Рішення

від 23.08.2019 по справі 922/1997/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1997/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО", смт. Буди до Товариства з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ", м. Харків про стягнення 19062,34 грн. за участю представників сторін:

позивача - Фадєєв Є.Ю., дов. від 03.05.2019 року

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО", смт. Буди звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ", м. Харків про стягнення з відповідача 1552,00 грн. 3% річних, 5818,79 грн. інфляційних збитків та 11691,55 грн. пені за договором поставки № 070618 від 07 червня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1997/19; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 15 липня 2019 року на 12:00 тапро розгляд справи повідомлено сторін.

11 липня 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ" подано відзив (вхідний № 16802) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.

15 липня 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО" подано відповідь (вхідний № 16957) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.

15 липня 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО" подано клопотання (вхідний № 17016) про проведення судового засідання без участі представника позивача, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засіданні.

Враховуючи пункт 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України 15 липня 2019 року суд починає розгляд справи по суті

Протокольною ухвалою від 15 липня 2019 року на підставі частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 21 серпня 2019 року до 11:00 годин.

Протокольною ухвалою від 21 серпня 2019 року на підставі частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 23 серпня 2019 року до 12:00 годин.

Представник позивача у судовому засіданні та у відповіді на відзив підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО" (постачальником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ" (покупцем, відповідачем) укладено договір поставки № 070618.

Згідно пункту 1.1. договору поставки постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 1.3. договору поставки найменування товару, його вартість, кількість обговорюється сторонами та відображається у рахунках-фактурах та у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Постачальник виконав прийняті на себе зобов`язання з поставки товару належним чином та у встановлений строк.

За видатковою накладною № 38 від 17 вересня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО" поставило на адресу відповідача товар - борошно вищого готунку у кількості 11000 кг на загальну суму 90750,00 грн., що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 41 від 17 вересня 2018 року та направив на адресу відповідача рахунок на оплату № 36 від 17 вересня 2018 року.

В свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ" обов`язок з оплати за поставлений товар належним чином виконано не було.

З метою захисту свого порушеного права, позивач 14 листопада 2018 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ" про стягнення суми боргу та штрафних санкцій розрахованих на дату звернення до суду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 січня 2019 року у справі №992/3119/18 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ-АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю Кафе "ЯРОСЛАВСЬКЕ" та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 89935,00 грн., 3% річних у розмірі 376,99 грн., інфляційні збитки у розмірі 1528,90 грн., пеню в розмірі 4586,68 грн., штраф у розмірі 17987,00 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 грн.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв`язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов`язань за договором.

Також ппунктом 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, рішенням Господарського суду Харківської області від 15 січня 2019 року з боржника вже було стягнуто неустойку, а саме пеню в розмірі 4586,68 грн., тому підстави для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України - відсутні, як наслідок - відсутні підстави для задоволення заяви про додаткові грошові вимоги.

Вищий господарський суд України у своєму у інформаційному листі №01-8/685 від 20 листопада 2008 року вказав, що діюче законодавство не виключає можливості звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов`язанням збільшилась в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Матеріали справи свідчать про те, що 14 червня 2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області Крижановською Юлією Сергіївною було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 15 січня 2019 року по справі № 922/3119/18 у зв`язку із повним стягненням з відповідача суми боргу та штрафних санкцій.

Враховуючи закриття виконавчого провадження у справі № 922/3119/18, яке свідчить про реальне виконання відповідачем свого зобов`язання так само і свідчить про припинення договірних правовідносин та звільняє відповідача (боржника) від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та позбавляє кредитора права на отримання процентів річних та інфляційних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами у справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Пунктом 1 частини 2 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори, інші правочини та рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Рішення суду в даному випадку не є підставою виникнення грошового зобов`язання в розумінні Цивільного кодексу України. Згідно даного рішення від 15 січня 2019 року (у справі № 922/3119/18) сторони у справі не набули, не змінили і не припинили дію цивільних прав та обов`язків.

Позивач лише у передбачений законодавством спосіб захистив своє право на стягнення грошових коштів згідно договору поставки.

Крім того, суд зазначає що статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов*язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "28" серпня 2019 р.

Суддя П.В. Хотенець