі за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, першим днем встановленого Договором строку для здійснення оплати вартості Послуг був 01.02.2019р., а останнім - 04.03.2019р. (враховуючи те, що 02.03.2019р. та 03.03.2019р. - вихідні дні).

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, такої оплати протягом вищевказаного строку відповідачем не здійснено.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати наданих позивачем Послуг у розмірі 3000000,00грн. з ПДВ.

Разом з тим, після відкриття провадження у цій справі, відповідачем здійснено повністю оплату вартості наданих позивачем Послуг, що підтверджується платіжними дорученнями №1891413 від 05.06.2019р. на суму 1500000,00грн. та №2057267 від 06.08.2019р. на суму 1500000,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата 3000000,00грн. основного боргу, стягнення 1500000,00грн. якого, з врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, є предметом спору у цій справі, відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1500000,00грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Крім того, позивач, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 112890,41грн. пені, нарахованої за період з 05.03.2019р. по 20.05.2019р.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.2. Договору, за несвоєчасну оплату за надані послуги Замовник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем вірно, а тому, враховуючи вищевказане, заявлені позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 112890,41грн. пені є підставними та обґрунтованими.

При цьому, суд, розглянувши заяву про зменшення штрафних санкцій (вх.№33757/19 від 14.08.2019р.), зазначає наступне:

подану заяву відповідач обґрунтовує здійсненою ним після відкриття провадження у цій справі оплатою у повному обсязі вартості наданих позивачем Послуг, а також, відсутністю, враховуючи непідписання відповідачем наданої позивачем калькуляції витрат, вини відповідача у нездійсненні оплати таких Послуг, а отже відсутністю правових підстав для застосування відповідальності у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Крім того, відповідач зазначає, що виконання, передбачених Договором грошових зобов`язань було ускладнене обставинами, які не залежали безпосередньо від відповідача, а негативні наслідки (збитки) для позивача у зв`язку із таким - відсутні.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Суд враховає правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі № 910/3652/18).

Суд звертає увагу на таке:

1) прострочення виконання відповідачем зобов`язань є значним, основний борг було погашено відповідачем після 5 календарних місяців з моменту його виникнення, при цьому, судом враховано передбачене умовами Договору відстрочення на 30 календарних днів моменту оплати прийнятих відповідачем Послуг;

2) ступінь виконання відповідачем зобов`язань та його поведінку, зокрема, на те, що оплату Послуг відповідачем здійснено лише після відкриття провадження у справі. При цьому, в матеріалах справи відсутні та сторонами не заперечується, що відповідачем до моменту звернення позивача із цим позовом до суду не вчинено будь-яких дій, спрямованих на добровільне усунення порушення умов Договору, а вимога позивача вих.№11/04/2019-2 від 11.04.2019р., яка стосувалася лише сплати основного боргу без нарахованої суми пені, залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Більше того, у заяві про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач, всупереч встановленому вище судом, зазначає про відсутність обов`язку зі здійснення оплати вартості наданих Послуг;

3) відсутність в матеріалах справи, а також те, що сторонами не подано належних та допустимих доказів наявності причини (причин) неналежного виконання відповідачем, передбачених умовами Договору, зобов`язань. При цьому, відповідачем не доведено у встановленому законодавством порядку те, що порушення ним грошового зобов`язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що б підтверджувало наявність підстав для звільнення його від відповідальності за таке порушення. Крім того, доводи відповідача на відсутність у нього можливості здійснити оплату вартості Послуг відповідно до річного плану закупівель на 2018р. не підтверджено будь-якими доказами;

4) відсутність можливості оцінити майновий стан обох сторін з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, підтверджуючих такий стан та відсутність доказів неспівмірності розміру відповідальності відповідача в порівнянні із спричиненими позивачу невиконанням Договору збитками, а також на те, що від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів;

5) те, що сума нарахованих позивачем штрафних санкцій становить 4% (112890,41/3000000,00=0,037630137?0,04) від загальної вартості Послуг, зобов`язання щодо оплати яких виникли на підставі Договору та були порушені відповідачем, не є надмірними, а тому можливість стягнення таких не змінює дійсне правове призначення неустойки. При цьому, суд звертає увагу, що пеня визначена сторонами як облікова ставка НБУ, що вдвічі менше встановленого ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань граничного розміру;

Крім того, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Застосований позивачем за неналежне виконання відповідачем умов Договору розмір штрафних санкцій, а саме пеня у розмірі облікової ставки НБУ, погоджений сторонами при укладенні Договору. Вказаний Договір на момент розгляду справи не визнаний судом недійсним, зокрема в частині відповідальності сторін за неналежне виконання його умов, а також відсутні докази внесення змін до нього сторонами.

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, а також те, що відповідачем жодним чином не підтверджено наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, а в матеріалах справи такі докази відсутні, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 112890,41грн. пені підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення, 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми, нараховані ним за період з 05.03.2019р. по 20.05.2019р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних за заявлений періоди суд встановив, що такий здійснено вірно, а тому заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми є підставними та обґрунтованими, а тому, підлягають задоволенню повністю.

Водночас, під час здійснення розрахунку інфляційних втрат, позивач невірно визначив сукупний індекс інфляції за період, протягом якого ним здійснено відповідні нарахування, а саме, оскільки ним не враховано індекс інфляції за травень 2019 року, хоч заборгованість у відповідача виникла до 15 числа відповідного місяця, що в свою чергу, з врахуванням Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань та рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р., а отже, індекс інфляції за такий місяць враховується при визначенні сукупного індексу інфляції за заявлений позивачем період.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за заявлений період.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 05.03.2019 - 20.05.2019 3000000 1,026 78670,89 Таким чином, інфляційне збільшення суми боргу за період з 05.03.2019р. по 20.05.2019р. становить 78670,89грн.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, заявлені позовні вимоги, з врахуванням заяв про зменшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви щодо порушення ним передбаченого умовами Договору грошового зобов`язання, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення, 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 112890,41грн. пені, а також 2837,20грн. судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №449515984 від 20.05.2019р. про сплату судового збору в розмірі 47837,20грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, сплачений позивачем судовий збір за подання до суду позову (із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), розмір якого становить 25337,20грн. (1689146,71/100*1,5 = 25337,20065 ? 25337,20) слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (57270,00+18986,30+112890,41 = 189146,71), стягнути з відповідача на користь позивача 2837,20грн. (189146,71/1689146,71*25337,20 = 2837,200577 ? 2837,20) судового збору.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що, відповідно до п.п.1,5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Проте, враховуючи відсутність клопотання позивача про повернення сплаченої за подання позову в частині вимог, які було зменшено з врахуванням прийнятої судом заяви, суми судового збору у розмірі 22500,00грн. (47837,20-25337,20 = 22500,00) та про повернення сплаченої за подання позову в частині вимог, провадження щодо яких підлягає закриттю, суми судового збору у розмірі 22500,00грн. (15000000/3189146,71*47837,20 = 224999,9969 ? 22500,00), підстави для повернення такого судового збору у загальному розмірі 45000,00грн. (22500 +22500 =45000) станом на момент прийняття рішення у цій справі відсутні.

Згідно з абз.2 ч.8 ст.129 ГПК України, докази, підтверджуючі розмір судових витрат, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи те, що представником позивача до закінчення судових дебатів у цій справі усно зроблено заяву про те, що позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення у цій справі буде подано докази, підтверджуючі розмір судових витрат, при цьому, враховуючи подану ним 14.08.2019р. письмову заяву (в порядку ст.129 ГПК України), яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№33759/19, наявні підстави для вирішення питання про судові витрати, за винятком сплаченого судового збору, після ухвалення цього рішення, в межах встановленого ГПК України строку.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 221, 236, 238, 240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 1500000,00грн. основного боргу.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (місцезнаходження юридичної особи: 03680, м. Київ, вулиця тверська, будинок 5; ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) в особі регіональної філії Львівська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця (місцезнаходження ВП: 79007, Львівська обл., місто Львів, Галицький район, вулиця Гоголя, будинок 1; Код ЄДРПОУ ВП: 40081195) на користь Приватного акціонерного товариства Краматорський завод важкого верстатобудування (місцезнаходження юридичної особи: 84306, Донецька обл., місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи: 00222999) 57270,00грн. інфляційного збільшення за час прострочення, 18986,30грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 112890,41грн. пені, а також 2837,20грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл решти судових витрат на 22.08.2019р. о 11:00 год.

Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, зал судових засідань № 4, ІІ поверх, каб. 204.

6. Встановити позивачеві строк до 19.08.2019р. для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. Зобов`язати позивача надати (надіслати) ці докази відповідачеві одночасно з їх поданням (надісланням) до суду.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2019р.

Суддя Король М.Р.