Постанова

від 20.08.2019 по справі 569/12710/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/12710/17

Провадження № 22-ц/4815/783/19

Головуючий у Рівненському міському суді:

суддя Тимощук О.Я.

Рішення суду першої інстанції

ухвалено о 12 год. 50 хв. 20.03.2019

у м. Рівне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 25.03.2019.

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: ОСОБА_2 ;

відповідач2: ОСОБА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 ;

представники учасників справи:

позивача - адвокат Шумейко Юлія Олегівна;

відповідача1 - адвоката Хомюк Віталій Ярославович;

за участі (в апеляційному суді): представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 ; про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року в суд звернувся ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шумейко Ю.О. з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амікор ЛТД" (далі - ТОВ "Амікор ЛТД") про визнання права власності і витребування майна з чужого незаконного володіння. Мотивуючи позов, вказував про те, що 19 березня 2012 року ухвалою Рівненського міського суду затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за умовами якої відповідачу1 передано у власність незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки площею 0, 0495 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0454 за тією ж адресою; визнано за нею право власності на дані квартиру і на частину земельної ділянки. Позивачу передано у власність автомобілі "Крайслер", р.н.з. НОМЕР_2 , та "Шевроле Епіка", р.н.з. НОМЕР_3 , і визнано за ним право власності на ці транспортні засоби.

В подальшому, 29 жовтня 2012 року цим же судом внесено виправлення в ухвалу і остаточно зазначено про те, що квартиру АДРЕСА_1 слід вважати закінченою будівництвом, а також про визнання попереднього державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.04.2008 серії НОМЕР_4 , що зареєстрований в книзі записів за №010858300555, таким, що втратив чинність.

Наведені ухвали було скасовано апеляційним судом 12 липня 2017 року.

02 серпня 2017 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором Сарненського районного управління юстиції Рівненської області 20 січня 2016 року прийнято рішення, яким змінено статус квартири на будинок, змінено адресу на будинок АДРЕСА_1 та змінено площу майна з 158, 8 м 2 на 155, 9 м 2 .

При цьому 01 серпня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства "Здолбунівське реєстраційне бюро" Здолбунівської районної ради Рівненської області було прийнято рішення №36424023 про зміну інформації на майно шляхом зміни адреси з "будинок АДРЕСА_1 на "будинок АДРЕСА_3 . Також відповідач1 19 липня 2013 року без зміни площі змінила кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок, з 5610100000:01:054:0454 на 5610100000:01:054:0835 .

Тоді ж вона відчужила нерухоме майно по АДРЕСА_3 на користь ТОВ "Амікор ЛТД", де вона є засновником і керівником.

На звернення ОСОБА_1 державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради відмовлено у прийнятті документів для скасування запису щодо державної реєстрації права власності відповідача1 та поновлення права позивача на майно.

16 серпня 2017 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Шумейко Ю.О. подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку по АДРЕСА_3 з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835 , заборонивши ОСОБА_2 розпоряджатися цією земельною ділянкою, в т.ч і відчуження на користь третіх осіб, а також заборонивши відчуження частки будинку АДРЕСА_3 зі статутного капіталу ТОВ "Амікор ЛТД".

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 21 серпня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі за зазначеним позовом і призначено її до розгляду.

Ухвалою Рівненського міського суду від 21 серпня 2017 року заяву задоволено і забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835 по АДРЕСА_3 .

Заборонено ОСОБА_2 розпоряджатися цією земельною ділянкою, зокрема шляхом її відчуження на користь третіх осіб, а також заборонено відчуження частки зі статутного капіталу ТОВ "Амікор ЛТД" у виді будинку АДРЕСА_3 .

29 серпня 2017 року позивач знову звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, мотивуючи тим, що 11 серпня 2017 року право власності на будинок АДРЕСА_3 перереєстроване за ОСОБА_3 , яка передала цей об`єкт нерухомості в іпотеку ОСОБА_4 на підставі відповідного договору від того ж числа, що посвідчений нотаріально і зареєстрований у реєстрі за №622.

Тому просив заборонити ОСОБА_4 задовольнити забезпечену договором іпотеки вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; заборонити йому ж відчужувати будинок АДРЕСА_3 від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за правилами ст. 38 Закону України "Про іпотеку"; заборонити ОСОБА_3 за згодою іпотекодержателя розпоряджатися зазначеним будинком, зокрема шляхом його відчуження на користь третіх осіб, а також передання в наступну іпотеку.

