Постанова

від 22.08.2019 по справі 0640/4554/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0640/4554/18

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Романченко Є.Ю.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

22 серпня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м.Житомир, дата складання повного тексту рішення - 25.03.2019 року) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2018 №№ 0022441401, 0022431401, 0022421401, 0022451401 ,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" звернулось в суд з позовом, в якому порушило питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.09.2018 :

-№ 0022431401, яким підприємству збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 144 173,00 грн.;

-№ 0022421401,яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість в розмірі 10 319,00 грн.;

-№ 0022451401,яким застосовано штрафні санкції з акцизного податку на пальне в розмірі 188 415,34 грн.;

-№0022441401, яким застосовано штрафні санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 86 518,65 грн.

Позов мотивований тим, що висновки контролюючого органу, відображені в акті перевірки від 22.08.18 р. № 983/06-30-14-01/03116625 щодо порушення платником податків законодавства України, не відповідають нормам податкового та іншого законодавства та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 11.09.2018 №№ 0022441401, 0022421401, 0022451401 .

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 11.09.2018 № 0022431401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у загальній сумі 121 673 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням у розмірі 106 298 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 375 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Цим рішенням стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" 8 175,34 грн. сплаченого судового збору.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 року та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає помилковими рішення суду з наступних підстав.

1. Щодо донарахування податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням № 0022431401 контролюючий орган просить звернути увагу на таке:

кредиторську заборгованість виявлено по взаєморозрахунках з контрагентом ПП "ВКФ"Мотор" в розмірі 360 000 грн. (дата виникнення заборгованості 01.01.2012 р.). Позивач на письмовий запит від 10.08.2018 р. пояснень щодо документального підтвердження наявної кредиторського заборгованості та відображення її у податковій звітності не подав. Надані позивачем в процесі розгляду справи судом не можуть бути взяті до уваги, виходячи з приписів п.44.6 ст.44 ПК України

Враховуючи, що станом на кінець періоду перевірки 31.12.2017 р. кошти повернуті не були, позивачем занижено доходи за рахунок невключення їх до складу простроченої кредиторської заборгованості в сумі 360 000,00 грн., що не погашена протягом 1095 днів.

2. По витратах на закордонні відрядження, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зобов`язання платника податків здійснити переклад іноземних розрахункових документів за письмовим запитом фіскальної служби, оскільки такі твердження є безпідставними та стосуються особливостей оподаткування окремих видів доходів фізичних осіб (пп.170.9.1, п.170.9 ст.10 ПК України).

3. Щодо донарахування податку на додану вартість за податкових повідомленням-рішенням №0022421401, скаржник не погоджується з судовим рішення з наступних підстав .

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про наміри виконати дії (операції) в майбутньому, а не про фактичне виконання. Наявність у позивача документів, що були подані до перевірки та в судовому засіданні не спростовує доводів податкового органу, що між сторонами по укладених господарських договорах відбулись будь-які вартісні та/або кількісні зміни в господарських операціях як обґрунтована підстава для проведення коригувань та/або декларування зобов`язань з податку на додану вартість в меншому розмірі, ніж це зазначено в податкових накладних, що були видані контрагентами позивачу.

4. Щодо застосування штрафних санкцій по акцизному податку на пальне за податковим повідомленням-рішенням № 0022451401.

При проведенні документальної планової виїзної перевірки фахівцями податкового органу виявлено залишки списаного пального в кількості 139149,11 літрів, що не було документально підтверджено акцизними накладними. Як платник акцизного податку, вказує скаржник, позивач з 01.03.2016 року по 10.11.2016 року отримував паливо згідно зареєстрованих отриманих акцизних накладних, проте, при використанні палива на власні потреби не складав та не реєстрував акцизні накладні. Між тим, обов`язок складання та реєстрації акцизних накладних на обсяги пального, використаного для власного споживання почав діяти у зв`язку з прийняттям нормативно-правових актів (наказу МФУ №218 від 25.02.2016 р., постанови КМУ від 24.02.2016 р.).

5. Щодо застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки за податковим повідомленням-рішенням №0022441401. Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції і звертає увагу на наступне.

Згідно акту перевірки встановлено порушення пунктів 2.2,2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, а саме : не забезпечено своєчасне оприбуткування готівкових коштів в повній сумі їх фактичних надходжень в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО на суму 17 303,73 грн. Так, вказує в апеляційній скарзі ГУ ДФС, позивач не повідомив податковий орган про виявлення несправностей РРО та не здійснював проведення розрахункових операцій з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, що є порушенням і має наслідком застосування штрафних санкцій.

Позивач заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає оскаржуване судове рішення законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що з 26.07.2018 по 15.08.2018, з продовженням на 5 робочих днів, посадовими особами ГУ ДФС у Житомирській області проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ "Житомирське автотранспортне підприємство 11854" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.0.2015 по 31.12.2017, єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 22.08.2018 №983/06-30-14-01/03116625 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

1) п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134, п.44.1., п.44.2. ст.44 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями), ст.3, ст.4 та ст.9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами та доповненнями), Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №15 Доходи , який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 Про затвердження Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за №860/4153 (із змінами та доповненнями). Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №11 Зобов`язання , який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20 Про затвердження Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 року за №85/4306 (із змінами та доповненнями), пп.1.3. п.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704 (із змінами та доповненнями), Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку №6 Витрати , який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 Про затвердження Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248 (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 124298 грн., в тому числі: 2015 рік - 44796 грн.; 2016 рік - 75097 грн.; 2017 рік - 4405 грн.;

2) ст.185, п.187.1. ст.187, п.189.1. ст.189, п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.5., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету у сумі 12118 грн., в тому числі: липень 2015 року в сумі 3863 грн.; вересень 2016 року в сумі 4876 грн.; липень 2017 року в сумі 2925 грн.; грудень 2017 року в сумі 454 грн.;

3) п.231.5. та п.231.6. ст. 231 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями станом на 07.01.2016) та вимог наказу Міністерства фінансів України від 25.02.2016 року № 218 Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального , а саме встановлено, що ПрАТ Житомирське АТП 11854 (код за ЄДРПОУ 03116625) в період реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального з 01.03.2016 року по 10.11.2016 року отримувало паливо відповідно до зареєстрованих отриманих акцизних накладних, проте при використанні на власні потреби даного палива не складало та не реєструвало видані акцизні накладні;

4) п.2.2. та п.2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (із змінами і доповненнями), а саме: не забезпечено своєчасне оприбуткування готівкових коштів в повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО на суму 17303,73 грн.

11 вересня 2018 року, на підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- №0022431401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 144 173 грн., в т.ч. 124 298 грн. - за податковими зобов`язаннями, 19 875 грн. - за штрафними санкціями;

- №0022421401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 10 319 грн. в т. ч. 8255 грн. - за податковими зобов`язаннями, 2064 грн. - за штрафними санкціями;

- №0022451401 про застосування штрафної санкції з акцизного податку на пальне в розмірі 188 415,34 грн.;

- №0022441401 про застосування штрафної санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 86 518,65 грн.

Позивач, вважаючи протиправними податкові повідомлення - рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

1. Щодо податкового повідомлення - рішення № 0022431401, яким ПрАТ Житомирське АТП 11854 збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 144173,00 грн.

За висновками акту перевірки, контролюючий орган збільшив дохід на суму завдатку, отриману підприємством від ПП "ВКФ"МОТОР" в сумі 360 000 грн. при виконанні умов попереднього договору (про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будівлі їдальні та клубу, що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Корольова, 158) від 31.03.2009 р. Основний договір сторони повинні були укласти до 01 квітня 2012 року.

За висновком податкового органу, позивач мав включити вказану суму як прострочену кредиторську заборгованість до валового доходу у 2016 році .

