Постанова

від 22.08.2019 по справі 823/1754/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №823/1754/16

адміністративне провадження №К/9901/38900/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Колос Чигиринщини до Державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича, Черкаської міської ради, треті особи ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон , Чигиринська районна державна адміністрація Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів Бабенко К.А., Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон (далі - ТОВ СГ Нібулон , позивач) звернулося до суду з позовом до Державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича (далі - державний реєстратор, ОСОБА_2 , відповідач 1), Черкаської міської ради (далі - відповідач 2), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопи Б.А. індексний номер 29479150 від 29 квітня 2016 року про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,9015 га, розміщеної в адміністративних межах Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , належної ОСОБА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон на підставі договору оренди землі серія та номер: б/н від 11 квітня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період дії договору оренди землі, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції Черкаської області проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (індексний номер 29479150 від 29 квітня 2016 року) за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством Нібулон на підставі договору оренди землі від 11 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон цієї ж земельної ділянки, що на думку позивача свідчить про подвійну реєстрацію речових прав, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскільки зареєстрованих речових прав на об`єкт нерухомого майна, а саме щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 не знайдено наявність речового права оренди на дану земельну ділянку за приватним підприємством Колос Чигиринщини , тому у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон у прийнятті 29 квітня 2016 року оскаржуваного рішення про державну реєстрацію (індексний номер 29479150) договору оренди землі від 11 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон цієї ж земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, апеляційну скаргу приватного підприємства Колос Чигиринщини задоволено, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та позивачем, проведено у відповідності з вимогами чинного законодавства, тобто правові підстави для проведення державної реєстрації відповідачем прав оренди зазначеної земельної ділянки за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ СГ Нібулон звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 29 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 823/1754/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 823/1754/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,9015 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 .

Між ОСОБА_1 , як Орендодавцем, та ПП Колос Чигиринщини , як Орендарем, укладено Договір оренди землі від 27 травня 2011 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 04 серпня 2011 року за № 712548704000253, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Крім того, між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон укладено Договір оренди землі № б/н від 11 квітня 2016 року.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року № 71864388, державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопою Богданом Анатолійовичем на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29479150 від 29 квітня 2016 року, вчинено запис про інше речове право № 14381841, а саме - право оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 1,9015 га строком на 10 років з правом пролонгації за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон .

Також, між ОСОБА_1 , як Орендодавцем, та позивачем, як Орендарем, укладено договір оренди землі від 28 травня 2016 року № 081, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Плахи Тамари Іванівни із заявою про проведення державної реєстрації права оренди зазначеної земельної ділянки, за результатом розгляду якої йому у зазначеному відмовлено у зв`язку з тим, що заявлене право вже зареєстровано за іншим Орендарем та термін дії зареєстрованого Договору оренди не закінчився.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції було неповністю досліджено матеріали справи, зокрема те, що разом з реєстрацією права оренди на земельну ділянку була проведена державна реєстрація права власності землевласника на земельну ділянку. З огляду на це, апеляційний суд, скасовуючи рішення державного реєстратора, скасував і державну реєстрацію права власності за відсутності будь-яких підстав для такого скасування.

18 серпня 2017 року від ПП Колос Чигиринщини надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що вимоги, викладені в касаційній скарзі не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та не доведеними жодними доказами. Просить залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СГ Нібулон , з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ПП Колос Чигиринщини . Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб`єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання щодо чинності одного з договорів оренди землі на одну й ту ж саму земельну ділянку.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права за договором оренди не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли ТОВ СГ Нібулон та ПП Колос Чигиринщини стосовно права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 . Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме державної реєстрації права за договором оренди.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справах № 823/584/16 та № 823/397/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/398/16, а також у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 823/460/16, від 21 січня 2019 року у справі № 823/539/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 Про верховенство права (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_4 (Нідерланди), ОСОБА_8 (Швейцарія), ОСОБА_6 (Сполучене Королівство), ОСОБА_7 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі Доббертен проти Франції зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Приватного підприємства Колос Чигиринщини до Державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича, Черкаської міської ради, треті особи ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство Нібулон , Чигиринська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко