Рішення

від 14.08.2019 по справі 500/819/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/819/19

14 серпня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Канюка Н.В.

представника позивача ОСОБА_1 П. ОСОБА_2

представника відповідача Федорів Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" (далі - позивач, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)") звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до (далі - відповідач, Головне управління ДФС у Тернопільській області), в якій просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2019 року №Ю-0003361303;

визнати протиправним та скасувати рішення від 20.03.2019 року №0003371303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що працівниками контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року. За результатами перевірки складено акт №217/19-00-13-03/08680804 від 25.02.2019 року, на підставі якого відповідачем винесено оскаржені вимогу про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 588401,74 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 269846,67 грн. Однак, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" не є роботодавцем та не являється податковим агентом, як таким, стосовно заробітної плати та доходів отриманих засудженими до позбавлення волі осіб.

За таких обставин, вважає, спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

На виконання вимог вказаної ухвали, 23.04.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву (т.1 а.с.29-32), просило відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що заробітна плата засуджених до позбавлення волі осіб є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відтак, ненарахування та неутримання позивачем єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами із засудженим за період перевірки свідчить про підставність винесення оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки ) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Ухвалою суду від 02.08.2019 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 14.08.2019 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові (т.1 а.с.4-12). Наголосив, що ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" не є роботодавцем для засуджених осіб, трудових договорів з засудженими особами не укладало, виплат на користь засуджених осіб не проводило, а тому не повинно здійснювати справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з доходів засуджених до позбавлення волі осіб.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у відзиві (т.1 а.с.29-32) та додаткових поясненнях (т.1 а.с.39-41), посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених за результатами перевірки. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що оскаржувані рішення контролюючим органом прийнято правомірно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, покази свідка, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши обставини справи у сукупності, суд при постановленні рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, Головним управління ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року та військового збору за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року.

За результатами перевірки складено акт №217/19-00-13-03/08680804 від 25.02.2019 року (т.1 а.с.15-21), у якому встановлено наступні порушення:

пп."б" п.176.2 ст.176 розд.IV Податкового кодексу України, п.1.1, 1.2 розд.I, п.3.2, 3.3, 3.6 розд.III наказу Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015 року "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку", а саме: у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на корить платника податку, і сум утриманого з них податку за IV квартал 2017 року виявлено методологічну помилку в графі 2 поданих звітів відображено недійсний податковий номер фізичних осіб, а саме: податковий номер фізичної особи ( НОМЕР_1 ) - не дійсний (код помилки 99), також в І кварталі 2018 року виявлено методологічну помилку в графі 2 поданого звіту відображено недійсний податковий номер фізичних осіб, а саме: податковий номер фізичної особи ( НОМЕР_1 ) - не дійсний (код помилки 99), також встановлено, що за І-IV квартали 2016 року, І-IV квартали 2017 року, І-IV квартали 2018 року не відображено нараховані та виплачені доходи, а саме, винагорода за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами засудженим за ознакою доходу "102";

правильності нарахування та утримання єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами встановлено: у порушення п.1 ч.1 ст.7, п.1, 4, 5, 6, 8, 10 ст.8, п.9.2, 9.8, 9.11 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", встановлено не нарахування єдиного внеску на суми винагород за виконані роботи (надані послуги) засудженим за цивільно-правовими договорами у період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року в сумі 588401,74 грн.;

несвоєчасність подання звітності по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016 року, термін подання якого 20.07.2016 року, фактично подано 21.07.2016 року, чим порушеноп.4 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На підставі акта перевірки, 20.03.2019 року Головним управління ДФС у Тернопільській області прийнято:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003361303, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 588401,74 грн. (т.1 а.с.13);

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002851303, яким застосовано до позивача штрафні санкції зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 269846,67 грн. (т.1 а.с.14).

Не погодившись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача і винесених на підставі них спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року№2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).

Відповідно до п.2, 3, 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VІ).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Як передбачено пп.162.1.3 п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України).

Згідно п.167.1 ст.167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України).

Як встановлено судом, і це не заперечується сторонами, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

В силу приписів пп.6 ч.2 ст.13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Порядок використання праці засуджених осіб та нараховує їм заробітну плату врегульовано положеннями ч. 1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України зі змінами, внесеними Законом України №1492-VIII від 07.09.2016 року (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до абазу 3 ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Згідно ст.122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 року № 396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 року за № 387/22919, засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Згідно з п.5.1 зазначеної Інструкції праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений п.168.1 ст.168 ПК України.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положеннями п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно зі ст.18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. На податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

При цьому, чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

В свою чергу, передбачено декілька обов`язкових підстав залучення засуджених до суспільно корисної праці, а саме: укладення між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором) строкового трудового договору, за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Так, Головним управління ДФС у Тернопільській області при перевірці правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року встановлено ненарахування єдиного внеску на суми винагород за виконані роботи (надані послуги) засудженим за цивільно-правовими договорами у період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року в сумі 588401,74 грн.

Допитаний в ході судового розгляду свідок - головний державний ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів фізичних осіб ОСОБА_3 , повідомив, що в ході проведення перевірки платником податків було представлено цивільно-правові договори з засудженими. Виплати сум винагород, не відображених у звітності за період з 01.10.2016 року по 31.12.2018 року в сумі 2674553,32 грн., нараховувались на підставі табеля робочого часу. При цьому, із нарахованих сум заробітку засуджених ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" утримано податок з доходів фізичних осіб.

Однак, доказів укладання трудових (цивільно-правових) договорів між позивачем та засудженими до позбавлення волі особами - відповідачем суду не надано.

Більше того, суд зважає, що протягом періоду часу, який є предметом перевірки, трудові договори між позивачем та засудженими до позбавлення волі особами об`єктивно не могли укладатись, адже відповідно до ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України у редакції Закону України ці договори підлягали укладенню між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором).

Разом з тим, в матеріалах справи наявні договори за №Г-1, укладені 04.01.2016 року, 03.01.2017 року, 02.01.2018 року між державною установою "Збаразька виправна колонія (№63)", як виконавцем, та позивачем, як роботодавцем, предметом яких є надання виконавцем в розпорядження роботодавця робочої сили із числа засуджених для виконання робіт на підприємстві (т.1 а.с.42-47).

Умовами договорів, серед іншого, визначено, що оплата за надану робочу силу здійснюється згідно акту виконаних робіт, закритих нарядів та табелів облікового часу. Розрахунки за цими договорами проводяться щомісячно.

За вказаними договорами сторонами щомісячно складено звіт про залучення засуджених до праці (т.1 а.с.238-250, т.2 а.с.1-14), в яких, зокрема, передбачено сплату замовником виконавцю: доходи установи від залучення засуджених до праці; доходи установи, пов`язані з відшкодуванням із заробітку засуджених вартості харчування, речового майна, комунально-побутових та інших наданих послуг; суми заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених.

Так, за надану робочу силу позивачем відповідно до платіжних доручень (т.2 а.с.15-204) здійснено розрахунки з державною установою "Збаразька виправна колонія (№63)", якою і здійснено фактичну виплату заробітної плати засудженим згідно відомостей нарахування заробітної плати засудженим на підприємстві Збаразької виправної колонії (№63) (т.1 а.с.63-237).

Отже, встановлені судом обставини свідчать, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в державній установі "Збаразька виправна колонія (№63)", позивач не являється податковим агентом, як таким, стосовно заробітної плати та доходів отриманих засудженими до позбавлення волі осіб.

Поряд з цим, суд відзначає, що виплата заробітної плати засудженим безпосередньо позивачем не здійснювалася, що унеможливлює визначення його, як податкового агента по сплаті єдиного соціального внеску та відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати.

Посилання ж контролюючого органу на розрахунки із заробітною платою засуджених як на доказ який підтверджує нарахування позивачем заробітної плати засудженим, суд відхиляє, оскільки такі стосуються загального заробітку засуджених, сплата яких державній установі "Збаразька виправна колонія (№63)" передбачена умовами договорів за №Г-1, укладених 04.01.2016 року, 03.01.2017 року, 02.01.2018 року.

Обставини ж ведення позивачем табеля робочого часу, що передбачено умовами договорів за №Г-1, укладених 04.01.2016 року, 03.01.2017 року, 02.01.2018 року, та утримання податку з доходів фізичних осіб самі по собі безвідносно до положень закону не призводять до виникнення обов`язку по справлянню єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так як ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" у спірних правовідносинах виконувало виключно технічну функцію з контролю за обсягом виконаної роботи, здійснюючи належні утримання на користь виправної колонії і спрямовуючи залишок коштів на рахунок виправної колонії, котра і здійснювала зарахування коштів на особові рахунки засуджених.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 588401,74 грн. та застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 269846,67 грн., що дає підстави для висновку про не відповідність оскаржуваної вимоги від 20.03.2019 року №Ю-0003361303 та рішення від 20.03.2019 року №0003371303 критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України і, як наслідок, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень, про що описано вище.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

При вирішенні питання щодо судових витрат, суд враховує наступне.

Як передбачено ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 3 ст. 143 КАС України).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст.131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим .

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч.1 ст.6, ч.1 ст.12 та ст.17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).

У відповідності до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №5076-VI до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно ч.1 ст.26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 року (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно ч.2 ст.30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката на підставі договору №Г-15 від 01.04.2019 року (т.1 а.с.22), в сумі 10000,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення №1051 від 01.04.2019 року (т.1 а.с.23).

Однак, акт виконаних або отриманих послуг на підтвердження виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги №Г-15 від 01.04.2019 року ( чи на частину уже наданих послуг) представником позивача суду не представлено, незважаючи на достатній строк їх подання.

З огляду тривалий розгляд справи та можливість подання акту виконаних робіт (послуг) по уже наданій професійні правничі допомоги згідно договору №Г-15 від 01.04.2019 року, суд не знаходить поважних причин їх неподання до закінчення судових дебатів на підставі ч.3 ст. 143 КАС України

Враховуючи те, що наданими суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено в повному обсязі, суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Разом з цим, за подання позовної заяви позивач сплатив 12873,73 грн. судового збору відповідно до платіжного доручення №1061 від 03.04.2019 року (т.1 а.с.3).

Оскільки позов підлягає до задоволення, то суд присуджує на користь позивача, здійснені ним та документально підтверджені, судові витрати по сплаті судового збору, у розмірі 12873,73 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням ДФС у Тернопільській області.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управлінням Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 20 березня 2019 року №Ю-0003361303;

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області від 20 березня 2019 року №0003371303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№63)" (місцезнаходження: с. Доброводи, Збаразький район, Тернопільська область, 47341, код ЄДРПОУ: 08680804) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39403535) судовий збір у розмірі 12 873 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 73 (сімдесят три) копійки, сплачений відповідно до платіжного доручення №1061 від 03.04.2019 року.

Відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 серпня 2019 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.