Згідно висновкам акту перевірки та матеріалів справи відповідачем до простроченої кредиторської заборгованості віднесено грошові кошти які були сплачені Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма МОТОР протягом 2009-2011 року в розмірі 360000 грн. 00 коп. з яких 260 000 грн. 00 коп. було перераховано в 2009 році відповідно до банківських виписок. Відповідач в акті перевірки вказує, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з 01.01.2012 році і закінчився в першому кварталі 2016 року, що зумовлює на думку відповідача віднесення цих сум до валового доходу 1 кварталу 2016 року.

Як встановлено, відповідно до банківських виписок ПП Виробничо-комерційна фірма МОТОР перерахувало на розрахунковий рахунок ПрАТ Житомирське АТП 11854 в 2009 році суму завдатків по попередньому договору від 31 березня 2009 року в розмірі 260000 грн. в 2009 році та 100000 у 2011році.

На дату виникнення спірних правовідносин діяв Закон України Про оподаткування прибутку підприємств .

У відповідності до пп. 11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

В матеріалах справи міститься декларація позивача з податку на прибуток за 2009 рік, з бухгалтерською довідкою та картками бухгалтерського обліку, з яких вбачається, що позивачем за правилом першої події а саме, зарахування коштів на розрахунковий рахунок, грошові кошти в сумі 260 000 грн. були включені до валового доходу в декларацію 2009 року.

Дані обставини відповідачем належними доказами не спростовані.

Отже, доводи відповідача про необхідність повторного включення цієї суми до валових доходів в іншому податковому періоді 2016 році є безпідставним. Ці суми вже приймали участь у визначені об`єкта оподаткування з податку на прибуток та були оподатковані цим податком.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV, зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Згідно п.5 Наказу МФУ № 20 від 31.01.2000 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду .

У п. 15 Наказу МФУ від 290 від 29.11.1999 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , визначено, що доходом визначається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Згідно п.п.134.1.1 п. 134.1 Податкового Кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не допущено порушення п. 15 П(с)БО 15. п.5 П(с)БО 11 та п.п. 134.1.1. п. 134.1ст. 134 ПК України та не занижено значення рядка 2120 Інші операційні доходи Звітів про фінансовий результат за 2016 рік в сумі 260 тис. грн., (включено до валових доходів декларації за 2009 рік) що в свою чергу свідчить про не правомірне донарахування позивачу податку на прибуток приватних підприємств в цій частині.

Враховуючи, що заборгованість позивача перед ПП Виробничо-комерційна фірма МОТОР у сумі 100 000 грн. (360000 грн. - 260000 грн. = 100000 грн.) не включена до валових доходів платника в іншому податковому періоді, суд обґрунтовано визнав правомірними твердження податкового органу, щодо донарахування податку на прибуток підприємств на вказану суму простроченої кредиторської заборгованості.

2.Щодо порушення порядку віднесення до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), витрат на службові відрядження на суму 330545 грн. в тому числі в 2015 рік - 248867 грн., 2016 рік - 57208 грн., 2017 рік - 24470 грн., суд встановив наступне.

За висновками акту перевірки, в періоді, що перевірявся, підприємством віднесено до витрат витрати на відрядження працівників за кордон, підтверджені документами, які складені на іноземній мові та по відрядженнях без підтверджуючих документів.

п.п. 1.4, 1.8, 1.10, 1.15 Розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі - Інструкція № 59), що регламентує порядок відрядження за кордон не містить вимог щодо перекладу підтверджуючих витратних документів.

Приписами пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 ПК України передбачено, що за запитом представника контролюючого органу роботодавець/сторона, що відряджає, забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою

Під час судового розгляду встановлено, що представники податкового органу в ході проведення перевірки не звертались до позивача із запитом щодо забезпечення перекладу звітних та підтверджуючих документів, складених іноземною мовою.

Враховуючи, що наявність на момент перевірки підтвердних первинних документів на відрядження за кордон, складених іноземною мовою, підтвердження пов`язаності відряджень з господарською діяльністю підприємства не заперечується Головним управлінням ДФС у Житомирській області, надання позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції копій цих документів разом із автентичним перекладом, висновки відповідача про порушення позивачем приписів підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та пункту 44.1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України правильно визнані судом протиправними, а тому висновок суду щодо наявності правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0022431401 є обґрунтованим.

3. Щодо податкового повідомлення - рішення від 11.09.2018 р. № 0022421401 яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість в розмірі 10319,00 грн.

За висновками акту перевірки , за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 5 740 859 грн. Перевіркою правомірності визначення податкового кредиту встановлено його завищення в сумі 12 118,00 грн. Такий висновок ґрунтується на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, не підтверджені податковими накладними та іншими первинними документами.

За висновками акту перевірки, згідно автоматизованої системи перегляду результатів співставлення інформаційно-аналітичної системи "Податковий блок" встановлено розбіжності по взаємовідносинах позивача з контрагентами.

Розбіжність в співставленні обумовлена тим, що контрагенти не декларували свої податкові зобов`язання з податку на додану вартість або декларували їх у меншому розмірі.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами:

- лютий 2015 р. ТОВ Динаміка ДП ІПН 389229526533 на суму ПДВ 773,12 грн., ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 8,33 грн.;

- березень 2015 р.: ТОВ Фабрика вікон Океан ІПН 342163506257 на суму ПДВ 1979,67 грн., ПП Компанія Санта ІПН 327991126591 на суму ПДВ 162,50 грн.;

- квітень 2015 р.: ПП Компанія Санта ІПН 327991126591 на суму ПДВ 337,50 грн.;

- червень 2015 р.: податкова накладна № 4017 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 33,32, податкова накладна № 4019 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 16,68 грн., податкова накладна № 5012 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 16,65 грн., податкова накладна № 8031 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 33,32 грн., податкова накладна № 15012 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 33,32 грн., податкова накладна № 17002 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 66,67 грн., податкова накладна № 22003 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 66,67 грн., податкова накладна № 22011 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ33,32 грн., податкова накладна № 23011 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 16,65 грн., податкова накладна № 26007 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 8,34 грн., податкова накладна № 26001 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 10,01 грн.;

- липень 2015 р.: податкова накладна № 2011 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 16,68 грн., податкова накладна № 7005 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 66,64 грн., податкова накладна № 10008 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 50,00 грн., податкова накладна № 6001 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 66,67 грн.,податкова накладна № 13003 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 24,98 грн., податкова накладна № 16001 від ТОВ Астора ІПН 373207606253 на суму ПДВ 33,32 грн., податкова накладна № 10011 від ТОВ Астора ІПН 135652906253 на суму ПДВ 2542,00 грн.,

- лютий 2016 р.: податкова накладна № 16 від ТОВ Маркомі Лімітед ІПН 373207606253 на суму ПДВ 16,68 грн., податкова накладна № 30 від ТОВ МаркоміЛімітед ІПН 373207606253 на суму ПДВ 954,80 грн., податкова накладна № 39 від ТОВ Маркомі Лімітед ІПН 373207606253 на суму ПДВ 528,00 грн., податкова накладна № 63 від ТОВ МаркоміЛімітед ІПН 373207606253 на суму ПДВ 116,60 грн.;

- квітень 2016 р.: ТОВ Полісся-Продукт ІПН 322652906255 податкові накладні №№ 90336, 90335, 90337, 94278, 94283, 94425, 94284,95027, 95026, 100975, 101536, 108435, 108436, 117543, 117018, 116313, 117544, 120957, 120956, 109460, 109367, 109368 на загальну суму ПДВ 4414,32 грн.;

- липень 2017: податкова накладна № 2016 від ДП Радомишльське лісомисливське господарство ІПН 135682506195 на суму ПДВ 2500,00 грн.,

- грудень 2017: податкова накладна № 136 від ТОВ АМТ Плюс на суму ПДВ 453,63 грн.

Відтак, за твердженням відповідача позивачем завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ в розмірі 12 118 грн., проте враховуючи приписи п.102 ст.102 ПК України в частині строків визначення грошових зобов`язань, відповідачем спірне податкове повідомлення рішення прийнято на суму 10 319 грн. (8255 грн. податкового зобов`язання + 2064 грн. штрафних санкцій).

Задовольняючи в цій частині позов, суд першої інстанції виходив з того, що всі наведені податкові накладні зареєстровані контрагентами в єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). В матеріалах справи наявні господарські договори та первині документи на підтвердження їх фактичного виконання, зауважень щодо змісту, реальності, достовірності даних відображених в них відповідачем не заявлено і відповідно не доведено належними доказами. Також судом встановлено, що зустрічних звірок з контрагентами позивача не проводилось, а висновки ґрунтуються виключно на даних автоматичного співставлення. Матеріали справи не містять будь яких документальних даних, що між сторонами по укладених та виконаних господарських договорах відбулись будь які вартісні та/або кількісні зміні в господарських операціях як обґрунтована підстава для проведення коригувань та/або декларування зобов`язань з податку на додану вартість в меншому розмірі ніж це зазначено в податкових накладних які були видані контрагентами позивачу.

Суд першої інстанції у висновках зазначив, що факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов`язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускає його контрагент, або якщо діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань.

Однак, податковим органом не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

За приписами п.п. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 цієї статті ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України закріплено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. "г" п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Приписами п. 198.5 ст. 198 ПК України передбачено, що з метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, до складу податкового кредиту можуть відноситись суми податку на додану вартість за товари (роботи, послуги), призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У разі якщо придбані товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу.

Згідно з п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з ч.1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV(далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно матеріалів справи, позивач у охоплений перевіркою період займався таким видом господарської діяльності як: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Досліджені під час розгляду справи податкові накладні, які зареєстровані в ЄРПН, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, підтверджують поставку товару, зазначеного в акті перевірки, оборотно-сальдові відомості по рахунках. Відповідність їх вимогам первинних документів, встановлених Законом України №996-XIV та існування цих документів під час проведення перевірки, підтверджується матеріалами справи. Зауважень щодо порушення порядку оформлення цих документів податковим органом не надано.

У акті перевірки скаржником не заперечується ні факт наявності у позивача необхідних для здійснення спірних господарських операцій засобів та активів, ні факт подальшої реалізації ним товару, отриманого відповідно до вказаних первинних документів від контрагентів. Контролюючий орган не надав жодних доказів звернення до суду із позовом про визнання недійсним правочинів, укладених із вказаними постачальниками, та не довів того, що правочини були вчиненні з метою безпідставного отримання податкової вигоди.

Слід вказати, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Враховуючи наведене та норми чинного законодавства, колегія суддів прийшла до неспростовного переконання про те, що надані позивачем належним чином засвідчені копії первинних документів встановлюють беззаперечний факт здійснення господарських операцій, а відтак висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами є безпідставним, а прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.09.2018 р. № 0022421401 є протиправними та підлягають безумовному скасуванню.

4.Щодо податкового повідомлення - рішення від 11.09.2018 р. № 0022451401 про застосування штрафної санкції з акцизного податку на пальне в розмірі 188 415,34 грн.

В акті перевірки податковий орган стверджує, що позивачем допущено порушення п.231.5. та п.231.6. ст. 231 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями станом на 07.01.2016 року) та вимог наказу Міністерства фінансів України від 25.02.2016 року № 218 Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального , а саме встановлено, що ПрАТ Житомирське АТП 11854 в період реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального з 01.03.2016 року по 10.11.2016 року. В період з 31.03.2016 року по 31.10.2016 року отримане паливо відповідно до зареєстрованих отриманих акцизних накладних, використовувало на власні потреби для заправки власного та орендованого автотранспорту для перевезення вантажів, проте при використанні на власні потреби даного палива не складало та не реєструвало акцизні накладні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, господарськими операціями, по яким не було виписано акцизні накладні в період з 31.03.2016 року по 31.10.2016 року є фактичне використання ПрАТ Житомирське АТП 11854 пального виключно для власних потреб в рамках здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України (в редакції від 01.02.2016 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу - це, зокрема, будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (у тому числі передача комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника.

