Постанова

від 29.10.2019 по справі 640/6932/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6932/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Авекова В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Беспалова О.О., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.

за участю

представника відповідача Ільницької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародне детективне агентство Сокіл до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародне детективне агентство Сокіл (далі по тексту - позивач, ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач, МВС України) в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 15.04.2019 року №280 Про анулювання ліцензій на провадження охоронної діяльності в частині анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл , видану відповідно до наказу МВС від 30 січня 2019 року №71.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.01.2019 року наказом МВС України Про видачу ліцензій на провадження охоронної діяльності видано ліцензію на провадження охоронної діяльності, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю Міжнародне детективне агентство Сокіл .

01.02.2019 року платіжним дорученням № 68 ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл перерахувало на розрахунковий рахунок 34311896070541 суму 1 921,00 грн., із зазначенням призначення платежу: *;22011800; 42485581;; Сплата за видачу ліцензії на провадження охоронної діяльності (а.с.60).

15.04.2019 року наказом МВС України №280 Про анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності анульовано ліцензію на провадження охоронної діяльності, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю Міжнародне детективне агентство Сокіл (ідентифікаційний код 42485581; місцезнаходження: вулиця Паркова Дорога, будинок 16-А, місто Київ, 04070), видану відповідно до наказу МВС від 26 жовтня 2018 року №865 (а.с.47) (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Підстава ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення - відсутність внесення обов`язкової плати з видачу ліцензії.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем була внесена плата за видачу ліцензії, в розмірі встановленому законодавством, на реквізити зазначені в наказі МВС України від 30 січня 2019 року, в строк передбачений Законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності (далі по тексту - Закон).

Державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що запровадження ліцензування виду господарської діяльності здійснюється виключно законом (п.3, ч.1 ст.3 вказаного Закону).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону, орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону.

Пунктом 30 частини першої статті 7 вказаного Закону встановлено, що Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, охоронна діяльність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України (далі по тексту - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 20 пункту 4 Положення передбачено, що МВС України, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує у випадках, передбачених законом, ліцензування окремих видів господарської діяльності.

Документи, що подаються для одержання ліцензії та порядок прийняття заяви про отримання ліцензії до розгляду та підстави для залишення її без розгляду закріплені в статтях 11 та 12 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності .

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону Про ліцензування видів господарської діяльності , орган ліцензування після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду розглядає її та підтвердні документи з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

Частиною 7 ст.13 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності встановлено, що у разі встановлення під час розгляду заяви про отримання ліцензії відсутності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії.

Згідно ч. 10 ст. 13 вказаного Закону, у рішенні про видачу ліцензії орган ліцензування зазначає розрахункові реквізити для внесення плати за видачу ліцензії.

З аналізу викладених норм вбачається, що орган ліцензування після опрацювання заяви про отримання ліцензії разом з доданими до неї документами, та встановлення відсутності підстав для залишення без розгляду такої заяви та відмови у видачі ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії, в якому зазначає розрахункові реквізити для внесення плати за видачу ліцензії.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , за видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом.

Частинами 2-3 ст. 14 вказаного Закону встановлено, що плата за видачу ліцензії вноситься ліцензіатом у строк не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення на порталі електронних сервісів рішення про видачу ліцензії.

Документом, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв`язку.

Відповідно до ч. 5 статті 14 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , плата за видачу ліцензії, що видана органом ліцензування, який є центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом, зараховується до Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 10 ч.2 статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є несплата за видачу ліцензії відповідно до частини другої статті 14 цього Закону.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено, що в 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року становить 1921 гривень.

Отже, за видачу ліцензії МВС України, не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення відповідного рішення, справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму - 1921,00 грн., яка зараховується до Державного бюджету України.

Як вже було зазначено, ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл , у строк передбачений Законом, було перераховано на реквізити, зазначенні в наказі МВС України, плату за видачу ліцензії в розмірі встановленому Законом, вказане підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 01 лютого 2019 року № 68 з відміткою банку.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 вказаного Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачено, що проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов`язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.

Тобто, за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов`язок зі сплати відповідної суми збору до Державного бюджету слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, що під час опрацювання витягу виписки за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року (наявна в матеріалах справи) Управлінням ліцензування встановлено відсутність надходження від ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл плати за видачу ліцензії.

Разом з тим, витяг виписки за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року. На який посилається апелянт, не є належним доказом, що підтверджує сплату суб`єктом господарювання за видачу ліцензії, оскільки положеннями Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності закріплено вичерпний перелік документів, які підтверджують внесення плати за видачу ліцензії, в якому відсутній такий документ, як витяг виписки, на який посилається відповідач.

Також, необґрунтованими є твердження апелянта, що станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення - 15.04.2019 року, останнім не отримано від ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл документів, що підтверджують внесення плати за видачу ліцензії, оскільки діючим законодавством, яке регулює спірні взаємовідносини, не передбачено обов`язку суб`єктом господарювання направлення/надання документів, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії безпосередньо до органу ліцензування, окрім сплати вказаної плати на реквізити, що зазначені в рішенні про видачу ліцензії.

Між тим, не заслуговують на увагу суду, що в наказі від 30.01.2019 року зазначено, що ліцензіати підтверджують унесення плати за видачу ліцензії поданням до МВС відповідного документа, який є копія квитанції, виданої банком, корпія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек), видана поштовим відділенням зв`язку, оскільки, як вже зазначалося судом - вказаного обов`язку для суб`єктів господарювання не передбачено діючим законодавством.

Разом з тим, в наказі від 30.01.2019 року відповідачем зазначено, що несплата плати за видачу ліцензії відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності є підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що саме несплата плати за видачу ліцензії є підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії, а не неподання до МВС України документів, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства внутрішніх справ України від 15.04.2019 року № 280 Про анулювання ліцензій на провадження охоронної діяльності в частині анулювання ліцензії на провадження охоронної діяльності ТОВ Міжнародне детективне агентство Сокіл , підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була внесена плата за видачу ліцензії, в розмірі встановленому законодавством, на реквізити зазначені в наказі МВС України, в строк передбачений Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Лічевецький