Рішення

від 13.08.2019 по справі 520/5616/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 серпня 2019 р. № 520/5616/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Смоляр Є.А.,

у присутності

представник позивача Демського В.Ю .

представника відповідача Зекової С.П.

розглянувши у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" (вул. Залютинська, буд. 6,м. Харків,61174, код ЄДРПОУ25611992) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до та просить суд : скасувати податкове повідомлення-рішення №00000311413 від 28.05.2019 р. про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі: 3565596.25 грн. (2852477.00 - податкового зобов`язання та 713119.25 грн. - штрафні санкції); скасувати податкове повідомлення - рішення №00000271413 від 28.05.2019 р. про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі: 6840621.25 грн. (5472497.00 грн. - податкового зобов`язання та 1368124.25грн. - штрафні санкції); скасувати податкове повідомлення-рішення №00000281413 від 28.05.2019 р. про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 455 369.00 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення №00000321413 від 28.05.2019 р. про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1561979.00 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, пославшись на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу податкові зобов`язання , оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог ПК України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов`язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його переробка та подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновки інформацій ДПІ, на обліку у яких знаходилися контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, послався на наявність кримінальних проваджень, відкритих відносно уповноважених осіб контрагентів позивача, що дає підстави для висновку, що позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов`язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

У період з 25.03.2019 по 12.04.2019 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт від 19.04.2019 року № 1348/20-40-14-01-08/25611992.

Під час проведення перевірки встановлено в тому числі порушення п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.185.1. ст.185, п.186.3 ст.186, п.187.8 ст.187, п.190.2 ст.190, п.194.1 ст.194, п.198.1, 198.3 ст.198 ПК України.

Зазначені вище порушення вимог податкового законодавства стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 28.05.2019 року № 00000311413, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3565596.25 грн., в тому числі податкове зобов`язання 2852477.00 грн, штрафні санкції 713119.25 грн; № 00000271413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 6840621.25 грн, в тому числі податкове зобов`язання 5472497.00 грн., штраф 1368124.25 грн.; № 00000281413, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1455369.00 грн.; № 00000321413, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 0.00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст.44 ПК України).

Відповідно до пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до положень п.134.1.1 ст.134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.(п.138.2 ст.138 ПК України)

Відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 ПК України).

Отже, законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ст. ст. 3,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ Дамера , ТОВ Альфатех Інвест укладено договори поставки від 01.10.2018 року № 01102018, №10122018 від 10.12.2018р. предметом яких є купівля-продаж продукції виробничо-технічного призначення, а саме: алюмінієвий сплав АК12пч згідно ГОСТ 1583-93 та з ПП Укрспецсоюз договір поставки №10122018 від 10.12.2018р. предметом якого є купівля- продаж продукції виробничо-технічного призначення, а саме: брухт та відходи кольорових металів.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів, позивачем подані до суду податкові накладні, які відповідають приписам наказу МФ України від 30.12.2015 року № 1307 ( у ред. наказу від 23.02.2017 № 276), а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи рахунків на оплату, платіжних доручень встановлено факт виконання позивачем зобов`язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов`язаності цих осіб), до матеріалів справи суб`єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, виписками по рахунку 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 року, актами приймання брухту та відходів кольорових металів.

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару підтверджується долученими до матеріалів справи договорами на здійснення вантажних перевезень, товарно-транспортними накладними та актами виконаних робіт .

Подальше використання товару у господарській діяльності підтверджується долученими до матеріалів справи договорами на поставку алюмінієвого сплаву укладеними між позивачем та іншими суб`єктами господарювання , видатковими накладними на продаж готової продукції, податковими накладними на продаж готової продукції, платіжними дорученнями на оплату поставленого товару, товарно - транспортними накладними на продаж готової продукції, вантажно - митними деклараціями (та інвойсами) на продаж готової продукції, актами приймання - передачі ТМЦ, остаточними калькуляціями, звітами начальників виробництва продукції, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Щодо посилань відповідача на недоліки в заповненні ТТН, суд зазначає, що товарно - транспортні накладні не є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарської операції з постачання товарів, оскільки не відображають відомості про господарську операцію перевезення. Відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України товаротранспортна накладна підтверджує факт укладення договору про перевезення вантажу, а не реалізації товару.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна накладна документація - комплект юридичних (первинних) документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - це єдиний документ для всіх учасників транспортного процесу, що призначений для обліку виконаної роботи, тощо. Товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними.

Що стосується деяких недоліків в оформленні ТТН, то слід зауважити, що деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 16.10.2018 у справі № 804/919/16. Крім того, Верховний Суд в постанові від 16.10.2018 у справі № 805/3967/15-а, від 24.01.2019 у справі №806/8289/13-а.

Між тим, судом встановлено, що оприбуткування товару і, відповідно, віднесення їх до складу податкового кредиту з ПДВ, відбувалося на підставі видаткових і податкових накладних.

Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність у позивача будь-яких сертифікатів є необґрунтованим, з огляду на те, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з`ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар не може слугувати спростуванням реального виконання господарської операції.

Тобто, самі по собі паспорти/сертифікати якості/відповідності не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ПК України, не приймають участі у формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а відтак і не можуть слугувати підставами для висновків щодо реальності господарських операцій.

Верховний Суд в постановах від 17.10.2018 у справі № 802/364/16-а, від 16.10.2018 у справі № 804/9952/15 зазначив, що сертифікати відповідності (якості продукції) не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Таким чином, відсутність зазначених документів ніяким чином не може вплинути на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентами договори поставки містять відповідні положення щодо найменування, ціни (вартості), умов постачання тощо, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоди, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

В судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послався на податкову інформацію від 24.05.2018 №348/14-29-14-08/32997427 складеною ГУ ДФС у Миколаївській області щодо ПП „УКРСПЕЦСОЮЗ" (код ЄДРПОУ 32997427) за звітний період декларування ПДВ за звітний період декларування ПДВ липень - грудень 2017 року; ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2019 року у справі № 757/4843/19-к та від 04.02.2019 у справі № 757/4856/19-к; податкові інформації стосовно контрагентів позивача та контрагентів поставників, якими підтверджено, що означені підприємства не здійснювали господарської діяльності щодо придбання товарів, які були реалізовані позивачеві, відсутність основних фондів та персоналу тощо як підстави відмови у задоволенні позовних вимог то суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2019 року стосуються накладення арешту на кошти контрагента позивача, тоді як за приписами ст.83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже в контексті ст.83 ПК України за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Суд також зазначає, що контролюючий орган не проводив документальні перевірки контрагентів-постачальників позивача, отже, висновки контролюючого органу про нереальність операцій не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду по справі К/9901/2558/18 від 16.01.2018, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16 де вказано, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Така ж сама правова позиція висловлена й Європейським Судом з прав людини. Зокрема, у справах Інтерсплав проти України , БУЛВЕС АД проти Болгарії , Бізнес Суппорт центр проти Болгарії , Сєрков проти України , Рисовський проти України . Європейський Суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків.

Аналіз складеного контролюючим органом акту перевірки, не доводить, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємств; вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства. Також контролюючим органом не наведено жодних суттєвих порушень форми чи змісту первинних документів.

Оскільки, жодного застереження, окрім посилання на нереальність господарських операцій, в порушення норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковий орган не навів. А висновки відповідача ґрунтуються на інформації, отриманої від інших податкових органів щодо перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №820/4687/16).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено в судовому засіданні правомірності висновків акту перевірки щодо нереальності господарських операцій з зазначеними контрагентами, та як наслідок збільшення/зменшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість/прибуток та нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242-246, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2019 №00000311413, №00000271413, №00000281413, №00000321413

Стягнути на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промметсплав" (вул. Залютинська, буд. 6, м. Харків, 61174, код ЄДРПОУ 25611992) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десть ) грн.00 коп.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати постановлення рішення. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У повному обсязі рішення виготовлено 23.08.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.