Як визначено п. 231.1 ст. 231 ПК України, платник податку при реалізації пального зобов`язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Платник податку зобов`язаний скласти акцизну накладну на обсяги пального втраченого, як в межах, так і понад встановлені норми втрат, зіпсованого, знищеного, включаючи випадки внаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорних обставин чи з іншої причини, пов`язаної з природним результатом, а також внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального (в ред. до 01.01.2017 року).

На підставі п.231.3 та 231.4. ст. 231 ПК України окрім іншого передбачено, що акцизна накладна складається платником податку в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального.

Право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку, передбаченому статтею 212 цього Кодексу.

Згідно з п. 231.5. ст. 231 ПК України при реалізації пального особа, яка реалізує пальне, зобов`язана в установлені терміни скласти акцизну накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних, така реєстрація вважається наданням акцизної накладної отримувачу пального. Акцизні накладні, які не надаються отримувачу пального, та акцизні накладні/розрахунки коригування, складені за операціями з реалізації пального суб`єктам господарювання та фізичним особам, які не є платниками акцизного податку, також підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Аналіз зазначених приписів податкового законодавства дає підстави для висновку, що якщо підприємство буде здійснювати операції з реалізації пального в розумінні п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то воно повинно зареєструватись платником акцизного податку, і на всі обсяги витраченого пального (у т.ч. використаного для власних виробничих потреб підприємства) зобов`язане складати в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД реалізованого (використаного, втраченого) пального та реєструвати її в ЄРАН з дотриманням умов, визначених чинних законодавством. У іншому випадку - акцизні накладні не складатимуться і, відповідно, не реєструватимуться в ЄРАН.

Якщо підприємство закуповує пальне та використовує його виключно для власних потреб (для заправки власної техніки пальним, що належить підприємству, для виконання умов укладених договорів тощо), то зазначені операції не є операціями з реалізації пального в розумінні абзацу другого п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу і немає потреби складати акцизну накладну на об`єми пального, що використані виключно для власних потреб підприємства.

В даному випадку, як встановлено судами, підприємство використовувало пальне виключно для власного споживання , що не є спірним між сторонами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не здійснював реалізацію пального у розумінні пп. 14.1.212 п. 14.1. ст. 14 ПК України, оскільки використовував пальне виключно для власних потреб, тому дійшов висновку, що позивач був звільнений від обов`язку складати та реєструвати акцизні накладні в Єдиному реєстрі.

Отже за відсутністю на час спірних правовідносин норми, яка зобов`язувала позивача реєструвати акцизні накладні внаслідок використання пального для власного споживання (такий обов`язок виник у платника з 01.01.2017 року (абз.2 статті 231.1 ПК України) суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині звільнення позивача від обов`язку складати та реєструвати акцизні накладні в Єдиному реєстрі акцизних накладних за відсутністю факту реалізації пального, оскільки пальне використовувалось виключно для власного споживання.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27 березня 2019 року у справі №805/864/18-а.

5. Щодо податкового повідомлення - рішення від 11.09.2018 р. № 0022441401 про застосування штрафної санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 86518,65 грн.

Судом встановлено, що увечері 08.09.2016 р., після закінчення робочого дня, о 18:20 год. реєстратор розрахункових операцій Екселліо DP-25 зав.№ КР00006985, фіскальний № 3000211310 вийшов із ладу, а саме: РРО припинив здійснення будь-яких робочих функцій, у тому числі не працювала клавіатура неможливим стало роздрукуванням фіскального звітного чеку (Z-звіту) за 08.09.2016 р. РРО Екселліо DP-25 зав.№ КР00006985, фіскальний № 3000211310 виходив з ладу 16.01.2017 року о 18:30 год.

Через технічну несправністю реєстратора розрахункових операцій, його було вилучено та відправлено для огляду та ремонту до ПП ТРАМП .

Спеціалістами ПП ТРАМП встановлено, що причиною технічної несправності РРО стала некоректна робота ремонт клавіатури та ремонт принтеру, що підтверджується відповідним записом у розділі № 4 книги обліку розрахункових операцій.

На підтвердження висновку ПП ТРАМП надало позивачу лист № 47 від 23 листопада 2018 року, яким підтвердив факт технічної несправності РРО, строки проведення ремонтних робіт з зазначенням яка технічна несправність була виявлена.

08.09.2016 року та 16.01.2017 року позивач не використовував розрахункові квитанції, оскільки після виходу реєстратору розрахункових операцій із ладу та за весь час його поломки позивач розрахункові операції не здійснював.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулюються Законом України № 265/95-ВР від 06.07.1995 р. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Згідно з п. 13 ч.1 ст. 3 цього ж Закону суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою врегульований Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004р.

Згідно з абзацами 1-3 п.2.6 цього Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог гл.4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Вимога норми абзацу першого щодо оприбуткування готівки у день одержання готівкових коштів стосується кожного із зазначених способів проведення готівкових розрахунків.

Відповідно до п.7.16 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, передбачено, що під час перевірки органами контролю повного і своєчасного оприбуткування коштів, що надійшли до каси від здійснення господарської діяльності, записи в касовій книзі звіряються за сумами та строками з даними відповідних прибуткових касових ордерів (із залученням у разі потреби таких виправдних документів: розрахункових документів, квитанцій до прибуткових касових ордерів, рахунків-фактур, товарно-транспортних і податкових накладних тощо).

Згідно п.6 підрозділу 4 Порядок ведення книг обліку розрахункових операцій Розділу II Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 547 від 14.06.2016 р., використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає: наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО; підклеювання фіскальних звітних чеків до відповідних сторінок книги ОРО; щоденне виконання записів (у разі здійснення розрахункових операцій) про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо; у разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії - здійснення записів за обліком розрахункових квитанцій; ведення обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, а також перевірок конструкції та програмного забезпечення РРО у відповідному розділі книги ОРО.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивач повинен був заповнити розрахункову квитанцію, в корінці якої вказати Службове внесення , та на її підставі здійснити відповідний запис в книзі обліку розрахункових операцій згідно з положеннями Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), з огляду на наступне.

Відповідно до п.10 розділу ІІІ Порядок застосування РРО Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), якщо на період виходу з ладу РРО або в разі відключення електроенергії розрахункові операції проводяться з використанням книги ОРО та розрахункової книжки, після встановлення відремонтованого (резервного) РРО або відновлення постачання електроенергії необхідно провести через РРО суми розрахунків за час роботи з використанням розрахункової книжки, а також відповідно до контрольної стрічки (у випадку обнулення оперативної пам`яті) - за час роботи, що передував виходу РРО з ладу або відключенню електроенергії, окремо за кожною ставкою податку на додану вартість, акцизного податку або іншого податку (збору), після чого слід виконати Z-звіт. За потреби виконується операція службове внесення на суму готівки, що зберігається на місці проведення розрахунків.

Статтею 5 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг передбачено, що на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, не більше 7 робочих днів, відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій.

Таким чином, вказаною нормою закону передбачено використання розрахункової книжки у випадку проведення розрахункових операцій в період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового відключення електроенергії.

В свою чергу, розрахункові операції в період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій не проводилися, а тому норми Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), щодо заповнення розрахункової квитанції та здійсненні на її підставі записів в книзі обліку розрахункових операцій, на які посилається відповідач, не поширюються на такі правовідносини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком щодо того, що позивач вчасно 08.09.2016 р. та 16.01.2017 р. здійснив записи про рух вказаних сум в КОРО, не допустивши при цьому порушення встановленого пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, порядку оприбуткування готівки.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 січня 2019 року у справі №803/496/18.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 22 серпня 2019 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.