Ухвалою Рівненського міського суду від 31 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено і заборонено ОСОБА_4 задовольняти забезпечену договором іпотеки від 17 серпня 2017 року, що посвідчений нотаріально і зареєстрований за №622, вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; заборонено ОСОБА_4 відчужувати будинок АДРЕСА_3 від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку"; заборонено ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_4 розпоряджатися будинком АДРЕСА_3 , зокрема шляхом його відчуження на користь третіх осіб, а також передання в наступну іпотеку.

29 серпня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву, де просив замінити ТОВ "Амікор ЛТД" на належного відповідача - ОСОБА_3 , а тому змінив предмет позову на витребування з чужого незаконного володіння будинку АДРЕСА_3 на користь позивача з ТОВ "Амікор ЛТД" на ОСОБА_3 і залучив до участі у справі ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду від 17 листопада 2017 року заяву задоволено.

Замінено первісного відповідача2 на належного - ОСОБА_3

Залучено до участі у справі ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 17 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 , та витребувано його на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3

Витребувано на користь позивача земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835 , площею 0, 0459 га, у АДРЕСА_3 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Рівненського міського суду від 02 березня 2018 року заяви обох відповідачів про перегляд заочного рішення задоволено.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 17 січня 2018 року скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача2, вважаючи її необґрунтованою, просила відмовити в задоволенні вимог позивача. Посилався на те, що його довіритель є добросовісним набувачем, що унеможливлює задоволення позову.

Так само просила відмовити в задоволенні позову і ОСОБА_2 , про що висловилася у поданому нею відзиві. При цьому покликалася на відсутність вимог ОСОБА_1 через відсутність правового титулу у нього на спірне майно.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського міського суду від 04 вересня 2018 року з огляду на звільнення головуючого судді в зв`язку з виходом у відставку призначено повторний автоматичний розподіл цивільної справи.

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 05 листопада 2018 року справу прийнято до свого провадження іншим головуючим суддею та призначено її до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Рівненського міського суду від 19 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 ; про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 , та витребувано його на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3

Витребувано на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835 , площею 0, 0459 га, у АДРЕСА_3 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь позивача 8 000 гривень судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликалася на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, внаслідок чого судом порушено норми процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про недодержання судом вимог ст. 43 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та пункту 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України", оскільки заявника було позбавлено права подавати заяви і клопотання, надавати пояснення, наводити свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Вважає, що ці процесуально-правові порушення виникли через нехтування судом її заявами про відкладення розгляду справи з поважних причин.

При вирішенні спірних відносин судом залишено без уваги те, що предметом доказування є наявність у позивача права власності на спірне майно та незаконність володіння ним відповідачем, тобто позивач зобов`язаний довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. З огляду на це неправильно застосовано ст.ст. 316, 328, 387, 388, 392 ЦК України і роз`яснення пунктів 5, 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".

На її думку, належних, достатніх і допустимих доказів наявності права власності на спірний об`єкт нерухомості станом на час розгляду справи по суті позивачем суду надано не було, а в матеріалах справи такі докази відсутні. Тому ОСОБА_1 не є суб`єктом, що має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Крім цього, при розгляді справи за позовом про визнання (захист) права власності, що поданий не з підстав ст.ст. 335, 376 ЦК України, та про витребування майна з чужого незаконного володіння суд не з`ясував, з яких саме підстав та у який спосіб сторонами у свій час було набуто право власності на спірне майно, чи є такі підстави та спосіб законними, зокрема на час пред`явлення позову і розгляду справи, чи є відповідач добросовісним набувачем, з яких підстав спірне майно вибуло з володіння позивача, чи є відповідач останнім фактичним набувачем цього майна тощо.

За обставинами справи, переконана, що ОСОБА_3 на достатній правовій підставі володіє спірним нерухомим майном, тобто є його законним власником, а тому витребувати це майно у неї не є можливим.

Щодо правомірності дій ОСОБА_2 , то відчуження майна від неї до ТОВ "Амікор ЛТД" будь-яких заборон відчуження чи інших обтяжень на нього накладено не було, тому вона вправі була розпоряджатися ним на власний розсуд. Не належало воно на той час на підставі речових прав інших особам.

Вважає, що позов про витребування майна з чужого незаконного володіння пред`явлено передчасно, оскільки у ОСОБА_1 відсутній відповідний правовий титул на спірний об`єкт нерухомого майна. Він же не є законним власником, його право фактично оспорене відповідачами, за одним із яких зберігається державна реєстрація права власності. Між тим, правові підстави набуття цього права за відповідачем є встановленими, а відтак і володіння є фактично законним. Тому ці обставини зумовлюють відсутність у позивача виникнення права вимоги на повернення спірного майна, а у відповідача - обов`язку здійснити таке повернення в натурі.

Також є чинною і не скасованою в судовому порядку реєстраційна дія з реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_3 , а тому вона є правомірною в силу правил ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З наведених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог повністю.

У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому стверджував про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами, що полягало у затягуванні розгляду справи будь-якими способами. Натомість обов`язковість захисту судом порушеного суб`єктивного цивільного права передбачена ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 319, 321, 328, 387, 388 ЦК України. Також посилався на правову позицію Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, де зазначено, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи відповідача1 та заперечення позивача, колегія суддів дійшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як правильно з`ясовано судом попередньої інстанції, позивач відповідно до рішення Рівненського міського суду від 18 травня 2010 року у справі №2-5022\10 та ухвали цього ж суду від 15 листопада 2011 року у справі №6-671/11 набув право власності на незавершену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 і частину земельної ділянки площею 0, 0495 га, що розташована за тією ж само адресою, кадастровий номер 5610100000:01:054:0454 .

Ухвалою Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року визнано мирову угоду у справі № 2-7420/11, за умовами якої ОСОБА_2 передано у приватну власність зазначені квартиру і частину земельної ділянки та визнано за нею право приватної власності на ці об`єкти нерухомості. Позивачу ж передано у власність автомобілі "Крайслер", р.н.з. НОМЕР_2 , та "Шевроле Епіка", р.н.з. НОМЕР_3 , та визнано за ним право приватної власності на ці транспортні засоби.

В подальшому, 29 жовтня 2012 року цим же судом виправлено описку в ухвалі Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року, визнавши за відповідачем1 право приватної власності на завершену будівництвом спірну квартиру та доповнивши резолютивну частину ухвали новим абзацом. Додатковим текстом визнано попередній державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.04.2008 серії НОМЕР_4 , зареєстрований у книзі записів за № 010858300555, таким, що втратив чинність.

15 серпня 2012 року право власності на майно, передане і визнане за ОСОБА_2 згідно з ухвалою Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року, зареєстроване за нею ж.

16 листопада 2012 року відповідно до ухвали цього ж суду від 29 жовтня 2012 року право на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем1 зареєстровано як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.

Згодом, 12 липня 2017 року Апеляційним судом Рівненської області скасовано ухвали суду першої інстанції від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року.

Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про скасування запису щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та поновлення свого права власності на майно. Однак державним реєстратором в усній формі відмовлено у прийнятті документів для здійснення зазначеної реєстраційної дії, посилаючись на відсутність вказівки у судовому рішенні апеляційного суду про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію майна за відповідачем1.

З наданої позивачу Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 20 січня 2016 року державним реєстратором Сарненського районного управління юстиції Рівненської області було прийнято рішення № 27881232 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни його статусу з квартири на будинок, зміни адреси з "будинок АДРЕСА_1 та зміни загальної площі нерухомості із 158, 8 м 2 на 155, 9 м 2 . Рішенню про перереєстрацію права присвоєно номер 12967688.

Підставою для прийняття реєстратором даного рішення були висновок КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" №9891 від 21 грудня 2015 року, ухвала Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року у справі № 2-7420/11, ухвала цього ж суду від 29 жовтня 2012 року в цій самій справі, свідоцтво про право власності №7567994 від 05 серпня 2013 року, що видане Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції.

При цьому правильно судом з`ясовано, що відповідачем1 також змінено і кадастровий номер земельної ділянки, де розташований будинок, - із 5610100000:01:054:0454 на 5610100000:01:054:0835 , однак площа і місце розташування залишися незмінні. Підставою для вчинення державним реєстратором Рівненського міського управління юстиції 05 серпня 2013 року цієї дії була ухвала Рівненського міського суду від 29 жовтня 2012 року, якою скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.04.2008 серії НОМЕР_4 . Рішенню присвоєно № 4752537, а запису про право власності - № 2012717.

В подальшому, 01 серпня 2017 року державним реєстратором КП "Здолбунівське реєстраційне бюро" Здолбунівської районної ради було прийнято рішення №36424023 про зміну інформації щодо майна шляхом зміни адреси з "АДРЕСА_1" на " АДРЕСА_3 ".

Того ж числа ОСОБА_2 відчужила будинок АДРЕСА_3 на користь ТОВ "Амікор ЛТД" відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 02 серпня 2017 року та протоколу набувача №1\8 від 08 серпня 2017 року (номер запису про право власності 21726123). Даний факт стверджується записом №94236440 від 10 серпня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що засвідчено відповідною Інформаційною довідкою №95353934 від 22 серпня 2017 року.

