Рішення

від 21.08.2019 по справі 640/6932/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 21 серпня 2019 року                                                                             № 640/6932/19 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство                       «Сокіл» до                   Міністерства внутрішніх справ України про                 визнання протиправним та скасування наказу від 15 квітня 2019 року №2, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл» (далі по тексту – позивач, ТОВ «МДА «Сокіл») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту – відповідач, МВС України), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 15 квітня 2019 року №280 «Про анулювання ліцензій на провадження охоронної діяльності» в частині анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл», видану відповідно до наказу МВС від 30 січня 2019 року №71. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що підставою для анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності зазначено пункт 10 частини другої статті 16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» за несплату за видачу ліцензії відповідно до частини другої статті 14 цього Закону. Проте, ТОВ «МДА «Сокіл» 01 лютого 2019 року, у передбачений законодавством строк, платіжним дорученням №68 перерахувало на розрахунковий рахунок 34311896070541 грошові кошти у розмірі 1921,00 гривень. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. 24 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що під час опрацювання витягу виписки за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року Управлінням ліцензування встановлено відсутність надходження від TOB «Міжнародне детективне агентство «Сокіл» плати за видачу ліцензії. Також зазначено, що до Управління ліцензування МВС України документи, що підтверджують внесення плати за видачу ліцензії, станом на 15 квітня 2019 року також не надходили, у зв'язку з чим був винесений оскаржуваний наказ. Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій зазначено, що відповідачем не були виконані функції контролю, оскільки є наявний факт оплати Товариством грошових коштів за видачу ліцензії. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. 30 січня 2019 року наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про видачу ліцензій на провадження охоронної діяльності» видано ліцензію на провадження охоронної діяльності, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл» (ідентифікаційний код 42485581; місцезнаходження: вулиця Паркова Дорога, будинок 16-А, місто Київ, 04070; розрахункові реквізити для внесення плати за видачу ліцензії: отримувач УК у Печерському районі/Печерський район/22011800, код отримувача 38004897, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку 899998, номер рахунку 34311896070541, код класифікації 22011800). 01 лютого 2019 року платіжним дорученням №68 ТОВ «МДА «Сокіл» перерахувало на розрахунковий рахунок 34311896070541 суму 1   921,00 грн, із зазначенням призначення платежу: *;22011800; 42485581;;Сплата за видачу ліцензії на провадження охоронної діяльності. 15 квітня 2019 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №280 «Про анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності» анульовано ліцензію на провадження охоронної діяльності, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл» (ідентифікаційний код 42485581; місцезнаходження: вулиця Паркова Дорога, будинок 16-А, місто Київ, 04070), видану відповідно до наказу МВС від 26 жовтня 2018 року №865. Вважаючи вказане рішення необґрунтованим та протиправним, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл»  звернулося з адміністративним позовом до суду. Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного. Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що запровадження ліцензування виду господарської діяльності здійснюється виключно законом (п.3, ч.1 ст.3 вказаного Закону). Відповідно до частини першої статті 6 Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у   статті 7   цього Закону. Пунктом 30 частини першої статті 7 вказаного Закону встановлено, що Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, охоронна діяльність. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України (далі по тексту – Положення). Відповідно до пункту 1 Положення, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 20 пункту 4 Положення передбачено, що МВС відповідно до покладених на нього завдань забезпечує у випадках, передбачених законом,   ліцензування окремих видів господарської діяльності. Документи, що подаються для одержання ліцензії та порядок прийняття заяви про отримання ліцензії до розгляду та підстави для залишення її без розгляду закріплені в статтях 11 та 12 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Відповідно до частини першої статті 13    вказаного Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності», орган ліцензування після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду розглядає її та підтвердні документи з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів. Частиною сьомою статті 13 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що у разі встановлення під час розгляду заяви про отримання ліцензії відсутності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії. Згідно частини десятої статті 13 вказаного Закону, у рішенні про видачу ліцензії орган ліцензування зазначає розрахункові реквізити для внесення плати за видачу ліцензії. З аналізу викладених норм вбачається, що орган ліцензування після опрацювання заяви про отримання ліцензії разом з доданими до неї документами та встановлення відсутності підстав для залишення без розгляду такої заяви та відмови у видачі ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії, в якому зазначає розрахункові реквізити для внесення плати за видачу ліцензії. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», за видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом. Частинами другої та третьою статті 14 вказаного Закону встановлено, що плата за видачу ліцензії вноситься ліцензіатом у строк не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення на порталі електронних сервісів рішення про видачу ліцензії. Документом, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв'язку. Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», плата за видачу ліцензії, що видана органом ліцензування, який є центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом, зараховується до Державного бюджету України. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є несплата за видачу ліцензії відповідно до   частини другої   статті 14 цього Закону. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що в 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року становить 1921 гривень. Отже, за видачу ліцензії МВС України, не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення відповідного рішення, справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму (1921,00 грн), яка зараховується до Державного бюджету України. Як вже встановлено судом, позивачем, у строк передбачений Законом, було перераховано на реквізити, зазначенні в наказі МВС України, плату за видачу ліцензії в розмірі встановленому Законом, вказане підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 01 лютого 2019 року №68 з відміткою банку. Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»   визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Згідно з пунктом 22.4 статті 22 вказаного Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Пунктом 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету. Тобто, за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми збору до Державного бюджету слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України. Як вбачається з матеріалів справи, 17 березня 2016 року Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ №185 «Про затвердження Переліку підрозділів МВС та центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль за справлянням надходжень до бюджету в розмірі кодів бюджетних класифікації доходів, яким на Управління ліцензування покладено функції з контролю за справляння надходжень до бюджету плати за ліцензії та сертифікати, що сплачуються ліцензіатами за місцем здійснення діяльності. Відповідачем у відзиві зазначено, що під час опрацювання витягу виписки за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року (наявна в матеріалах справи) Управлінням ліцензування встановлено відсутність надходження від ТОВ «МДА «Сокіл» плати за видачу ліцензії. Проте, суд зазначає, що витяг виписки за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року не є належним доказом, що підтверджує сплату суб'єктом господарювання за видачу ліцензії, оскільки положеннями Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» закріплено вичерпний перелік документів, які підтверджують внесення плати за видачу ліцензії, в якому відсутній такий документ, як витяг виписки, на який посилається відповідач. Судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що станом на 15 квітня 2019 року ним не отримано від ТОВ «МДА «Сокіл» документів, що підтверджують внесення плати за видачу ліцензії, оскільки діючим законодавством, яке регулює спірні взаємовідносини, не передбачено обов'язку суб'єктом господарювання направлення/надання документів, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії безпосередньо до органу ліцензування, окрім сплати вказаної плати на реквізити, що зазначені в рішенні про видачу ліцензії. У зв'язку  викладеним, судом також не береться до уваги, що в наказі від 30 січня 2019 року зазначено, що ліцензіати підтверджують унесення плати за видачу ліцензії поданням до МВС відповідного документа, який є копія квитанції, виданої банком, корпія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек), видана поштовим відділенням зв'язку, оскільки, як вже зазначено судом, вказаного обов'язку для суб'єктів господарювання не передбачено діючим законодавством. Разом з тим, в наказі від 30 січня 2019 року відповідачем зазначено, що несплата плати за видачу ліцензії відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» є підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії. Суд звертає увагу, що саме несплата плати за видачу ліцензії є підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії, а не неподання до МВС документів, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Проте, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження несплати позивачем плати за видачу ліцензії на провадження охоронної діяльності. Отже, судом встановлено, що позивачем була внесена плата за видачу ліцензії, в розмірі встановленому законодавством, на реквізити зазначені в наказі МВС України від 30 січня 2019 року у строк передбачений Законом, протилежного відповідачем не доведено. З наведеного вбачається, що суб'єктом господарювання (ТОВ «МДА «Сокіл») вчинені всі обов'язкові дії передбачені законодавством, які регулює спірні відносини, а тому наказ Міністерства внутрішніх справ України від 15 квітня 2019 року №280 «Про анулювання ліцензій на провадження охоронної діяльності» в частині анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл», видану відповідно до наказу МВС від 30 січня 2019 року №71 підлягає скасуванню. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19      Конституції України та частиною другою статті 2      Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «МДА «Сокіл» підлягає задоволенню. Керуючись вимогами статей 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, В И Р І Ш И В: 1. Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл» (04070, м. Київ, Паркова дорога 16А, код ЄДРПОУ 42485581) - задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) від 15 квітня 2019 року №280 «Про анулювання ліцензій на провадження охоронної діяльності» в частині анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародне детективне агентство «Сокіл», видану відповідно до наказу МВС від 30 січня 2019 року №71. Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  Суддя                                                                                                                    В.В. Аверкова