Ухвала

від 19.08.2019 по справі 757/11179/19-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2019 року,

за участі: прокурора представника власника майна власника майна ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах першого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , та накладено арешт на майно належне ОСОБА_6 , а саме: земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3221055100:01:017:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (належить на праві спільної приватної власності (частка 1/10); 3222486201:01:038:5028, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (належить на праві власності (частка 1/1), 8000000000:90:457:0002 (належить на праві власності (частка 1/1).

Слідчий суддя, враховуючи правове обґрунтування клопотання слідчого, яке відповідає положенням ст.ст. 170-173 КПК України, прийшов до переконання, що воно підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з таким рішенням, адвокат ОСОБА_5 яка діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2019 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Автор апеляційної скарги вказує, що майно, яке було арештоване слідчим суддею, а саме земельні ділянки, не є доказами у кримінальному провадженні у розумінні ст.ст. 84, 98 КПК України, у матеріалах кримінального провадження відсутні постанови слідчого та/або прокурора про визнання їх доказами у справі. Слідчим не доведено необхідність збереження такого майна як речового доказу у справі, а слідчим суддею не аргументовано необхідність арешту такого майна.

Також, представник зазначає, що станом на сьогоднішній день органами досудового розслідування не надано жодного доказу, що підтверджував би отримання саме підозрюваною ОСОБА_6 доходу від продажу майнових прав (виписки з банківського рахунку про кошти на рахунку, показів свідків тощо). При цьому, єдиним наявним доказом, що нібито встановлює вину та визначає розмір несплачених податків, зборів (обов`язкових платежів) у вказаному кримінальному провадженні та, відповідно, вказує на кваліфікацію злочину, який інкримінується останній саме за ч. 3 ст. 212 КК України є Акт № 297/26-15-42-05/35672100090 від 14 лютого 2019 року, складений ГУ ДФС у м. Києві за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_6 .

Згідно з висновками зазначеного Акту, ОСОБА_6 протягом 2016-2017 років, нібито було отримано дохід від здійснення нею підприємницької діяльності, а саме укладення договорів купівлі-продажу майнових прав у розмірі 38033377, 00 грн. У своєму акті ГУ ДФС у м. Києві чітко зазначає, що для перевірки їй було надано лише договори купівлі-продажу майнових прав та акти приймання передачі квартир, а тому нею не перевірялися будь-які інші документи, що підтверджують витрати, які поніс продавець за такими договорами на будівництво об`єкту. При цьому, підозрювана ОСОБА_6 не знала про проведення відповідної перевірки фіскального органу, не була належним чином повідомлена про таку перевірку, не отримувала будь-яких законних повідомлень про необхідність подання додаткових документів тощо, у зв`язку з чим не могла надати останньому для перевірки будь-які первинні документи, що підтверджували б витрати чи спростовували б, наведені контролюючим органом висновки. У зв`язку з чим, фіскальним органом не було встановлено реальних витрат, і як наслідок, реальних прибутків, отриманих продавцем, а тому нараховані суми податків контролюючим органом є незаконними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи.

Крім того, автор апеляційної скарги вказує, що навіть за приблизним обрахунком з урахуванням нормативів опосередкованої вартості спорудження житла продавець не мала б доходу протягом періоду, що перевірявся фіскальним органом, а отже кваліфікація дій підозрюваної ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 212 КК України у слідчих не має підстав, їх підозра є необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними доказами.

Також представник зазначає, що слідчий, при поданні клопотання про арешт майна зобов`язаний навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт, в тому числі докази факту завдання шкоди та розміру цієї шкоди. Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення конфіскації має узгоджуватися із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється особа. Однак, в даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року вже було заарештовано майно, загальна вартість якого значно вище за санкцію ст. 212 КК України.

Щодо строку на апеляційне оскарження, то представник власника майна зазначає, що розгляд клопотання слідчого відбувався за відсутності власника майна та її представника, а копію прийнятого рішення остання отримала 15 травня 2019 року.

Заслухавши доповідача, пояснення власника майна та її представника, які підтримали доводи викладенні в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, виступ прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядкустатей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого дотримався вищевказаних вимог закону, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності дост. 173 КПК Україниповинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.

Так, з матеріалів судового провадження вбачається, що Генеральною прокуратурою України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості якого 12 липня 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 32016110200000069, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212 КК України.

15 лютого 2019 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру в умисному ухиленні від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, будучи особою, що займається підприємницькою діяльністю, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

Як убачається з матеріалів провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені у клопотанні слідчого обставини підозри ОСОБА_6 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Наведене нівелює доводи представника власника майна щодо необґрунтованості пред`явленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Крім того, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_6 до скоєння кримінального правопорушення, підозра у якому їй повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо неї такого обмежувального заходу, як арешт майна.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, в даному випадку накладаючи арешт на майно належне ОСОБА_6 , діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи автора апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді в цій частині слід визнати непереконливими.

Доводи автора апеляційної скарги провідсутність підстав для кваліфікації дій підозрюваної за ч. 3 ст. 212 КК України, не є предметом розгляду у даному судовому засіданні, проте підлягають перевірці під час досудового розслідування.

Посилання автора апеляційної скарги на те, що у даному кримінальному провадженні вже накладався арешт на майно належне ОСОБА_6 , а тому відсутні підстави для накладення арешту на згадане майно, не є визначеною законом підставою для скасування ухвали слідчого судді.

При цьому, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимогст.ст.131-132,170-173 КПК України, наклав арешт на згадане майно належне ОСОБА_6 , врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому доводи автора апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна, навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 309, 372, 376, 395 КПК України, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2019 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах першого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , та накладено арешт на земельні ділянки належні ОСОБА_6 , залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа №11-сс/824/3251/2019 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції ОСОБА_10 Доповідач: ОСОБА_1