Рішення

від 12.08.2019 по справі 910/1792/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2019Справа № 910/1792/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро"

до Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест"

про стягнення 286 556,92 грн.,

за участю представників:

від позивача: Ярмак І.М.

від відповідача: Аветісян Х.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест" про стягнення 286 556,92 грн., з яких: 257 449,17 грн. заборгованості за договором; 12 800,64 грн. - інфляційні збитки; 6 125,75 грн. - проценти від простроченої суми; 10 181,36 - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за фактично використану електроенергію згідно договору про спільне використання технічних електричних мереж № 1466-С від 28.04.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.04.2019.

Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 підготовче засідання призначено на 06.05.2019.

02.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив про повне погашення суми основного боргу відповідачем та просив стягнути з відповідача тільки 29 179,91 - інфляційних втрат; 9 018,67 - 3% річних, 7 474,37 грн. - пені. Крім того, у вказаній заяві стороною заявлено клопотання про повернення надмірно сплаченої суми судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 20.05.2019.

У підготовчому засіданні 20.05.2019 оголошено перерву до 10.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2019.

У судовому засіданні 10.07.2019 оголошено перерву на 07.08.2019.

07.08.2019 представник позивача подав уточнену позовну заяву, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

З огляду на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 підготовче провадження у справі було закрито, тоді як заява про зменшення позовних вимог (уточнена позовна заява) подана позивачем 07.08.2019, суд дійшов висновку про те, що вказана заява є такою, що подана з порушенням процесуальних строків, а відтак не приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні 07.08.2019 оголошено перерву на 12.08.2019.

Присутній у судовому засіданні 12.08.2019 представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору. Підтвердив факт того, що після відкриття провадження у справі відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу у розмірі 257 449,17 грн. Просив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 02.05.2019.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.08.2019 надав додаткові пояснення, частково не погоджуючись з доводами позивача. Просив суд врахувати повне погашення суми основного боргу та здійснити перерахунок заявлених до стягнення позивачем санкцій.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши доводи сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

28.04.2011 між Державним підприємством Головний навчальний та сертифікаційний центр цивільної авіації України (власник мереж) та Закритим акціонерним товариством "Фірма "Авіаінвест" (в подальшому перереєстроване на Публічне акціонерне товариство "Фірма "Авіаінвест") (користувач) було укладено договір про спільне використання технічних електричних мереж № 1466-С (далі - Договір), відповідно до умов якого, власник зобов`язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника відповідно до умов Договору.

30.09.2013 наказом Міністерства інфраструктури України № 739 Державне підприємство Головний навчальний та сертифікаційний центр цивільної авіації України було реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та передано на баланс РСП "Київцентраеро" (позивач) згідно з наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 19.05.2016 № 147 Про оптимізацію роботи ВСП ЦАПС .

05.09.2016 додатковою угодою до Договору було внесено відповідні зміни у преамбулі в частині актуальних найменувань сторін.

Згідно з пунктом 10.4 Договору договір укладається на строк до 31.12.2011 та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього Договору або його перегляд.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж власника за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж здійснюється згідно з Додатком 2.

Оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі встановленого власником рахунка та оформленого акта прийому-здачі виконаних робіт.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що всупереч умовам Договору, починаючи з березня 2018 року відповідач не сплачував рахунки за фактично використану електроенергію, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 257 449,17 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає закриттю, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі врегульовані нормами Закону "Про електроенергетику.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - господарська діяльність, пов`язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору; споживачі енергії - суб`єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю; місце приєднання (точка приєднання) електроустановки - існуюча або запроектована межа балансової належності електроустановок споживача або замовника.

Згідно з положеннями пункту 5.15 Правил користування електричною енергією, відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними електричними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, який електропередавальна організація зобов`язана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

За таких обставин, правовідносини, які виникли між сторонами регулюються виключно Договором, з урахуванням всіх змін та додатків, укладених до нього.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Так, актами прийому-здачі виконаних робіт (копії яких наявні в матеріалах справи) підтверджуються факти виконання договірних обов`язків позивачем щодо забезпечення технічної можливості відповідачу передачі (транзиту) електроенергії послуг на заявлену до стягнення суму у розмірі 257 449,17 грн. Доказів оплати зазначеної заборгованості до моменту звернення позивач до суду з позовною заявою матеріали справи не містять.

Зі змісту вищезазначених прийому-здачі виконаних робіт вбачається, що вони підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств без заперечень та зауважень, що також не було спростовано сторонами по справі. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з несплатою суми боргу позивач звертався до відповідача з претензією від 06.08.2018 № 4.4.1-05-848. Проте, до моменту подачі позовної заяви про стягнення заборгованості, відповідачем не було здійснено погашення заборгованості.

Разом з цим, судом встановлено, що після того як позивач звернувся до суду з позовом у даній справі (13.02.2019), відповідач окремими платежами здійснив повну оплату заборгованості, на підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення у судові засідання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи оплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 257 449,17 грн. після звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/1792/19 в частині стягнення суми основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Разом з цим, крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача 29 179,91 інфляційних втрат; 9 018,67 - 3% річних, 7 474,37 грн. - пені.

У поданих після відкриття провадження по справі заявах позивач підтвердив факт повного погашення основної заборгованості та повністю підтримав позов щодо стягнення штрафних і фінансових санкцій, наполягаючи на задоволенні позовних вимог в цій частині.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за товар передбачена у п. 8.2.1. Договору, відповідно до якого, за внесення платежів, передбачених п. 4.1. Договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі 5% (але не більше облікової ставки НБУ) за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Здійснивши перерахунок пені, з правомірним застосуванням та обмеженням її максимального розміру обліковою ставкою НБУ за заявлені позивачем періоди (з урахуванням часткових погашень заборгованості відповідачем), суд дійшов висновку, що сума пені у розмірі 7 474,37 грн. за прострочення відповідачем грошового зобов`язання є арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів законодавства, а відтак саме така сума підлягає стягненню з останнього.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого періоду (з урахуванням сум, сплачених відповідачем), суд дійшов висновку про те, що арифметично вірною та обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 13 901,91 грн. та сума 3% річних у розмірі 4 296,67 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме в цій частині.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 13 901,91 грн. інфляційних втрат, 4 296,67 грн. 3 % річних, 7 474,37 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, під час розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про повернення суми судового збору у зв`язку з закриттям провадження в частині стягнення суми основної заборгованості.

Розглянувши заяву про повернення судового збору, суд дійшов висновку про наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Частиною 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" внормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір ).

Зважаючи на факт закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, враховуючи приписи ч. 5 ст. 7 Закону України Про судовий збір , суд дійшов висновку про задоволення відповідного клопотання позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/1792/19 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест" на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро" заборгованості у розмірі 257 449 (двісті п`ятдесят сім тисяч чотириста сорок дев`ять) грн. 17 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 65; ідентифікаційний код 21631911) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08300, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт; ідентифікаційний код 19477064) в особі Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро" (код підрозділу 13738233) 13 901 (тринадцять тисяч дев`ятсот одна) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 4 296 (чотири тисячі двісті дев`яносто шість) грн. 67 коп. 3 % річних, 7 474 (сім тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 37 коп. пені та судовий збір у розмірі 436 (чотириста тридцять шість) грн. 61 коп.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08300, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт; ідентифікаційний код 19477064) в особі Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр "Київцентраеро" (код підрозділу 13738233) 3 861 (три тисячі вісімсот шістдесят одна) грн. 74 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №7967 від 16.11.2018, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2019.

Суддя І.В. Приходько