Постанова

від 20.08.2019 по справі 916/2376/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року Справа № 916/2376/18 м.Одеса проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.А. Мишкіної,

суддів В.В. Бєляновського, К.В. Богатиря

(склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №338 від 01.07.2019р. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019р.)

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Релігійної організації "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "АЛІЛУЙЯ" м. Одеса - не з`явився;

від Одеської міської ради - Варбаногло Г.А. - за довіреністю;

Від Виконавчого комітету Одеської міської ради - Варбаногло Г.А. - за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів «АЛІЛУЙЯ» м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 05 березня 2019 року

у справі №916/2376/18

за позовом Релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів «АЛІЛУЙЯ» м. Одеса

до:

- Одеської міської ради;

- Виконавчого комітету Одеської міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання дій протиправними

суддя суду першої інстанції: О.Ю. Оборотова

дата і місце ухвалення рішення: 05.03.2019р., 15:45год., м. Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №2

повний текст рішення складено та підписано 15.03.2019р.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 20.08.2019р. згідно ст.ст.233,240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

23.10.2018р. Релігійна організація "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "АЛІЛУЙЯ" м. Одеса звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 року № 923 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» в частині зобов`язання комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкт нежитлового фонду комунальної власності, оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна, що зазначений в п. 99 Додатку до цього рішення - окремо розташованої будівлі, загальною площею 289,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дій Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності від 24.12.2007 року серії НОМЕР_1 на нежилу окремо розташовану двоповерхову будівлю, загальною площею 289,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав наступне:

- РГ Алілуйя за власні кошти на території колишнього літнього кінотеатру Генуя ( територію якого у 1997 році надано Жовтневою районною адміністрацією м. Одеси для створення Одеського корейського культурного центру за відповідною заявою РГ Алілуйя ) власними силами збудувало двоповерхову будівлю площею 270,5 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 . Одеса, вул.Маразліївська 1.

- рішенням господарського суду Одеської області від 29.08.2005р. у справі №17/247-04-7138 позов РГЦЄХБ Алілуйя до ТОВ Лебідь (з яким позивачем було укладено договір про співробітництво та спільну діяльність з будівництва Одеського корейського культурного центру та договір підряду) та КП Парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка був задоволений та визнано право власності за РГЦЄХБ Алілуйя на незакінчену будівництвом двоповерхову будівлю, загальною площею 270,5 кв.м та спортивний заасфальтований майданчик площею 550 кв.м., огорожу-паркан довжиною 24,96 м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

-у період протягом якого було чинне вищезазначене рішення суду, Виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення № 923 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , відповідно до якого КП ОМБТІ та РОН доручено провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності згідно з додатком, а також оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності, зазначені у вищевказаному додатку до рішення . У п. 99 додатку до вказаного рішення Перелік об`єктів нежитлового фонду комунальної власності до такого переліку віднесено окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .На підставі зазначеного рішення Виконавчий комітет Одеської міської ради видав Одеській міській раді Свідоцтво про право власності на зазначений об`єкт нерухомості, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.01.2008 року 17313845.

- об`єкт нерухомого майна, який зазначений в п. 99 Додатку до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 року № 923, є тотожним двоповерховій будівлі, площею 270,5 кв.м., яку побудувало РГ Алілуйя власними коштами та силами на території колишнього літнього кінотеатру Генуя за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 та у відповідачів немає і не може бути права і законної підстави привласнювати на свій розсуд у комунальну власність об`єкт нерухомого майна - двоповерхову будівлю, площею 270,5 кв.м. так як об`єкт був побудований у 1997 році РГ Алілуйя за кошти пожертв, будь-яких правових підстав для набуття територіальною громадою м. Одеси права комунальної власності на будівлю, яку побудувало РГ Алілуйя у 1997 році, визначених статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування у відповідачів не існувало і не існує.

- приписами ст.29 ЗУ Про місцеве самоврядування не встановлено права виконавчого органу міської ради щодо прийняття оскаржуванного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, яким визнано право комунальної власності м. Одеси за спірною двохповерховою будівлею, яку побудувало РГ Алілуйя у 1997 році; Виконавчий комітет Одеської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення діяв за межами своїх повноважень і компетенції, які визначені Законом України Про місцеве самоврядування щодо управління комунальним майном, що є підставою для визнання судом протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача та визнання протиправним оскаржуваних дій відповідача щодо видачі Свідоцтва про права власності;

- позивач намагається ввести спірну будівлю в експлуатацію і отримати правовстановлючі документи на спірну двоповерхову новозбудовану будівлю, але органи місцевого самоврядування м. Одеси постійно відмовляють позивачу у видачі дозвільних документів і надання можливості введення будівлі в експлуатацію.

- постановою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 р. у справі №К/800/36531/15 (815/2981/14), було визнано протиправним та скасоване рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007р. № 923 Про реєстрацію об`єктів комунальної класності м. Одеси в частині оформлення та видачі спірного Свідоцтва про право власності, визнано протиправними дії Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо видачі Одеській міській раді спірного Свідоцтва про право власності, визнано протиправними дії Комунального підприємства Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості щодо здійснення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Тільки зміна судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду щодо підсудності такого спору стала підставою для скасування попередніх судових рішень судів адміністративної юрисдикції і закриття провадження в адміністративній справі.

Щодо пропуску строку позовної давності на звернення з позовом, позивачем зазначено, що такий пропуск обумовлений тривалим розглядом справи №815/2981/14 адміністративними судами і лише після винесення Верховним Судом остаточного рішення 12.07.2018р. позивач звернувся з даним позовом до суду.

19.11.2019р. від Одеської міської ради до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

12.02.2019р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшли заперечення на відзив Одеської міської ради, в обґрунтування яких позивач вказував, що відповідачем за допомогою належних та допустимих доказів не доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.03.2019р. (суддя О.Ю. Оборотова) у задоволенні позовних вимог РГ ЦЄХБ Алілуйя відмовлено.

Рішення господарського суду вмотивоване наступним:

- законодавством, чинним на момент прийняття спірного майна у комунальну власність, момент виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язувався із його державною реєстрацією та не вимагалось обов`язкової державної реєстрації права власності. Лише після внесення відповідних змін у законодавство, що регулювало відносини права власності, виконавчими органами міської ради почали проводитись роботи щодо поступового оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно та його державної реєстрації, а тому територіальна громада м. Одеси в установлений у 1991 році законодавством спосіб набула право власності на спірне майно, а відсутність на той час державної реєстрації її права власності не спростовує права власності територіальної громади як такого.

- літній кінотеатр «Генуя» ніколи не вибував із власності територіальної громади як такий, що був знищений, фактичне право власності міської ради на цей об`єкт в установленому законодавством порядку (шляхом звернення до органу державної реєстрації речових прав із відповідною заявою) не припинялось, у зв`язку з чим у будь-якому разі будівництво на місці об`єкта нерухомого майна, навіть за умови його незадовільного стану, не може розглядатись підставою для припинення права власності однієї особи та виникнення майнових прав у іншої особи.

- враховуючи той факт, що літній кінотеатр «Генуя» після розмежування державного майна був переданий у власність територіальної громади м. Одеси, інтереси якої представляє Одеська міська рада, будь-які майнові права позивача на відповідне майно можуть мати лише похідний характер від права власності територіальної громади м. Одеси на відповідний об`єкт нерухомого майна, тобто, могли виникнути у період з моменту його передачі у власність територіальної громади міста до моменту проведення відповідної державної реєстрації права власності;

- позивачем не надано доказів про відведення йому у встановленому законодавством порядку земельної ділянки для здійснення відповідного будівництва та доказів в підтвердження правомірності проведення відповідних робіт, сам факт проведення будівельних робіт не визначає права власності суб`єкта будівництва на нього. Одеська міська рада не передавала у власність чи користування земельну ділянку, на якій розташовані приміщення, збудовані позивачем, тобто, будівництво проведено на земельній ділянці, яка не була відведена в установленому законодавством порядку для цієї мети. Позивач не перебував також й в орендних відносинах з Одеською міською радою як органом, уповноваженим розпоряджатися об`єктами комунальної власності, що надавало б можливі правові підстави для проведення реконструкції відповідного об`єкта нерухомого майна.

- ТОВ «Лебідь» , яке уклало з позивачем договір про взаємне співробітництво з будівництва Одеського корейського культурного центру від 02.07.1997 року та договір підряду від 01.08.1997 року, не є власником спірного майна, у зв`язку з чим будь-які зобов`язання цієї юридичної особи передати у власність позивача спірне майно є незаконними. Фактично йдеться про самочинне з боку позивача та ТОВ «Лебідь» будівництво, яке відбулось на земельній ділянці комунальної власності без відведення в установленому законодавством порядку земельної ділянки для цієї мети.

- суд критично оцінює посилання позивача на те, що спірне рішення приймалось виконавчим комітетом Одеської міської ради у період, коли було чинним рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2005 року у справі № 17/247-04-7138, що, на його думку, визначало право власності позивача, оскільки з наведеного рішення вбачається, що ані Одеська міська рада, ані її виконавчий комітет не були учасниками вищезгаданої справи, тоді як у суду відсутні будь-які документальні свідчення про обізнаність відповідача про існування зазначеного рішення суду на момент прийняття спірного рішення та Одеською міською радою був ініційований перегляд вищезазначеного рішення суду після того, як остання дізналась про порушення своїх прав. Крім того, само по собі рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомості не свідчить про виникнення такого права у особи, оскільки чинним на момент прийняття рішення суду законодавством визначалась необхідність проведення державної реєстрації прав власності, в тому числі й на об`єкти незавершеного будівництва, з вчиненням якої законодавством і пов`язується момент виникнення права власності особи на відповідну річ.

- в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача права власності чи права користування спірною будівлею, а тому в даному випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності на належне територіальній громаді міста Одеси нерухоме майно не призведе до відновлення прав та законних інтересів саме позивача та позивачем не обґрунтовано та не підтверджено, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушує свідоцтво про право власності, видане на користь територіальної громади міста Одеси.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду від 05.03.2019р., Релігійна організація Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів «АЛІЛУЙЯ» м. Одеса звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, окрім доводів вказаних у позовній заяві, зазначає наступне:

- висновки господарського суду, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача права власності чи права користування спірною будівлею, а також щодо відсутності обґрунтування позивачем та документального підтвердження, які саме права та охоронювані законом інтереси РГ Алілуйя порушує свідоцтво про право власності є хибними та не відповідають обставинам справи. Вищим адміністративним судом України у справі №К/800/36531/15 (815/2981/14) визнано, що відсутність зареєстрованого майнового права у позивача не свідчить про відсутність у нього інтересу, порушення якого також є підставою для звернення до суду; при цьому встановлено, що позивач має інтерес, який є легітимним очікуванням та потребує захисту.

- суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а саме ототожнив колишню будівлю літнього кінотеатру Генуя зі збудованою у 1997 році РГ Алілуйя окремо розташованою двоповерховою будівлею, загальною площею 289,3кв.м., а також протиправно ототожнив право комунальної власності територіальної громади м.Одеси на колишню будівлю літнього кінотеатру, яка станом на 1997 рік вже була зруйнована, з правом комунальної власності територіальної громади на окремо розташовану двоповерхову будівлю.

- суд першої інстанції порушив приписи частини 4 статті 75 ГПК України, не взяв до уваги висновки, до яких дійшов Вищий господарський суд України у справі №17/247-04-7138 у постанові від 24.06.2008р., Верховний Суд у постанові від 12.07.2008р. у справі №815/2981/14, які мають значення для розгляду цієї справи та які суд першої інстанції був зобов`язаний прийняти до уваги під час розгляду справи №916/2376/18; висновок Верховного Суду у справі №815/2981/14 підтверджує правову позицію позивача про те, що оскаржуваним Свідоцтвом про право власності на спірну будівлю, яке видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я Одеської міської ради і державної реєстрацією за відповідачем права власності на спірну будівлю - порушені майнові права і інтереси позивача щодо права власності на спірну будівлю, яка побудована саме позивачем, а не відповідачем.

-суд першої інстанції дійшов до висновків, які є протилежними та не відповідають обставинам справи, які встановлені рішеннями суду касаційних інстанцій, що на час прийняття рішення, набрали законної сили.

-суд першої інстанції не прийняв до уваги та не застосував приписи ч.1,2 ст.60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , яким визначений перелік об`єктів права комунальної власності і підстави для набуття права комунальної власності.

- оскаржуваним рішенням відповідача від 22.08.2007 № 923 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси ухвалено, що відповідач має тільки зареєструвати право комунальної власності на перелік об`єктів нерухомості зазначених у Додатку до рішення, шляхом видачі Одеські міській раді Свідоцтв про право власності і реєстрації права комунальної власності за територіальної громадою м. Одеси. Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 № 923 не є документом, яким встановлюється право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомості. які зазначені у Додатку до рішення.

- відповідачами визнано і судами встановлено, що спірна окремо розташована двоповерхова будівля, площею 289,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яка була побудована саме РГ Алілуйя у 1997 році - не була передана територіальній громаді м.Одеси ані державою, ані іншими суб`єктами права власності, також територіальній громаді м.Одеси не були передані майнові права на цю будівлю, не була створена або придбана органами місцевого самоврядування м. Одеси, в порядку встановленому законом. Тому, позивач вважає, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси і дії щодо видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, зазначений у п. 99 Додатку до рішення, є протиправними та підлягають скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної громади церкви євангельських християн-баптистів «АЛІЛУЙЯ» ; ухвалою від 30.05.2019р. справу призначено до розгляду.

У зв`язку із перебуванням суддів Л.О. Будішевської та С.В. Таран у відпустці з 01.07.2019р. по 02.08.2019р., розпорядженням керівника апарату суду №338 від 01.07.2019р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2376/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - М.А.Мишкіна, судді: В.В. Бєляновський, К.В. Богатир. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2019р. прийнято справу №916/2376/18 до провадження у зміненому складі суду: головуючий суддя М.А.Мишкіна, судді: В.В. Бєляновський, К.В. Богатир та розпочато повторно розгляд справи по суті.

Представник скаржника в судове засіданні апеляційної інстанції 20.08.2019р. не з`явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги РГ Алілуйя повідомлена належним чином.

Представник Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

У пункті 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 установлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд", з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-ХХІ затверджено перелік державного майна, яке передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування і районів області, згідно з додатками, зокрема, парки культури і відпочинку.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 № 104 "Про прийняття до комунальної власності міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров`я народної освіти та культури" затверджено акти приймання-передачі та перелік державного майна комунальної власності міста за галузями, зокрема культури (додаток № 4).

25.06.1997р. між Центральним парком культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебідь» (Орендар) укладений договір оренди території колишнього кінотеатру в парку ім. Т.Г. Шевченка (а.с.57), відповідно до якого Орендодавець здає в орендне користування, а Орендар приймає в оренду: територію 1550 кв.м. колишнього літнього кінотеатру з прибудованими приміщеннями під кафе (тільки стіни, без покрівлі одноповерхової прибудови), ціль оренди: побудувати двоповерхову будівлю 14х20 м під Одеський Корейський культурно-оздоровчий центр, відкрити кафе з східними стравами та напоями.

01.08.1997р. між ЦПКіВ ім.. Т.Г. Шевченка та Корейським культурним товариством Одеської області укладено договір оренди території колишнього кінотеатру в парку вм. Т.Г. Шевченка, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає в орендне користування, а орендар приймає в оренду територію колишнього літнього кінотеатру площею 835 кв.м. на якій наявні залишки колишньої сцени. Орендодавець передає, а орендар приймає вказану територію для створення корейського культурного центру громадян України корейської національності.

18.05.2001р. між Жовтневою адміністрацією Одеської міської ради та Одеським корейським місіонерським центром укладено договір оренди і експлуатації приміщення Одеського корейського місіонерського центру в парку ім.. Т.Г. Шевченка, відповідно до п.1.1. якого Адміністрація дозволяє підприємству оренду та експлуатацію території в парку площею 835 кв.м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.08.2005р. у справі №17/247-04-7138 визнано за Релігійним об`єднанням євангельських християн-баптистів «Алілуйя» право власності на незакінчену будівництвом двоповерхову будівлю Одеського корейського культурного центру, загальною площею 270,5 кв.м. та спортивну заасфальтовану площадку площею 550 кв.м., огорожу - паркан довжиною 24,96 м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2008р. у справі №17/247-04-7138 рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2005р. скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Станом на 20.08.2019р. справа №17/247-04-7138 знаходиться на стадії підготовчого провадження на розгляді у господарському суді Одеської області.

22.08.2007р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі Рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-ХХІ прийнято рішення №923 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» , відповідно до якого Комунальному підприємству «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» доручено провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності згідно з додатком; оформити та видати Одеській міські раді Свідоцтва про право власності, зазначені в додатку до цього рішення.

24.12.2007р. на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007р. №923 Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано територіальній громаді міста Одеса в особі Одеської міської ради Свідоцтво про право власності на нежилу 2-поверхову будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , 1/ АДРЕСА_4 серії НОМЕР_1 .

10.01.2008р. КП «ОМБТІ та РОН» проведено державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач вказував на протиправність рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 року № 923 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» , зазначаючи про наявність у РГ Алілуйя майнових прав на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає підстави для оформлення права власності на такий об`єкт нерухомості за Одеською міською радою.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог та недоведеності порушення прав позивача, з огляду наступного.

Як правильно зазначено господарським судом, на час первинного набуття у комунальну власність спірного об`єкту чинне на той час законодавство (ЦК УРСР 1963 р., ЗУ «Про власність» ) не пов`язували виникнення права власності з фактом проведення державної реєстрації.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог ст. 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що літній кінотеатр «Генуя» вибув із власності територіальної громади м.Одеси як такий, що був знищений, фактичне право власності Одеської міської ради на цей об`єкт в установленому законодавством порядку (шляхом звернення до органу державної реєстрації речових прав із відповідною заявою) не припинялось, у зв`язку з чим у будь-якому разі будівництво на місці об`єкта нерухомого майна, навіть за умови його незадовільного стану, не є підставою для припинення права власності Одеської міської ради на такий об`єкт та виникнення майнових прав у позивача, про що також було зазначено у постанові Верховного Суду від 27.12.2018р. у справі №916/2797/16.

Відповідно до ч. ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад; 3) мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Колегія суддів вважає безпідставними аргументи скаржника, що спірна окремо розташована двоповерхова будівля , площею 289,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , не була передана територіальній громаді м.Одеси ані державою, ані іншими суб`єктами права власності та не були передані майнові права на цю будівлю, оскільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 311 »Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» Одеською обласною Радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області до власності територіальної громади м. Одеси у 1991-1992 роках було передано все майно, розташоване в межах Центрального парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, в тому числі й літній кінотеатр «Генуя» .

Не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення аргументи РГ «Алілуйя» стосовно того, що оскільки спірну двоповерхову будівлю РГ «Алілуйя» побудовано за кошти пожертв - позивач має легітимне очікування щодо визнання за ним права власності з огляду наступного.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція відповідно). Держави - учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) застосовується українськими судами як джерело права. Тому слід ураховувати, що ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

У статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднані всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті статті 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), а й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Автономне поняття «законні очікування» не може протиставлятися положенням частини другої статті 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство. Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо судом установлено незаконність набуття права власності, відсутні підстави застосовувати концепцію «легітимних очікувань» або надати їй перевагу порівняно з нормами статті 19 Конституції України та ЦК України про набуття права власності.

З огляду на викладене, здійснення будівництва (реконструкції) спірного приміщення за відсутності у позивача правовстановлюючих документів як на сам колишній кінотеатр «Генуя» , так і на земельну ділянку, на якій він розташований, виключає можливість врахування концепції легітимних очікувань.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду, що позивач не перебував в орендних відносинах з Одеською міською радою як органом, уповноваженим розпоряджатися об`єктами комунальної власності, зокрема земельною ділянкою, що надавало б можливі правові підстави для проведення реконструкції відповідного об`єкта нерухомого майна.

Посилання РГ Алілуйя на укладений між між ЦПКіВ ім.. Т.Г. Шевченка та Корейським культурним товариством Одеської області договір оренди території колишнього кінотеатру в парку ім. Т.Г. Шевченка та укладений 18.05.2001р. між Жовтневою адміністрацією Одеської міської ради та Одеським корейським місіонерським центром договір оренди і експлуатації приміщення Одеського корейського місіонерського центру в парку ім.. Т.Г. Шевченка не можуть свідчити про наявність з позивачем орендних відносин стосовно території в парку ім. Т.Г. Шевченка, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що РГ Алілуйя є правонаступником вказаних орендарів .

Так, жодний з перелічених доказів не містить даних про те, що у відносинах із будівництва на місці кінотеатру Генуя приймала участь саме Релігійна організація "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "АЛІЛУЙЯ" м. Одеса ідентифікаційний код 22515644.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005666001 від 20.08.2019р. у матеріалах справи позивач є юридичною особою, релігійною організацією, дата проведення державної реєстрації 10.02.2005р., дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа - відомості відсутні .

Статут Релігійної організації "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "АЛІЛУЙЯ" м. Одеса (т.1, а.с. 35-44) також не містить відомостей стосовно правонаступництва позивача щодо будь-яких інших осіб.

Жодний з наданих позивачем доказів у матеріалах справи щодо підстав та самого факту здійснення будівництва спірної будівлі не вказує на те, що таке будівництво здійснене Релігійною організацією Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів «АЛІЛУЙЯ» м. Одеса (яка станом на 1997р. взагалі не існувала) або особами, стосовно яких позивач став правонаступником їх прав, у тому числі прав забудовника об`єкта.

Стосовно посилань позивача на укладений між Жовтневою районною адміністрацією Одеської міської ради та ТОВ "Лебідь" договір від 28 травня 2001 року №207 щодо оренди приміщення та експлуатації приміщення під кафе у парку ім.Т.Г. Шевченка, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Лебідь» , яке за твердженням позивача, уклало з позивачем договір про взаємне співробітництво з будівництва Одеського корейського культурного центру від 02.07.1997 року та договір підряду від 01.08.1997 року, не є власником спірного майна, у зв`язку з чим будь-які зобов`язання цієї юридичної особи передати у власність позивача спірне майно є незаконними, тим більше, що такі договори укладались з іншими особами, а не з позивачем.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо недоведеності позивачем обставин порушення спірним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради його майнових прав, адже факт виникнення таких майнових прав у передбаченому законодавством порядку позивачем не доведений належними доказами у справі.

Відсутні також і підстави вважати наявним порушення законного інтересу, адже такий інтерес може мати виключно особа, яка у 1997р. здійснила будівництво.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 12.07.2018р. у справі №815/2981/14, якою начебто підтверджується позиція позивача, що оскаржуваним Свідоцтвом про право власності на спірну будівлю порушені майнові права і інтереси позивача щодо права власності на спірну будівлю колегія суддів зазначає, що такі аргументи не відповідають дійсності.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наведеної норми вбачається, що преюдиційними є саме обставини, які були встановлені рішенням суду.

Постанова Верховного Суду від 12.07.2018р. у справі №815/2981/14 взагалі не містить висновків за наслідком перегляд справи по суті позовних вимог, оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку, що справа №815/2981/14 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами господарської юрисдикції та ухвалив закрити провадження у справі. Зазначення Верховним Судом в постанові, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин жодним чином не підтверджує чи спростовує позиції сторін по суті позовних вимог, як то помилково вважає позивач.

Також помилковим є посилання РГ Алілуйя і на постанову ВГСУ від 24.06.2008р. у справі №17/247-04-7138, оскільки в означеній постанові суд касаційної інстанції не констатував наявність чи відсутність у РГ «Алілуйя» права власності на спірне приміщення, а навпаки, скасовуючи судові рішення судів попередній інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду, зазначив, що місцевим господарським судом не з`ясовано, чи могло взагалі виникнути право власності на спірне майно (будівлю та ін.) або ж у даному разі могло йтися лише про право власності на матеріали, обладнання тощо, які було використано в процесі будівництва (створення майна).

Щодо постанови Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016р. № К/800/36531/15(815/2981/14) колегія суддів звертає увагу, що вказана постанова скасована постановою Верховного Суду від 12.07.2018р., про що скаржнику було відомо, а тому посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі на обставини, встановлені скасованим судовим рішенням, до уваги не можуть бути прийняті.

Колегія суддів вважає неспроможними слугувати в якості підстави для скасування оскаржуваного судового рішення аргументи апеляційної скарги стосовно того, що станом на 22.08.2007р. (дата прийняття оскаржуваного рішення ОМР) було чинне рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2005р. у справі №17/247-04-7138, яким було визнано право власності на спірну будівлю за РГ Алілуйя , оскільки в подальшому, що не заперечується самим скаржником, вказане рішення господарського суду було скасоване судом касаційної інстанції. Колегія суддів звертає увагу на те, що скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків (відповідні правові позиції викладені також у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15).

З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення господарського суду, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства та не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду щодо відсутності права, яке підлягає судовому захисту, та охоронюваного законом інтересу.

Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення господарського суду Одеської області від 05.03.2019р. залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 235, 236, 240,269, 270,275, 276, 281- 284 ГПК України,

колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Одеської області від 05.03.2019р. у справі №916/2376/18 залишити без змін .

Витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286, 287 ГПК України.

Повна постанова складена 23 серпня 2019 року.

Головуючий суддя М.А. Мишкіна

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя К.В. Богатир