ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1875/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегіїсуддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів Лічевецького І.О.,
Степанюка А.Г.,
при секретарі судового засідання Горяіновій Н.В.,
представника позивача Рибченко Н.М.,
представника відповідача Менькової М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29.03.2019 №0001201202 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтом наведені обставини, встановлені під час податкової перевірки, які доводять факт порушення позивачем вимог податкового законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
21.01.2019 позивачем подано до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з ПДВ за грудень 2018 року.
Згідно даних податкової декларації податкові зобов`язання складають - 421 558 грн. (рядок 9), податковий кредит - 558 185 грн. (рядок 17), від`ємне значення - 136 627 грн. (рядок 19).
Розрахунком визначено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку 136 627 грн. та подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.
В період з 19.02.2019 по 04.03.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Васт-транс з питання правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за грудень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 12 березня 2019 року № 188/10-36-12-02/30367782.
Відповідно до висновків акту, перевіркою правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за грудень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення з ПДВ встановлено завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 3 893,33 грн., внаслідок порушення податкового законодавства:
- п. 198.5 ст. 198 п. 200.1, п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу, які відображено в п. 3.4 розділу 3 акта перевірки, встановлено заниження податкового зобов`язання з ПДВ, в результаті невідображення операцій, що не є господарською діяльністю платника податку у рядку 4.1 Декларації з ПДВ за грудень 2018 року Нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу на загальну суму ПДВ 3 839,33 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.19) на суму 3 839,33 гри. та до завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) за грудень 2018 року;
- п. 198.2, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу, які відображено в п. 3.5 розділу 3 акта перевірки, встановлено завищення суми податкового кредиту за грудень 2018 року на 54 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного (податкового) періоду (p. 19) на суму 54 грн. та до завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) за грудень 2018 року.
До таких висновків контролюючий орган дійшов у зв`язку з тим, що проведеною перевіркою встановлено використання частини придбаного дизельного палива у грудні 2018 року в операціях, що не можна віднести до господарської діяльністю у зв`язку із встановленням фактів перевищення фактичних витрат палива над встановленою нормою витрат на 858,91 л. * 22,35 грн. = 19 196,64 грн. (ПДВ - 3 839,33);
На підставі висновків, зазначених у акті перевірки від 12 березня 2019 року № 188/10-36-12-02/30367782, відповідно до підпункту 54.3. статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Київській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 3893,00 грн. та визначено штраф у розмірі 1 946,50 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно списано паливо, яке використовується ним у господарській діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позову з огляду на наступне.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Приписами статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 ПК.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту судам належить з`ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, зменшуючи розмір від`ємного значення, контролюючий орган виходив з того, що ТОВ Васт-Транс було використане пальне понад встановлену норму в операціях, що не пов`язані з виготовленням товарів та наданням послуг товариства.
Проведеною перевіркою було встановлено використання частини списаного позивачем пального по двом подорожнім листам у кількості 858,91 л. (8,48л. + 42,56л. + 220,54л. +5,05л. + 9,54л. + 216,47л. + 64,89л. + 83,2л. + 2,48л. + 9,89л. + 141,32л. + 22,91л. + 4,1л. + 27,51л. ) не в господарській діяльності.
Такого висновку відповідач дійшов, посилаючись на норми наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. №43 Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті (далі - Наказ №43) та листів підрозділів Міністерства інфраструктури України ( від 12.08.2009р., 17.02.2014р. та 21.02.2017р.) та Міністерства юстиції України (від 28.02.2014р.).
При цьому, зазначені суми були включені ТОВ ВАСТ-ТРАНС до податкового кредиту у періодах придбання у відповідності до вимог пункту 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.
Із загальної кількості подорожніх листів за грудень 2018 року - позивачем здійснено загальний пробіг 266 318 км. та фактично списано 99 743,74 л. при нормі 104 828,35 л.
Матеріалами справи підтверджується, а саме листом відповідача № 6218/10/10-36-12-02 від 22.02.2019р., що під час перевірки було надано інформацію про затвердження норм палива і мастильних матеріалів на підприємстві, серед яких наказ від 02.05.2018 № 02- 05/2018 Для планування витрат палива з метою його раціонального використання на автомобільному транспорті по підприємству .
Судом встановлено, що списання палива позивачем ТОВ Васт-Транс урегульовано внутрішніми наказами товариства Для планування витрат палива з метою його раціонального використання на автомобільному транспорті по підприємству від 02.05.2018 № 02-05/2018, та здійснюється по факту його використання з урахуванням планових лінійних норм, які є рекомендаційними та не носять імперативного характеру
Згідно пункту 5 вищевказаного наказу позивача встановлюється, що списання палива проводити по факту його використання відповідно до подорожніх листів та виконаних розрахунків до виконаних рейсів згідно подорожніх листів. У випадку перевищення вищезазначених планових норм витрат палива для раціонального його використання - негайно доповідати керівництв підприємства для вжиття заходів .
Тобто контролюючим органом залишено поза увагою, що згідно загальних розрахунків витрат дизельного пального у грудні 2018 року позивач за нормою міг списати 104 828,35 л., але списано було фактичне використання дизельного пального у кількості 99 743,74л., що в свою чергу є менше нормативно розрахованого показника на 5 084,61 л.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень з боку позивача щодо неправомірного списання дизельного пального у грудні 2018 року.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Так, пунктом 5 наказу ТОВ ВАСТ-ТРАНС від 02.05.2018 №02-05/2018 зобов`язано головного бухгалтера ТОВ ВАСТ-ТРАНС проводити списання пального по факту його використання відповідно до подорожніх листів та розрахунків до виконаних рейсів згідно подорожніх листів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове законодавство не містить застережень, які б виключали можливість віднесення до складу операційних витрат підприємства обсягів палива, використаного понад затверджені на підприємстві планові лінійні норми, або щодо необхідності приведення використання пального до певних норм.
Таким чином, витрати палива, пов`язані з наданням послуг підприємством, що відповідають основним видам діяльності підприємства, визнаються у витратах в обсязі, який враховано у бухгалтерському обліку, без обмежень.
ТОВ Васт-Транс надає послуги з внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом. Отже, факт списання бензину та зв`язок витрат зі списання бензину з господарською діяльністю ТОВ Васт-Транс підтверджується документально.
Посилання апелянта на те, що на підприємстві відсутній розпорядчий акт, яким затверджені норми витрат бензину та порядок його списання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодним нормативно-правовим актом не визначено норм витрат ПММ генераторами, як і не встановлено обов`язку підприємств розробляти та затверджувати власні норми витрат палива при використання генераторів для забезпечення електроенергією у випадку її відключення.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №817/1429/16 зазначено про необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення платником податків вимог податкового законодавства внаслідок списання палива понад ліміти, визначені у Нормах, оскільки зазначені Норми не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, у зв`язку з чим не є нормативно-правовим актом у розумінні частини 2 статті 117 Конституції України та не є джерелом права, яке застосовується судом згідно з статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, і має виключно рекомендаційний характер при плануванні витрат палива з метою його раціонального використання.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки контролюючого органу про використання позивачем палива на цілі, що не пов`язані з господарською діяльністю ТОВ Васт-Транс , є необґрунтованими, а доводи про те, що зазначені витрати палива документально не підтверджуються, повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи зазначене у сукупності, апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги. Інші доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вказаного не спростовують, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.
Статтею 132 КАС України, в редакції на час розгляду справи судом, встановлено що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
В той же час, приписи ст. 134 КАС України регламентують витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Компенсація витрат на правову допомогу може бути проведена тільки у тих випадках, якщо вона полягала в участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді - в межах судового розгляду справи.
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями КАС України та іншими законами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права.
Позивачем здійснені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, розмір яких складає 10000,00 грн., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 19.02.2019 № 54/2, платіжними дорученнями від 01.04.2019 № 14655 та від 11.04.2019 № 14792, актом виконаних робіт (наданих послуг) від 11.04.2019 до договору про надання правничої допомоги від 19.02.2019 № 54/2, свідоцтвом про право заняття адвокатської діяльності.
Сума судових витрати, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, вирахувана пропорційно до задоволеної частини позовних вимог та рішення в цій частині скасуванню не підлягає.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують позицію суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегією суддів встановлено, що вони не спростовують зазначених вище висновків суду попередньої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 29.08.2019.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Лічевецький
А.Г. Степанюк
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.08.2019 |
Оприлюднено | 02.09.2019 |
Номер документу | 83907966 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Парінов Андрій Борисович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Парінов Андрій Борисович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні