Постанова

від 27.08.2019 по справі 911/464/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2019 р. Справа№ 911/464/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Київської області

від 11.05.2019

у справі № 911/464/19 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю Екожитлосервіс

2)Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

Брест-Литовське

про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , яке в подальшому змінило свою організаційно-правову форму на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України , позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Екожитлосервіс (далі - ТОВ Екожитлосервіс , відповдіач-1) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Брест-Литовське (далі - ОСББ Брест-Литовське , відповідач-2) про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за Договором № 1050/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 22.11.2013, укладеним між позивачем та відповдіачем-1, в частині своєчасної оплати переданого природного газу, а також неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов`язань за Договорами поруки від 30.09.2015, за умовами яких поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків відповідачем-1 за Договором № 1050/14-ТЕ-17 від 22.11.2013, відтак просило стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2 пеню в розмірі 45 667,07 грн., 3% річних в розмірі 21 800,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 56 559, 03 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що заборгованість за природний газ, спожитий у 2014 році, в повному обсязі погашено 16.10.2015, тобто до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , відтак нарахування на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат не здійснюється, а нараховані підлягають списанню.

Відповідач-2 також заперечував проти позову, вказуючи на те, що п. 5.1 Договорів поруки передбачено трирічний строк їх дії, який сплинув 01.10.2018, тобто станом на момент звернення позивача до суду порука є припиненою, а вимоги позивача, відповідно безпідставними.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач стверджував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що відповідач-1 має в своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії, а господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання електричної енергії не підтверджується відповідними ліцензіями, в зв`язку з чим до нього не застосовуються положення Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2019 у справі № 911/464/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ НАК Нафтогаз України оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням вимог матеріального права, зокрема, ст.ст. 1 - 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , ст. ст. 598-601, 604-609, 631 ЦК України та вимог процесуального права, а саме ст. 7, 86, 38, 236 ГПК України. За твердженнями апелянта, застосування згаданого Закону до спірних відносин є неправомірним, адже матеріали справи не містять жодного доказу, що відповідач є теплопостачальною організацією, отже відмова у задоволенні позову є незаконною. Крім цього, на думку апелянта, виходячи з аналізу положень ст. 3 згаданого Закону учасниками процедури врегулювання заборгованості, яка включає в себе й списання заборгованості, є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, що включено до реєстру, однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів включення відповідача до відповідного реєстру, а тому списання його заборгованості та застосування ч. 3 ст. 7 цього Закону є неправомірним. З приводу строку дії Договорів поруки, апелянт зазначав, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору, адже згідно ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення його строку дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Крім цього, п. 9.3 основного Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлено тривалістю у 5 років, відтак вимоги про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат з відповідача-2 є правомірними, що не було враховано судом першої інстанції. За твердженнями апелянта, оскільки представником відповідача-1 не додано до відзиву на позовну заяву попереднього орієнтовного розрахунку суми витрат на правничу допомогу, справа не є складною, відзив на позовну заяву містить усталену судову практику Верховного Суду, у задоволенні вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу слід відмовити тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне на обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив про помилковість доводів апелянта про те, що порука припиняється виключно з припиненням основного зобов`язання, що було забезпечено порукою, а тому на підставі п. 9.3 основного Договору, обов`язок поручителя діє протягом усього строку дії основного Договору, вказуючи на те, що обов`язок у поручителя перед кредитором виник безпосередньо на підставі Договорів поруки, на які поширюються загальні підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 ЦК України, та спеціальні підстави припинення поруки, визначені ст. 559 ЦК України. Разом з цим, відповідач-2 стверджував, що Договором № 1050/14-ТЕ-17 від 22.11.2013 встановлено строк виконання зобов`язань ТОВ Екожитлосервіс , які були періодичними (окремий розрахунок за кожний звітний період) та простроченими, станом на дату укладення Договорів поруки, а тому на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, позивач зобов`язаний був заявити вимогу про погашення заборгованості у шестимісячний строк з дати укладення Договору поруки, адже обов`язки у відповідача-2 виникли перед позивачем з укладенням Договору поруки або протягом року звернутися з позовом до суду. Проте зазначених вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України позивач не виконав.

Відповідач-1 також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне на обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, стверджував, що погасив заборгованість перед позивачем за природний газ до набрання чинності відповідним Законом - ще у жовтні 2015, відповідно нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону підлягають списанню з дня набрання чинності Законом, отже наполягав на відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних. З приводу стягнення витрат на правничу допомогу відповідач-1 зазначив, що Патюк С.О. є повноважним адвокатом, факт надання послуг яким підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг, прибутковим касовим ордером та договором про надання правничої допомоги).

Враховуючи ціну позову у даній справі (124 027, 09 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В судове засідання апеляційної інстанції 27.08.2019 з`явився представник позивача, представники відповідачів 1 та 2 не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом надіслання їм відповідної ухвали про призначення розгляду справи.

Оскільки представники сторін, зокрема, відповідачів 1 та 2, в судове засідання не викликались, їх явка не визнавалась обов`язковою, з огляду на надані відповідачами відзиви на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників відповідачів 1 та 2 за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в даному судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 22.11.2013 між ПАТ НАК Нафтогаз України (позивач, продавець за договором) та ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, покупець за договором) укладено Договір № 1050/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу( далі Договір) та Додаткову угоду до Договору (далі Додаткова угода ), відтак його умови цитуються судом у їх кінцевій редакції.

За умовами п. 1.1, 1.2 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору. Газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

В силу положень п. 3.1 Договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов`язується надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою остаточних розрахунків між сторонами.

Положеннями п. 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання Договору становить - 1 309,20грн з ПДВ.

За умовами п. 5.3 Договору у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання є обов`язковими для сторін за Договором з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п. 5.5 Договору загальна сума вартості природного газу складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Сторони погодили (п. 6.1 Договору), що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір згідно розділу 11 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі природного газу за лютий-березень 2014 року, витягом з реєстрів споживачів природного газу, з боку яких не підписані акти приймання передачі за січень 2014 року, квітень 2014 року, продавець передав покупцю природного газу на загальну суму 458 134,91 грн., що в свою чергу свідчить про належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за Договором.

Разом з цим, 30.09.2015 між ПАТ НАК Нафтогаз України (позивач, кредитор за договором) та ОСББ Брест-Литовське (відповідач-2, поручитель за договором) укладено Договір поруки № 30/09/15-2/1 (далі Договір поруки), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за Договором поруки полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у січні 2014 року та на момент укладання Договору поруки становить 100 000,00 грн. Крім цього, поручитель зобов`язався сплатити кредитору неустойку, 3% річних та інфляційні втрати, які виникли або можуть виникнути в майбутньому в зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за Договором. Розмір неустойки, 3% річних та інфляційних втрат визначається кредитором відповідно до умов Договору та чинного законодавства України на момент надіслання поручителю вимоги. У разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за Договором, поручитель несе субсидіарну відповідальність по зобов`язаннях боржника за Договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2 Договору поруки у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за Договором, поручитель несе субсидіарну відповідальність по зобов`язаннях боржника за Договором в повному обсязі.

Договір поруки згідно п. 5.1 вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін та дії протягом трьох років з моменту його укладення (п. 5.1 Договору поруки).

30.09.2015 між цими ж сторонами укладено Договір поруки № 30/09/15-2/2 (далі Договір поруки 2), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за Договором поруки 2 полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у січні 2014 року та на момент укладання цього договору становить 67 792,30 грн. Інші умови Договору поруки 2 є аналогічними попередньому Договору поруки.

30.09.2015 між цими ж сторонами укладено Договір поруки № 30/09/15-3/1 (далі Договір поруки 3), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за Договором поруки 3 полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у лютому 2014 року та на момент укладання даного договору становить 100 000,00 грн. Інші умови Договору поруки 3 є аналогічними Договорам поруки 1 і 2.

30.09.2015 між цими ж сторонами укладено Договір поруки № 30/09/15-3/2 (далі Договір поруки 4), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за цим договором полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у лютому 2014 року та на момент укладання даного договору становить 50 097,18 грн. Інші умови Договору поруки 4 відповідає Договорам поруки 1, 2 та 3.

30.09.2015 між цими ж сторонами укладено Договір поруки № 30/09/15-4 (далі Договір поруки 5), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за цим договором полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у березні 2014 року та на момент укладання даного договору становить 112 800,67 грн. Інші умови Договору є аналогічними попереднім Договорам поруки.

30.09.2015 між цими ж сторонами укладено Договір поруки № 30/09/15-5 (далі Договір поруки 6), за умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ Екожитлосервіс (відповідач-1, боржник) за Договором щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат тощо. Обов`язок поручителя за цим договором полягає в погашенні основного боргу боржника перед кредитором, що виник за Договором у квітні 2014 року та на момент укладання даного договору становить 27 444,76 грн. Інші умови Договору аналогічні Договорам поруки, які наведено вище.

За договором поруки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вище згадувалось, за умовами п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, в 2015 році на виконання умов Договорів поруки поручитель в повному обсязі сплатив основну заборгованість боржника за Договором за спожитий в 2014 році газ.

Проте, як зазначив позивач, розрахунок за газ було здійснено з порушенням строків, встановлених Договором, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього Договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, проте вони не підлягають стягненню.

Процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії , який набрав чинності 30.11.2016, це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено ст.1 згаданого Закону, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, яка підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

За приписами ч. 3 ст. 7 Закон України №1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на систему наведених положень чинного законодавства, застосування ч. 3 ст. 7 згаданого Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в межах своєї компетенції).

Як вище згадувалось, в 2015 році на виконання умов Договорів поруки поручитель у повному обсязі сплатив основну заборгованість боржника за Договором за спожитий в 2014 році газ, тобто до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , відповідно нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти на підставі ч.3 ст.7 згаданого Закону підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

За змістом ст. ст. 4, 5, 6 цього Закону до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Виконання вимог ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Аналогічні висновки щодо застосування вимог ч. 3 ст. 7 вищезгаданого Закону викладено Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 22.02.18 у справі №922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 15.05.2019 у справі № 927/604/18 та ін.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування положень права, викладених в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 236 ГПК України).

З приводу доводів апелянта щодо строків дії Договорів поруки, закінчення строків дії яких, на його думку, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договорів, слід зазначити, що на підставі п. 5.1 Договорів поруки вони вважаються укладеними з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення цих підписів печатками сторін та діють протягом 3 років з моменту їх укладення. Згідно п. 5.2 Договорів поруки вони діють до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 ЦК України.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки.

Оскільки визначений Договорами поруки трирічний строк сплив 01.10.2018, порука вважається припиненою з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, що в свою чергу свідчить про припинення як обов`язків поручителя, так й відсутність прав у кредитора вимагати виконання поручителем зобов`язань за Договорами поруки. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Посилання позивача (апелянта) на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих фактів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії, а господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання електричної енергії не підтверджується відповідними ліцензіями, спростовуються умовами Договору купівлі-продажу природного газу № 1050/14-ТЕ-17від 22.11.2013, відповідно до яких газ, який продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

З огляду на наведене, надавши оцінку наявним у справі доказам, доводам сторін, встановивши, що заборгованість за Договором була погашена відповідачем ще в 2015, тобто до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , тому положення ч. 3 ст. 7 цього Закону розповсюджуються на спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правомірного вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів 1 та 2 на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за Договором.

Твердження апелянта про те, що оскільки представником відповідача-1 не додано до відзиву на позовну заяву попереднього орієнтовного розрахунку суми витрат на правничу допомогу, справа не є складною, відзив на позовну заяву містить усталену судову практику Верховного Суду, у задоволенні вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу слід відмовити, відхиляються судом апеляційної інстанції, адже за матеріалами справи Патюк С.О. є адвокатом, має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3217 від 29.04.2009, факт надання ним послуг відповідачеві-1 підтверджується договором про надання правничої допомоги № 15/04/19 від 15.04.2019, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 15.04.2019 та прибутковим касовим ордером № 51 від 15.04.2019. При цьому, слід зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити у їх відшкодуванні, а не зобов`язаний це зробити.

Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування вимог матеріального (Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії , ст. ст. ст. ст. 598-601, 604-609, 631 ЦК України ) та порушення норм процесуального права (ст.ст. 7, 86, 38, 236 ГПК України) не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2019 у справі № 911/464/19 - без змін.

Матеріали справи № 911/464/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.08.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук