Рішення

від 15.08.2019 по справі 205/2036/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

15.08.2019 Єдиний унікальний номер 205/2036/18

єдиний унікальний номер № 205/2036/18

провадження № 2/205/316/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Басової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Парусний 10 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, -

представники позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4 . відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - Лежнєв О.І.

ВСТАНОВИВ:

ОСББ Парусний 10 29.03.2018 року звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом. Уточнивши позовні вимоги в редакції від 18.04.2019 року позивач посилався на те, що 26.05.2016 року співвласниками багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 було створено і зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Парусний 10 . При перевірці технічного стану житлового будинку було виявлено, що коридор (приміщення ІХ), який з`єднує сходову клітину з евакуаційним виходом (пожежним проходом) займають невідомі особи. 21.09.2017 року на запит приватного нотаріуса ДМНО Заверухи Н.І. КП ДМБТІ повідомило, що нежитлове приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Базилєвим С.П. 30.05.2002 року, реєстровий № 2347 зареєстроване за ОСОБА_1 19.02.2018 року КП ДМБТІ на адвокатський запит повідомило, що згідно первинної інвентаризації, проведеної 07.02.1984 року житлового будинку літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 ІХ мало призначення - коридор. ОСОБА_1 подарувала нежитлове приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 26.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ДНМО Заверухою Н.І., реєстровий № 883. Таким чином, ОСОБА_2 своїми протиправними діями порушує право позивача на вільне користування спільною сумісною власністю (коридором), займає це приміщення та використовує в своїх цілях незаконно.

Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування від 26.09.2017 року нежитлового приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДНМО Заверухою Н.І., реєстровий № 883, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 26.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ДНМО Заверухою Н.І., реєстровий № 883; стягнути з відповідачів судові витрати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні. У відзиві на позов посилались на те, що приміщення ІХ перейшло у власність відповідача як нежитлове та не було допоміжним. На момент укладення договору дарування нежитлового приміщення від 30.05.2002 року ОСББ Парусний 10 не існувало, і відповідно позивач не посилається на закони, які розповсюджуються на цивільно-правові відносини саме на момент їх виникнення. Позивачем не вказано жодної підстави, яка вказує на порушення закону під час укладення договору дарування.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, натомість забезпечила явку свого представника, який позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. У відзиві на позов посилалась на те, що на момент дії Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку нежитлове приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 не являлось допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку. Вважає, що даний позов пред`явлений до неї безпідставно та не містить жодних доказів, що ставлять під сумнів законне володіння нежитловим приміщенням ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П. письмово просив розглядати справу без його участі відповідно до діючого законодавства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н.І. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. Про причини неявки не повідомила.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення ІХ за адресою: АДРЕСА_1 належало виконавчому комітету Дніпропетровської міської ради на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності від 19.11.2001 року (а.с. 73 том 2).

В подальшому, комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради було продано у житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі нежитлове приміщення ІХ поз. 1 загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5 НОМЕР_1 відповідно до рішення міської ради від 21.03.2001р. № 21/20 Про приватизацію нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу № 78/А від 23.01.2002 року (а.с. 75-81 том 2).

30.05.2002 року ОСОБА_6 подарував вищезазначене нежитлове приміщення ОСОБА_1 згідно з договором дарування нежитлового приміщення від 30.05.2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. за реєстровим № 2347 (а.с. 87 том 2).

26.09.2017 року ОСОБА_1 подарувала нежитлове приміщення ІХ поз. 1 загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 за договором дарування нежитлового приміщення, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І. за реєстровим № 883 (а.с. 113-114 том 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

На підставі ч. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року№4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно із Законом України Про житлово-комунальні послуги допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавець виокремлює поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Так, у статті 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Для правильного вирішення спору необхідно з`ясовувати характеристику спірного приміщення за відповідними документами, чи дійсно приміщення є допоміжним в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась із його частин для обслуговування будинку.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що приміщення ІХ поз. 1 загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжним, оскільки це нежитлове приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, тому виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради мав право включити цей об`єкт комунальної власності, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію нежитлових приміщень .

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 2 п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас договір дарування від 26.09.2017 року нежитлового приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДНМО Заверухою Н.І., за реєстровим № 883, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не порушує права позивача, оскільки не встановлює і не змінює правовідносини з права власності на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право позивача, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення.

ОСББ Парусний 10 , звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, не надав відомостей про те, які ж саме вимоги правочину не були дотримані під час його укладення і які дійсні підстави недійсності доводить позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із співвласників без згоди всіх співвласнків, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із співвласників договору щодо розпорядження спільним майном без згоди всіх співвласників може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той співвласник, який уклав договір щодо спільного майна, та контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що контрагент знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить на праві спільної сумісної власності, і що той співвласник, який укладає договір, не отримав згоди на це всіх співвласників.

Встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 мало статус нежитлового приміщення.

Належних та допустимих доказів відповідно до свого обов`язку, передбаченого ст. 81 ЦПК України, на підтвердження того, що вищезазначене приміщення було допоміжним позивачем не надано, як і не доведено, що у спірному приміщенні може знаходитись технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування від 26.09.2017 року нежитлового приміщення ІХ поз. 1, ганок, загальною площею 13,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації на вказане нерухоме майно.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ОСББ Парусний 10 задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим за рахунок відповідачів не відшкодовуються.

Щодо судових витрат, здійснених ОСОБА_1 суд зауважує наступне.

Відповідачем ОСОБА_1 було здійснено оплату судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в сумі 1937,00 грн.: 118,00 грн. (надсилання відзиву учасникам справи) + 156,00 грн. (надсилання відзиву учасникам справи) + 150,00 грн. (надсилання відзиву учасникам справи) + 150,00 грн. (надсилання відзиву учасникам справи) + 93,60 грн. (надсилання відзиву учасникам справи) + 352, 40 грн. (судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів) + 400,00 грн. (оплата КП ДМБТІ за надання відповіді) + 425,00 грн. (оплата КП ДМБТІ за надання відповіді) + 92,00 грн. (надсилання відзиву учасникам справи), які підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_1

Щодо витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, розмір яких відповідно до орієнтовного розрахунку судових витрат становить 14000,00 грн. суд зауважує наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Всупереч зазначеного ОСОБА_1 не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у зв`язку з чим витрати на правничу допомогу за рахунок позивача відшкодуванню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись Законом України Про приватизацію державного житлового фонду , Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , ст. ст. 3, 15-16, 203, 215-216, 369 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77-81, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Парусний 10 (код ЄДРПОУ: 40511624, місцезнаходження: м. Дніпро, пров. Парусний, 10) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 80, прим. 3), про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно - відмовити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Парусний 10 (код ЄДРПОУ: 40511624, місцезнаходження: м. Дніпро, пров. Парусний, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 1937 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено протягом десяти днів.

Суддя Н.В. Басова