Постанова

від 19.08.2019 по справі 581/215/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року

м.Суми

Справа №581/215/19

Номер провадження 22-ц/816/4421/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Орлов І. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Беївська сільська рада Липоводолинського району Сумської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 червня 2019 року в складі судді Бутенко Д.В., постановлене у сел. Липова Долина, повне судове рішення складено 18 червня 2019 року.

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом у квітні 2019 року, позивач просив суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_4 , на підставі рішення виконкому Беївської сільської ради № 23 від 23.05.1998 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 164.

Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина, яку успадкував позивач. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_6 , після смерті якого також відкрилася спадщина, що складається з земельної ділянки (паю), розміром 4,73 в умовних кадастрових гектарах, що належала спадкодавцеві на підставі сертифікату серії НОМЕР_2 та житлового будинку разом з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що дану спадщину він прийняв у спосіб встановлений законом. Зазначає, що житловий будинок, який входив до складу спадщини його батько успадкував після смерті ОСОБА_5 , але не оформив спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати ОСОБА_4 , після смерті якої все належне їй майно успадкував його брат ОСОБА_7 . Зазначає, що у 2002 році помер його брат ОСОБА_7 , а після його смерті все належне йому майно успадкувала його дружина ОСОБА_2 , яка переоформила земельну ділянку що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вказує, що будучи спадкоємцем відповідач ОСОБА_2 відмовляється успадкувати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділялася для обслуговування житлового будинку вважаючи державний акт, на підставі якого вона належала матері позивача незаконним. Отримавши відповідне рушення виконкому, на підставі якого був виданий державний акт серії НОМЕР_1 відповідач встановив, що вказане рішення датоване не 23.05.1998 року 9як зазначено в державному акті), а 24.04.1998 року. Крім того на даному засіданні взагалі не розглядалося питання при виділення земель. Вказує, що оскільки він є власником будинку, то являється і фактичним власником земельної ділянки, що знаходиться під ним, а отже акт серії НОМЕР_1 було видано помилково.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 18.06.2019 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 , на підставі рішення виконавчого комітету Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області № 23 від 23 травня 1998 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 164, а саме: в частині надання права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,09 га із загальної земельної ділянки площею 0,44 га для будівництва та обслуговування жилого будинку. В іншій частині державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий на ім`я ОСОБА_4 , на підставі рішення виконавчого комітету Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області № 23 від 23 травня 1998 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 164, а саме: в частині надання права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,35 га, слід вважати чинним.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне встановлення судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що ним не доведено факт порушення його прав Беївською сільською радою в частині виділення земельної ділянки площею 0,35 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства. Зазначає, що суд при прийнятті рішення не звернув уваги на те, що рішення виконкому від 23.05.1998 року № 23 взагалі відсутнє. Зазначає, що земельні ділянки, що мають різне цільове призначення є окремими об`єктами нерухомості. Крім того є незрозумілим де саме знаходиться земельна ділянка щодо якої визнано недійсним державний акт.

Від відповідачів та третьої особи до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони та третя особа до суду не прибули, надавши заяви слухати справу без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності на будинок виникло раніше і є первісним відносно права власності на земельну ділянку і вказана обставина не була врахована сільською радою при оформленні і видачі оскаржуваного державного акту. Водночас, в частині скасування державного акту щодо права власності на 0,35 га, позивач не довів яким чином відповідачі порушують його права на зазначений об`єкт нерухомості, в чому полягає сутність порушень його прав та яких саме.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_5 та мати його батька ОСОБА_6 . Після її смерті позивач успадкував належну їй земельну ділянку (пай) розміром 4,73 умовних кадастрових гектарів. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_6 , після смерті якого також відкрилася спадщина, що складається з земельної ділянки (паю), розміром 4,73 в умовних кадастрових гектарах, що належала спадкодавцеві на підставі сертифікату серії НОМЕР_2 та житлового будинку разом з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину по закону від 13.03.2010р. позива, як онук померлої ОСОБА_5 успадкував на земельну частку (пай) розміром 4,73 умовних кадастрових гектарів (без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, оцінкою 58560,00 грн) на землях КСП ім. С.М.Кірова Липодолинського району, що належала померлій на підставі сертифікату на право власності на земельну частку (пай) від 29.08.1996р. № НОМЕР_3 . Також позивачем було успадковано після смерті батька ОСОБА_6 : земельна ділянка (пай) розміром 4,73 умовних кадастрових гектарів (без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, оцінкою 58560 грн), що належала померлому на підставі сертифікату на право на земельну ділянку (пай) НОМЕР_2 від 29.08.1996р; та житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 , житловою площею 48,2 кв.м., який згідно свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого Липодолинською районною радою народних депутатів Липодолинського району Сумської області 16.11.1991р. належав за життя бабці ОСОБА_5 і успадкований батьком ( сином померлої) ОСОБА_6 , який не оформив своїх спадкових прав. Факт прийняття спадщини доведено свідоцтвами про право на спадщину за законом, які позивачем були оформлені 13.03.2010р. і відповідно 20.03.19р. (а.с. 15-17).

Відповідно до державного акту на право власності на землю від 09.09.1998 року серія 1У - НОМЕР_5 , матері позивача ОСОБА_4 , яка мешкала по АДРЕСА_1 ) відповідно до рішення Беївської сільської ради № 23 від 23.05.1998 року було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,44 га з яких: 0,35 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача ОСОБА_4 .

Зі змісту державного акту на право власності на землю від 09.09.1998 року вбачається, що вказаним актом засвідчується право власності ОСОБА_4 на дві земельні ділянки, а саме: ділянку загальною площею 0,35 га для ведення особистого підсобного господарства та 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

За змістом частини 2 ст. 548 ЦК Української РСР 1963 р. прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1992 року (в редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_6 та відкриття спадщини) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Згідно з ст. 67 Земельного кодексу України (а редакції на момент прийняття позивачем спадщини) розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

З викладеного вбачається, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 за не існуючим рішенням виконкому сільради для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,09 га не перевищує розмірів, встановлених ст. 67 Земельного кодексу України.

Однак, фактично на момент прийняття Виконавчим комітетом Беївської сільської ради рішення від 23.05.1998 року № 23 щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки розміром 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій знаходився житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , успадкований позивачем після смерті батька,і до нього перейшло право користування цією земельною ділянкою, вказує про те, що вимоги ч.1 ст.30 Земельного кодексу 1992р. при прийнятті цього рішення не дотримано, оскільки у позивача, як законного користування даною земельною ділянкою вже існувало право на отримання цієї ділянки відповідно ст.ст. 6, 17, 18 Земельного кодексу 1992р. у власність безоплатно на підставі рішення відповідної ради народних депутатів у порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу.

За архівними даними за № 23, яке було прийнято 24.04.1998р., земельні питання щодо передачі у власність земельних ділянок не вирішувалися.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов про недійсність державного акту на право приватної власності на землю в частині передачі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,09 га, не звернув уваги на ті обставини, що на плані зовнішніх меж земельної ділянки, який визначено у цьому державного акту на зворотній сторінці, земельна ділянка за цим цільовим призначенням не визначена окремо, що позбавляє визначити межі її місцезнаходження на місцевості і потребує обов`язкового виготовлення землевпорядної документації.

Як визначено пунктом 2.4. Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах N 28 від 15.04.93, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 р. за N 31( чинний на час виготовлення оспорюваного державного акту на землю) Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), при заповненні бланків державних актів на право власності на землю, постійного користування землею і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) всі записи мають бути зроблені чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються.

Крім того, рішення Виконавчим комітетом Беївської сільської ради з приводу передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,44 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,09га для будівництва та обслуговування жилого будинку, взагалі не приймалось і цими обставини позивач обґрунтовує мотиви своєї вимоги про визнання недійсним оспорюваного державного акту.

Як роз`яснено у пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

З урахуванням наведеного, норм ст. 217 ЦК України 2004р., зокрема, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу щодо порядку застосування цього Кодексу до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином захисту підлягають саме порушені права чи законні інтереси особи, яка звертається за їх захистом.

Суд першої інстанції, залишаючи дійсною частину оспорюваного державного акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,35 га через те, що в цій частині нібито не порушуються права позивача, не врахував, що при відсутності самого рішення про передачу земельної ділянки площе 0,44 га у власність, не відбулось би складання та виготовлення самого оспорюваного державного акту, а позивач може захистити свої права тільки у спосіб визнання його недійсними, який слід вважати законним, належним та таким, що поновить його порушене право.

Суд встановивши характер спірних правовідносин та обставини порушення прав і законних інтересів позивача, прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного державного акту недійсним повністю, тому оскаржене рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, у зв`язку із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, оскільки наведені доводи апеляційної скарги спростовують помилкові висновки місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 18 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 , на підставі рішення виконавчого комітету Беївської Сільської ради Липоводолинського району Сумської обласної № 23 від 23 травня 1998 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 164.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2019 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

І.В. Орлов