Ухвала від 27.08.2019 по справі 916/163/17

УХВАЛА

27 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/163/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Хахуди О.В.,

представників учасників справи:

прокуратури - Волошенюк О.Г. (посвідчення від 12.03.2016 №042019),

позивача - Міністерства оборони України - Спорого І.Г. - представник (довіреність від 27.03.2019 №220/397/д),

відповідача - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Данлін" - Селюкової А.В. - адвокат (посвідчення від 17.07.2012 №2247),

відповідача - 2 - Концерну "Техвоєнсервіс" - не з`яв.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" - не з`яв.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України (далі - Міністерство )

на рішення господарського суду Одеської області від 19.12.2018 (суддя Щавинська Ю.М.) та

постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 (головуючий суддя - Разюк Г.П., судді Колоколов С.І. і Савицький Я.Ф.)

зі справи №916/163/17

за позовом першого заступника військового прокурора Київського гарнізону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Данлін" (далі - Товариство)

Концерну "Техвоєнсервіс" (далі - Концерн)

про визнання недійсним договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" (далі - Підприємство),

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.12.2015 №3 (далі - Договір), укладеного Концерном та Товариством, і повернення сторін у первинний стан.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що умови Договору не відповідають вимогам закону, оскільки спірним Договором контрагенти, не замінюючи кредитора у зобов`язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, проте чинним законодавством уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди не передбачена.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2018, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Прийняті судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для визнання спірного Договору недійсним, оскільки: Прокурором та Міністерством не доведено наявність порушення, невизнання чи оспорювання відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства як уповноваженого органу на управління майном Підприємства; Договір відповідає нормам статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У касаційній скарзі до Верховного Суду Міністерство зазначає, що прийняті попередніми судовими інстанціями судові рішення є незаконними та необґрунтованими та просить: скасувати рішення господарського суду Одеської області від 19.12.2018 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Прокурора; стягнути з відповідачів на користь Міністерства сплачений судовий збір.

Згідно з доводами касаційної скарги:

- апеляційний господарський суд 11.04.2019 розглянув справу за відсутності учасника справи - Підприємства, стосовно якого були відсутні відомості щодо належного повідомлення про дату і час судового засідання;

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що укладений відповідачами Договір не містить ознак договору факторингу;

- сторони не мали права на укладення Договору, оскільки Товариство не є фінансовою установою, не має відповідної ліцензії Національного банку України, а тому не могло укладати вказаний "договір факторингу", який насправді вчинили відповідачі під видом удаваного правочину;

- при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що оспорюваним Договором фактично змінено рішення суду, а саме були передані кредиторські вимоги Концерну до Підприємства, які (вимоги) виникли на підставі судового рішення;

- прийняті судові рішення про відмову в задоволенні позову не відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах від 13.04.2016 №3-226гс16; від 25.05.2016 №3-254гс16 та №3-477гс16.

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство не погоджується з доводами, викладеними у ній, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою; зокрема, Міністерство зазначає, що: позовна заява не містить жодної належної аргументації щодо наявності порушень прав Міністерства укладеним Договором; Договір не суперечить нормам чинного законодавства і за своєю правовою природою є не договором факторингу, та просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Прокуратура у поясненнях до касаційної скарги підтримує доводи касаційної скарги Міністерства і вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими та просить задовольнити касаційну скаргу Міністерства, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути з відповідачів на користь Міністерства судовий збір.

У даній справі Прокурор в інтересах держави в особі Міністерства звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства та Концерну про визнання недійсним Договору, укладеного Концерном та Товариством, і повернення сторін у первинний стан. Отже, спір у даній справі пов`язаний з реалізацією прокурором повноважень згідно із статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема щодо представництва інтересів держави в суді.

Касаційним господарським судом з`ясовано, що ухвалою Касаційного господарського суду від 14.08.2019 справу № 911/1107/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської міської прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Університету Державної фіскальної служби України про визнання недійсним договору та стягнення 2 880 516, 60 грн. передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалу Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі №911/1107/18 мотивовано, зокрема, тим, що:

- у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знаходились справи № 911/1113/18 та № 911/1108/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів оренди та стягнення коштів у дохід держави. Постановою від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18 Касаційний господарський суд, постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 та рішення господарського суду Київської області від 01.10.2018, якими позов задоволено в повному обсязі, залишено без змін. Постановою від 30.07.2019 у справі № 911/1108/18 Касаційний господарський суд постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та рішення господарського суду Київської області від 01.10.2018 про задоволення позовних вимог у повному обсязі залишив без змін. У постанові від 09.07.2019 у справі № 11/1113/18 та у постанові від 30.07.2019 у справі №911/1108/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заявлених позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України щодо визнання недійсними спірних договорів оренди та стягнення коштів у дохід держави, дійшов висновку, зокрема, про те, що судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що невчинення Державною фіскальною службою України (як органом уповноваженим державою здійснювати управління та контроль за ефективним використанням об`єктів державної власності та виділених установам, засновником яких вона є) заходів щодо оскарження спірних договорів оренди та стягнення в дохід державного бюджету коштів, які були сплачені на їх виконання, порушує економічні інтереси держави та потребувало вжиття заходів прокурорського реагування та погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, врахувавши пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 3 частини першої статті 131 1 Конституції, статтю 23 Закон України "Про прокуратуру", а також рішення Європейського Суду з прав людини, дійшли висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати управління та контроль за ефективним використанням об`єктів державної власності;

- разом з тим, у справі № 911/1109/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів оренди та стягнення коштів у дохід держави постановою від 13.08.2019 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду рішення господарського суду Київської області від 09.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Київської області. У розгляді справи № 911/1109/18 касаційний господарський суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені обставини щодо дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду прокурором з відповідним позовом, і що зазначені обставини підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті, та зазначено, що відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Тобто у справі №911/1107/18 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду буде вирішуватися питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №911/1107/18 щодо участі прокурора в судовому процесі є необхідним для правильного вирішення даної справи та з урахуванням того, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, Касаційний господарський суд вважає за необхідне зупинити провадження в даній справі № 916/163/17 відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1107/18.

Керуючись пунктом 7 статті 228 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі №916/163/17 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення господарського суду Одеської області від 19.12.2018 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1107/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос