Постанова

від 27.08.2019 по справі 500/994/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/7341/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, ухвалене суддею Мартиць О.І. у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін о 12 год. 50 хв. у справі № 500/994/19 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства Івашенюків про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить суд стягнути з фермерського господарства Івашенюків адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 62263,01 грн.

У обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач у 2018 році не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робоче місце, чим порушив вимоги частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ). У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 61928,57 грн. та пеню в сумі 334,44 грн. за невиконання у 2018 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на невірне тлумачення судом першої інстанції правових норм Закону України Про зайнятість населення та неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного висновку про відмову в задоволенні позову. Позивач вважає, що відповідно до норм Закону України Про зайнятість населення , роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, проте, здійснення цих заходів не може бути обставиною, яка звільняє підприємство від відповідальності. Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто, роботодавець не звільняється від обов`язку сплачувати санкції на підставі статті 20 Закону № 875-ХІІ, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інваліди не працюють на підприємстві.

Позивач вважає, що підставно звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позиція відповідача зводиться до того, що обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Відповідач додатково зазначив, що систематично надавав державній службі зайнятості інформацію необхідну для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначав вакансії для працевлаштування інвалідів, що є належним підтвердженням наявності на підприємстві створених та введених в дію місць для працевлаштування інвалідів. З цих підстав відповідач вважає, що позивач безпідставно звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, які належним чином повідомлені про судове засідання, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку передбаченому ч. 4 ст. 229 КАС України, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що 18.02.2018 року фермерське господарство Івашенюків подало до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ.

Згідно з звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ, який подав відповідач, середньооблікова кількості штатних працівників на підприємстві - 28 осіб, норматив робочих місць для інвалідів - 1 особа, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб.

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, фермерським господарством Івашенюків , нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач склав розрахунок розміру адміністративно-господарських санкцій - 61928,57 грн. та пені -334,44 грн.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, виходив з того, що обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. З цих мотивів, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, зазначеного у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин .

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною першою статті 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, на думку апеляційного суду, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак, відповідно до наведених правових норм, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 31 січня 2019 року у справі № 820/2267/17.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач протягом 2018 року щомісяця подавав до Тернопільського обласного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вільних вакансій для інвалідів, як це передбачено статтею 20 Закону України Про зайнятість населення . Протягом 2018 року, створена відповідачем для інвалідів вакансія сторож , запропонована 12 безробітним особам з інвалідністю, однак ці особи відмовилися від працевлаштування на цю вакансію з різних причин та одна особа влаштована на вакансію овочівника.

Отже, на думку апеляційного суду, відповідач виконав свій обов`язок щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону № 875-XІI та належного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві і потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що позивач безпідставно звернувся з позовом про стягнення з фермерського господарства Івашенюків адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч.4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року в справі № 500/994/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повний текст постанови складено 29.08.2019 року