Звідти ж видно, що 11 серпня 2017 року право власності на спірний будинок перереєстровано за ОСОБА_3 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 08 серпня 2017 року, що виданий ТОВ "Амікор ЛТД" і підтверджено відповідним записом про право власності №21883569 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також убачається, що 17 серпня 2017 року ОСОБА_3 передала будинок в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_4 відповідно до договору іпотеки, посвідченого нотаріально і зареєстрованого в реєстрі за № 622, що був укладений задля повернення грошових коштів за договором позики від 16 серпня 2017 року між ними на суму у 1 800 000 гривень на термін до 16 лютого 2018 року.

Як належно встановлено судом попередньої інстанції, 12 липня 2018 року Апеляційним судом Рівненської області, після скасування Верховним Судом ухвали суду апеляційної інстанції від 12 липня 2017 року у справі №2-7420/11, знову було скасовано ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року. 07 листопада 2018 року Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначену постанову Апеляційного суду Рівненської області, тобто судове рішення апеляційного суду залишилося в законній силі.

Оскільки підставою для набуття права власності на спірні будинок і земельну ділянку були ухвали Рівненського міського суду від 19 березня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року, тому безсумнівно правильними і обґрунтованими є висновки суду про те, що позивач дійсно позбавлений можливості виконати ухвалене на його користь судове рішення суду апеляційної інстанції.

Погоджується колегія суддів і з тими твердженнями, що сама по собі наявність ухвали апеляційного суду про скасування ухвал місцевого суду в дійсності не захищає порушених цивільних суб`єктивних прав ОСОБА_1 , оскільки не поновлює його прав.

Тому повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні справи до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, визнавши за ним право власності на будинок АДРЕСА_3 , витребувавши його з незаконного володіння відповідача2 та витребувавши у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:0835 , площею 0, 0459 га по АДРЕСА_3 .

Згідно із ст.ст. 7, 8 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожній людині гарантується право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих конституцією або законом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Норми статей 321, 316, 319, 328, 392, 387, 388 ЦК України передбачають принцип непорушності права власності, що визначений статтею 41 Конституції України. Право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

У разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вірно міським судом зазначено і про те, що потреба у такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність особистого права власника на майно (річ) не підтверджена відповідними засобами доказування, є сумнівним, не визнається іншими особами або ними заперечується. Не зважаючи на скасування судового рішення, яким набуто ОСОБА_2 право власності на спірне майно, вона продовжує ним володіти, розпоряджатися і користуватися через внесення до статутного капіталу заснованої за її ж участі юридичної особи. Тобто очевидно вказує про невизнання нею права власності ОСОБА_1 на будинок і земельну ділянку.

При цьому сам по собі захист апеляційним судом суб`єктивних прав позивача на майно з огляду на існування ухвали від 12 липня 2018 року не дозволяє здійснити державну реєстрацію будинку і земельної ділянки за особою, права якої заперечуються. Отже, саме у зв`язку з навмисним створенням ОСОБА_2 перешкод у відновленні позивачем прав власності на спірне майно останній вимушений був пред`явити позов, де вимагав визнання свого права власності та витребування будинку і земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідачів.

Правильно судом ураховано і наявність правової позиції, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 квітня 2014 року у справі №6-146цс13, де вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Щодо доводів апеляційної скарги про факт реєстрації права власності за відповідачами, то з ними погодитися не можна. Так, сам по собі правовий титул за відсутності правової підстави набуття права за обставинами справи не заперечує права позивача на спірне майно - будинок і земельну ділянку.

Не заслуговують на увагу й аргументи заявника про відсутність права вимоги позивача на пред`явлення позову, оскільки факт невизнання відповідачами права ОСОБА_1 на спірне майно є доведеним та обґрунтованим.

Згідно із ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Між тим, будь-яких доказів з приводу відсутності у ОСОБА_1 права на спірне майно відповідачами надано не було.

Апеляційний суд не згоден і з твердженнями автора скарги про недодержання норм процесуального права судом.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частина третя цієї статті містить повний і вичерпний перелік випадків, які є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Проте будь-яких засобів доказування про існування таких процесуально-правових дефектів, які спонукали би до хибного розв`язання цивільно-правового спору відповідачем надано не було, матеріали справи не містять, а колегією суддів їх здобуто не було.

Спростовуються правильністю висновків судом і твердження заявника про хибність застосування норм матеріального права.

Решта доводів апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, адже не вказують про наявність мотивів для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Понесені і документально підтверджені судові витрати в силу правил ст. 141 ЦПК України поверненню на користь ОСОБА_2 не підлягають з огляду на неможливість задоволення її доводів.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні свого рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 20 березня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: об 11 год. 30 хв. 21.08.2019

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків