Постанова

від 07.08.2019 по справі 612/337/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 612/337/15 -ц

провадження № 61-24294св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. П. (суддя- доповідач),

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2016 року у складі судді Мороза О. І. та рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року у складі суддів: Малінської С. М., Бровченка І. О., Швецової Л. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держземагенства у Харківській області, Державної реєстраційної служби України в особі Реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Харківської області, в якому просив: визнати незаконною відмову Головного управління Держземагенства у Харківській області, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розташованої за межами населених пунктів на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та передачі в оренду земельної ділянки площею 48,3883 га; визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 12 серпня 2014 року № 1840-СГ в частині надання ОСОБА_3 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованої за межами населених пунктів на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 , зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року (реєстраційний номер об`єкта - нерухомого майна 62086563206); визнати недійсним договір оренди землі від 10 вересня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_3 , в частині передачі в оренду земельної ділянки із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 , площею 48,3883 га, сільськогосподарські угіддя (рілля); скасувати запис про інше речове право № 6997034 від 12 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Уточнивши вимоги, позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права за ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 10 вересня 2014 року, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_3 , в частині передачі в оренду земельної ділянки із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 , площею 48,3883 га, сільськогосподарські угіддя (рілля) та скасувати запис № 6997034 від 12 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; надати йому в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельну ділянку державної власності сільськосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованої за межами населених пунктів на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 , зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року (реєстраційний номер об`єкта - нерухомого майна 62086563206). Визнати, що судове рішення є підставою для відведення земельної ділянки в натурі та укладення договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24 квітня 2014 року він звернувся до Головного управління Дежземагенства у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства. До заяви додав проект із землеустрою щодо цієї земельної ділянки, копію трудової книжки. Листом від 07 травня 2014 року № 19-20-6-5560/0/9-14 у задоволенні заяви відмовлено з посиланням на те, що ним не надано документів на підтвердження наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, відмова визнано незаконною.

16 травня 2015 року він повторно звернувся до Головного управління Дежземагенства у Харківській області з аналогічною заявою. Листом № 19-20-6-4850/0/9-15 від 27 лютого 2015 йому відмовлено з посиланням на невідповідність наданих ним документів - у проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки надано висновок від 23 листопада 2013 року № 1166-13, в той час як реєстрація земельної ділянки проведена раніше 18 травня 2013 року.

12 серпня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області виданий наказ № 1840-СГ про надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки в оренду на строк 49 років. 10 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області укладено договір оренди цієї земельної ділянки.

Зазначав, що дії Головного управління Дежземагенства у Харківській є протиправними, а його вимоги такими, що відповідають статтям 122, 124, 134 ЗК України, статті 7 Закону України Про фермерське господарство .

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсним розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області (надалі - Близнюківська РДА) від 26 грудня 2011 року № 852 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він на відповідній правовій основі отримав у користування на умовах оренди спірну земельну ділянку і продовжує її використовувати за цільовим призначенням. ОСОБА_1 оспорює це його право, пред`явивши позов. Разом із тим, ОСОБА_1 не має права на спірну земельну ділянку, оскільки, звернувшись до Близнюківської РДА з проханням про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства, він ввів їх в оману. Так, фермерське господарство ОСОБА_1 зареєстровано 14 лютого 1997 року. При цьому він отримав безкоштовно в постійне користування земельну ділянку розміром 50,04 га. Отже, як фізична особа він не мав права звертатися та отримати ще одну земельну ділянку для створення фермерського господарства. У його заяві не вказано на якому правовому титулі (власність, користування) він просить надати земельну ділянку. Крім того, законом не передбачено надання земельної ділянки для створення фермерського господарства як це зазначено у спірному розпорядженні Близнюківської РДА № 852.

Ухвалою суду від 02 березня 2016 року позови об`єднані в одне провадження.

Ухвалою суду від 07 грудня 2015 до участі у справі залучені правонаступники відповідачів: Головного управління Дерземагенства у Харківській області - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області; Державної реєстраційної служби в особі Реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Харківської області - Близнюківське районне управління юстиції в Харківській області.

Ухвалою суду від 24 червня 2016 року провадження у справі в частині вимог до Близнюківського районного управління юстиції Харківської області закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 26 грудня 2011 року № 852 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства .

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 вважає, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 12 серпня 2014 року № 1840-СГ суперечить вимогам закону, оскільки рішення про виділення земельної ділянки прийняте без складення ОСОБА_3 документації із землеустрою. Крім того, вважає, що реєстрація права власності на цю земельну ділянку не завершена. З таким твердженням позивача суд не погоджується, оскільки судом встановлено, що спірна земельна ділянка зареєстрована у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 лютого 2014 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 62086563206). Сам позивач у своїх вимогах просив скасувати такий запис. Доказів про те що реєстрація права власності на цю земельну ділянку не завершена, не надано. Крім того, за статтею 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про державний земельний кадастр , право власності на яку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Отже, підстави, зазначені позивачем ОСОБА_1 , не можуть бути визнані такими, що дають суду право визнати вищезазначений наказ № 1840-СГ незаконним. Вимога ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_3 , мотивована тільки тим, що він укладений на підставі незаконного наказу (наказ № 1840-СГ). Судом цей наказ незаконним не визнається. На інші підстави недійсності правочину первісний позивач не вказує. Отже, і в цій частині первісний позов задоволенню не підлягає. Щодо зустрічного позову, розпорядженням Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 26 грудня 2011 року № 852 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення тієї ж самої земельної ділянки, що в подальшому була виділена ОСОБА_3 . У судовому засіданні з пояснень сторін та письмових заперечень на позов встановлено, що до теперішнього часу ОСОБА_1 не погоджено проект землеустрою щодо відведення оскаржуваної земельної ділянки. Головне управління Держземагенства свою відмову в погоджені проекту мотивувало і рекомендувало ОСОБА_1 для усунення недоліків звернутися до Державного кадастрового реєстратора. Отже, відмова не була остаточною. Також представник ОСОБА_1 не заперечував той факт, що ОСОБА_1 до звернення до Близнюківської РДА з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки отримав іншу земельну ділянку для створення фермерського господарства. Таке господарство ним було створене. На думку ОСОБА_1 він як фізична особа має право неодноразово отримувати від держави земельні ділянки для створення ним же нових фермерських господарств. Так, спірне розпорядження Близнюківської РДА прийняте внаслідок повторного звернення ОСОБА_1 щодо отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства. Разом з тим, фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2014 року. Таким чином, спірне розпорядження Близнюківської РДА від 26 грудня 2011 року № 852, за яким вдруге безкоштовно ОСОБА_1 має бути передана земельна ділянка площею майже 50 га із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), розташованих за межами населених пунктів Алісівської сільської ради, для створення фермерського господарства, прийнято неправомірно і підлягає визнанню недійсним, що передбачено статтею 152 ЗК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та визнання недійсним розпорядження Близнюківської РДА від 26 грудня 2011 року № 852, скасовано рішення суду в цій частині та задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 з інших підстав. Визнано недійсним розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 26 грудня 2011 року № 852 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства . Вирішено питання про судові витрати. В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що посилання ОСОБА_1 на те, що законність розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 26 грудня 2011 року № 852 Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства була підтверджена постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року , є безпідставним, оскільки законність розпорядження не була предметом розгляду справи апеляційним адміністративним судом. Таким чином, оскаржуваний наказ № 1840-СГ від 12 серпня 2014 року виданий Головним управлінням Держземагентства у відповідності до вимог статті 123 ЗК України в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Підстави для визнання наказу незаконним відсутні. К ОСОБА_4 вже використав своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства в позаконкурсному порядку, а тому має право повторно звернутися для отримання земельної ділянки як фізична особа, однак при цьому додатково земельну ділянку останній може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. За таких обставин, зустрічний позов ОСОБА_3 необхідно задовольнити з інших підстав.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що нормами статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство (в редакції станом на момент звернення ОСОБА_1 до Блізнюківської РДА у 2011 році) встановлена можливість громадян використати один раз право на отримання земельної ділянки державної власності, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. При цьому, Закон не обмежує право громадянина чи фермерського господарства отримувати земельні ділянки на конкурентних засадах, зокрема в часі та в послідовності здійснення відповідних дій. Фізична особа може створити фермерське господарство без отримання земельної ділянки в позаконкурсному порядку та пізніше отримати земельну ділянку в оренду на конкурентних засадах. Закон не містить заборон такій фізичній особі пізніше звернутися за отриманням земельної ділянки в позаконкурсному порядку та створити після отримання земельної відповідне фермерське господарство. Помилка судів полягає в незастосуванні положення статті 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , який діяв на момент звернення ОСОБА_1 у 1997 році (норми права, яка підлягала застосуванню). Відповідно до вказаної норми, право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.Тобто, розпорядження Блізнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 29 січня 1997 року № 23 Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства прийнято на підставі конкурсного відбору, реалізація ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства у 1997 році відбулася на конкурентних засадах.Відтак, звернення ОСОБА_1 в 2011 році було першим зверненням до уповноваженого органу для отримання в позаконкурсному порядку земельної ділянки державної/комунальної форми власності. ОСОБА_1 (в 2011 році) вперше скористався своїм правом на отримання на праві оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства в позаконкурсному порядку.Крім того, 07 травня 2014 року Головне управління Держземагентства у Харківській області листом № 19-20-6- 5560/0/9-14 повідомило про відмову в затвердженні проекту землеустрою з підстав відсутності постанови Кабінету Міністрів України, яка б визначала перелік документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві. Через 9 днів після відмови ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою, а саме - 16 травня 2014 року, Головне управління Держземагентства у Харківській області наказом № 472-СГ Про передачу в оренду земельних ділянок надало земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04:000: 0771 гр. ОСОБА_5 , а 12 серпня 2014 року - ОСОБА_3 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Іззазначених фактів вбачається, що Головне управління Держземагентства у Харківській області одному суб`єкту проект землеустрою безпідставно не затверджує та не передає земельну ділянку в оренду за надуманих підстав, а іншим суб`єктам надає земельну ділянку без розроблення проекту землеустрою. В матеріалах справи наявні клопотання сторін спору про відкладення розгляду справи та намір учасників брати участь в судовому засіданні і надавати пояснення по суті спору. Представник ОСОБА_1 посилався на необхідність відкладення розгляду справи з огляду на перебування його в судовому засіданні в іншій справі, що була призначена до розгляду раніше вказаної. При цьому, кожна зі сторін виявила бажання брати участь в судовому розгляді та надавати пояснення по суті спору для об`єктивного розгляду спору. Натомість апеляційний суд уваги на зазначене не звернув та розглянув справу в одному (першому) судовому засіданні без участі сторін спору, порушивши процесуальні принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Також суд безпідставно об`єднав позови.

РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду, а 06 червня 2019 року - судді-доповідачу Штелик С. П.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті З ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Суди установили, що 29 січня 1997 року Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області прийнято розпорядження № 23 Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50,04 га.

14 лютого 1997 року зареєстровано юридичну особу - селянське (фермерське) господарство Костюченка Миколи Івановича, код ЄДРПОУ 24667170.

30 травня 1997 року ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_3 .

21 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

26 грудня 2011 року Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області прийнято розпорядження № 852 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства .

02 лютого 2012 року розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківській області.

13 березня 2012 року земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6320680300:04:000:0771 . 18 травня 2013 року ОСОБА_1 отримав витяг з Державного земельного кадастру НВ-6300167282013.

17 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримав висновок державної експертизи землевпорядної документації № 0987.

21 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби Блюзниківського районного управління юстиції в Харківській області з заявою № 5542718 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0771 в державному реєстрі. 21 лютого 2014 року за заявою ОСОБА_1 проведена державна реєстрація прав на земельну ділянку кадастровий номер 6320680300:04:000:0771 в Державному реєстрі речових прав на нерухомі майно.

24 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства Харківській області з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, розташованої за межами населених пунктів на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківській області та передачі земельної ділянки площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 .

07 травня 2014 року Головне управління Держземагентства у Харківській області листом № 19-20 5560/0/9-14 повідомило про відмову в затвердженні проекту землеустрою з підстав відсутності документів, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

16 травня 2014 року Головне управління Держземагентства у Харківській області наказом № 472-С Про передачу в оренду земельних ділянок надало земельну ділянку з кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 ОСОБА_5

26 червня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання довідки про наявність земель та їх розподіл щодо земельної ділянки площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 .

26 червня 2014 року ОСОБА_3 отримав довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл щодо земельної ділянки площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 .

01 серпня 2014 року Головним управлінням Держземагентства у Харківській області видано наказо № 1746-СГ Про припинення дії наказу Головного управління від 16 травня 2014 року № 472-СГ щодо надання ОСОБА_5 в оренду земельних ділянок.

12 серпня 2014 року Головне управління Держземагентства у Харківській області наказом № 1840-СГ надало гр. ОСОБА_3 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківській області, зокрема, земельну ділянку площею 48,3883 га із кадастровим номером 6320680300:04:000:0771 .

Між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_3 укладено договір оренди від 10 вересня 2014 року щодо вказаних земельних ділянок, в тому числі і спірної.

24 вересня 2014 року ОСОБА_3 створив ФГ Калерія (т. 1, а. с. 191) на орендованих земельних ділянках , до складу земель якого увійшла, в тому числі, й спірна земельна ділянка .

22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання незаконною відмови Головного управління Держземагентства у Харківській області, викладеної в листі від 07 травня 2014 року № 19-20-6-5560/0/9-14, та зобов`язання повторно розглянути відповідну заяву ОСОБА_1

18 грудня 2014 року постановою Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/17819/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

16 лютого 2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області з відповідною заявою.

27 лютого 2015 року Головне управління Держземагентства у Харківській області листом № 19-20-6-4850/0/9-15 повідомило ОСОБА_1 про відмову у затвердженні проекту землеустрою через невідповідність поданих документів, а саме: у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки наявний висновок експертизи від 23 грудня 2013 року № 1166-13, проведеної експертним підрозділом Держземагентсва України, в той час як реєстрація земельної ділянки, згідно з відміткою Державного кадастрового реєстратора на титульному аркуші документації, кадастровому платі та каталозі координат та відповідно до витягу з Державного земельного кадастру НВ-6300167282013, здійснена раніше 18 травня 2013 року.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі - у редакції, чинній на час надання відповідачу земельних ділянок) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України Про фермерське господарство закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України Про фермерське господарство .

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам.

Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 13 березня 2019року у справі № 691/1148/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18.

Після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки ОСОБА_3 заснував фермерське господарство Калерія , яке зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 38053169).

Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаряі обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (24 вересня 2014 року), юридичну особу - селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 - зареєстровано 14 лютого 1997 року, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи.

Отже, якщо на момент відкриття провадження (червень 2015 року) у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц).

Таким чином, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підвідомча господарським судам.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи те, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, судові рішення у справі слід скасувати, а провадження у справі - закрити.

(3) Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України ).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір ).

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, надання земельної ділянки в оренду, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації закрити.

Позивачу роз`яснюється право звернутися із заявленим позовом до суду у порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик